Сепаратисти, чи патріоти? Роздуми про поводирів закарпатського русинства - 3

Нико ся не розуміє, де завірити папірь, кому скаржитися - йти в сільраду, а вать шукати Петра та його “міністрів” у хащах чи павутинні Інтернету.

Петя Гецко так загрався у “прем”єра”, що скоро з славної Тячівщини, де нині прячеся пуд пецом у файної молодиці, передислокується на Берегівщину. Саме там, в одному з медичних закладів, є всі умови для проживання та лікування “прем”єрів”, “міністрів” та “президентів”. Що змінилося за невеликий проміжок часу від попередньої публікації у славного опришка Гецка та його ватаги (правильніше отари)? Отже, шановний челяднику, наберися терпіння, випий валеріани (краще сливовіці), читай і веселися.

Петро Гецко — так і залишився прем”єр-міністром Подкарпатської Русі. Спроби “здорових та конструктивних сил” в “русинському уряді” змістити Петра з крісла та відправити пасти вівці на полонину не увінчалися успіхом. Він так далеко заховався в лісових нетрях Тячівщини, що його ніхто не може знайти. А сам неборак також не може знайти вихід. Майже як Ленін в Розливі. Скоро планує вилізти на теліжку (Ленін залізав на броневик) та заявити: “Баста міністри — буратіни, недороблені“, скільки я можу за вас робити, всі на барикади, брати “Смольний”, а мені - царську корону”.

Петро починає прибирати з дороги у світле русинське майбутнє людей, які його, пуцоша, по руках били та життя вчили, а також знають, де і коли він у нагавиці накладав та до кого з хлопаків закарпатських в голубі очі заглядав. Серед вчителів мали нещастя опинитися Ладислав Лецович та Дмитро Сидор. Я їх не виправдовую, що хотіли, правильніше сказати, на що заслуговують те й отримали.

Всі зароблені на русинському етно-бізнесі москальсько-сіоністські кошти він витрачає на Інтернету. Один сайт закриває, інші відкриває. Та крокодилячими словами плаче: "Мене переслідують, мою “інтернету” закривають..." Петре, кому ти потрібний? Не мучся, скоро і до тебе черга дійде. Однак не думай, що сидітимеш в СІЗО. Забагато честі. Твоє місце на п..ші в психлікарні на славній Берегівщині.

Отиць Димитрій Сидор — президента та консультанта. Так загрався в гру “я, ты, он, она, вместе - целая страна”, що забув про свій духовний сан. Як результат — забули і про нього. Блаженнійший Володимир Сабодан, який обіймає посаду предстоятеля УПЦ, перебуваючи в м. Ужгороді, богослужіння провів не у сидоровому кафедральному соборі, а в маленькій церкві, при цьому не запросивши о. Димитрія на літургію. Віктор Янукович теж послідував прикладу пастиря православних України. От така гірка для Вас, отче, правда!

Це вже, о. Димитрію, не сигнал, це констатація того факту, що Вас здали хазяї, як відпрацьований... Остаточно в цьому Ви переконаєтеся після вироку суду. Дай Боже помилитися. Але за все треба платити...

Прозріння, яке спостерігається з Вашого боку, можливо врятує Вас від в’язниці. Посил про відмежування від “групи Гецка” вже зробили, заявивши про це публічно в Інтернеті (йдеться про заяву Сидора, Туряниці). Так тримати “Ли...ца”, а далі ся свище, однак не горить, а надійно зберігається, чекаючи свого часу.

Отче, займайтеся тим, що у Вас виходить найкраще, а саме — пастирською діяльністю, а не тим, про що відомо багатьом...

Стефан Сюч — священник греко-католицької церкви Закарпаття. Поважний чоловік на Хустщині. Однак, не дає отцю слава (колишня) о. Димитрія та відомості, що той купається в долярах та руських рублях (що правда, то правда).

Часто помічений в гостях не тільки в о. Димитрія, але й прем’єра Петра Гецка. Клянеться їм у відданості віртуальный меты, критикує владику Шашіка, називаючи його ворогом №1 на Закарпатті, та випрошує для себе “урядову посаду”.

О. Стефан своїми діями вже на крок, щоб стати під церковні стяги РПЦ. Однак, щось йому в цьому не штімує. Нині він готує похід на Ватикан, щоб нести кляузну до папи на своє керівництво.

Василь Микулин - права рука Петра Гецка і не тільки. Можна сказати - мамка (добре, що цицьку йому не дає). Няньчиться з ним, як з малим дітваком, потакаючи йому в усьому. Верещить Петро, що хоче бути царем Підкарпаття, Василько йому в отвіт — "Петре ти царь, якого ще не знала русинська земля". Вже замучився Василь, єдину має втіху, що ходить вадасити, сезон не сезон, йому вшицко єдно.

Любить Василько поїздити по заграницях (сам, без Петра?)... Веде переговори, звітуєся хазяям та тишком-нишком капає на Петра. Ко вун такий, доморощений царь Петро, шизофреник, бобиль та п’яниця, а я ...і такий і сякий, одним словом - не Василь, а чоколада і мармелада. Переживат Василь, як ділитиме владу з Петром, кто стане перший, а ко другий. Також думає, чи задовільниться “босс Б..к” посадою надзвичайною в Подкарпатській Русі, чи накопає в гузицю. Василю Івановичу, щоб не переживати - няньчіть внуків, або їдьте відпочивати в Болгарію.

Микулін Руслан — син, хоче йти по няньовим слідам (ні, упаси Боже, не на вадасці, щоб влупити сіль з перцем в няньову дупу, щоб йшов до мамки). Помагат кормити та поїти Петра. Носить йому в ліс їсти, як “червона шапочка”. Як і няньо, Руслан любить вадасити. Однак, на хліб насущний заробляє ремонтом мисливської та нарізної зброї, а також її виготовленням та перепродажею. Благо, є на чому вдома робити. Няньо Василь накрав їх (станків) у свій час, будучи начальником охорони, немало.

Лендєл Василь та Микола Староста — нерозлий-вода, хоч і конкуренти — вороги по бізнесу, однак русинство їх об”єднало, та надихає під дубом на под....

(Далі буде)

Закарпаття online

 

11 серпня 2009р. -->