"Я зістрибнув з човна й схопив дівчинку, яка дуже кричала…"

Попередні збитки від паводка на сусідній із Закарпаттям Івано-Франківщині оцінено на суму понад триста мільйонів гривень. Причому це лише шкода, підрахована в підтоплених містах і селах, вона не включає руйнувань, завданих господарству та інфраструктурі зсувами. Після їх оцінки сума суттєво збільшиться.

Однак це лише сухі цифри, за якими важко уявити те, що насправді коїлося в зоні стихійного лиха: безсонні ночі в постійному очікуванні різкого підняття води, порятунок найнеобхідніших речей (усе просто неможливо винести з хати, яку заливає водою), підтоплені кімнати з потрісканими стінами, повністю затоплені підвали, знищені припаси й обладнання…
* * *
Село Чорнолізці Тисменицького району розкинулося за 23 кілометри від Івано-Франківська на відносно рівній місцевості. Тут немає гір, якщо не враховувати невеликих пагорбів, а місцева річка Ворона зазвичай нагадує невеликий потічок. Однак після кількаденних злив, коли з гір у низини бурхливо стікає вода, потічок перетворюється на бурхливу річку, яка виходить із берегів і затоплює все довкруг. Чорнолізці вже зазнавали удару водяної стихії — влітку 2008 р. Тоді вода підтопила хати й завдала селянам величезної шкоди. Після цього вздовж ріки звели дамби, які тепер фактично врятували село від нового потопу. Однак частково велика вода все-таки прорвалася в Чорнолізці: у новій школі (побудованій усього шість років тому) в підвалі ще в неділю стояла понад метрова вода, від повені постраждав будинок культури, підтоплено багато підвалів у селянських хатах. Хоча порівняно зі стихією дворічної давнини селяни вважають, що ще легко відбулися.

— З початку року для нас це вже третій паводок, — розповідає голова сільради Чорнолізців Григорій П’ятничук. — Причому найсильніший. Дощі з невеликими перервами йшли з 22 червня, а вранці 27-го, в неділю, річка почала виходити з берегів. Вода піднімалася не дуже швидко, але невпинно. Якщо о 7-й ранку я ще міг пішки пройтися до мосту, що веде до сусіднього села Слобідка, звідки курсує транспорт на обласний центр, то о 10-й туди вже не міг проїхати ні автобус ПАЗ, ні навіть вантажний КамАЗ.

Вода, що вийшла з берегів, затопила величезну територію між двома селами, перекривши єдину дорогу й фактично відрізавши Чорнолізці від зовнішнього світу. Селяни, котрі вранці вирушили в справах у місто або до родичів у сусідні села, повернутися в свої домівки вже не змогли. Одною з особливостей теперішнього паводка стало те, що вода, вийшовши з берегів, не спадала протягом тривалого часу. До восьмої години вечора неділі її рівень знизився всього на два сантиметри. Щоб переправити людей у свої домівки, Тисменицький райвідділ із надзвичайних ситуацій задіяв своїх співробітників із надувними човнами.

— Ми з напарником Ігорем Куничаком забирали селян з боку Слобідки й перевозили в Чорнолізці, — розповідає начальник караулу Тисменицької самостійної державної пожежної частини-24 Назар Лазорко. — Глибина затопленої місцевості сягала півтора метра, а ширина "акваторії" становила близько сотні метрів до мосту, після якого човен доводилося переносити на руках, а потім іще метрів 30—40 до суходолу. Переправили таким чином чоловік сімдесят, що поверталися додому з сусідніх сіл. А після обіду, коли везли на човні трьох селян, помітили, що з боку Чорнолізців до мосту їде запряжена конем підвода з двома дорослими чоловіками й дитиною років п’яти. Видно, погонич вирішив ризикнути дістатися в Слобідку своїми силами. Ми крикнули, що кінь до мосту не дійде — надто глибоко, однак підвода звернула вбік, і нас не почули. Через хвилину вона знову з’явилася поблизу мосту. Погонич намагався гнати коня дорогою, але їхав навмання, оскільки під водою нічого не було видно. Врешті-решт кінь зійшов убік, підводу понесло під укіс і люди просто посипалися з неї у воду. Дорослі опинилися з одного боку підводи і, схопившись за голоблі, намагалися спинити коня, що з переляку зірвався учвал. А дитина — це була маленька дівчинка — скотилася у воду на інший бік. Вода там була глибока, а її зріст — усього з метр. Не хочеться думати, що могло статися — ми кинулися щосили веслувати туди і встигли вчасно. Я зістрибнув із човна й схопив дівчинку, що борсалася у воді, на руки. Вона дуже кричала і плакала одночасно, аж заходилася з плачу, видно, страшно перелякалася. Передавши дівчинку на човен, ми попливли до мосту, а чоловіки погнали підводу на сухе в інший бік. На березі я передав дівчинку якійсь жінці (там зібралася купа людей, у тому числі й сільський голова), яка одразу обгорнула її курточкою. Після чого ми повернулися до своєї роботи — перевозити людей, з котрих уже утворилася черга. З родичами тієї дитини я навіть не переговорив — не було часу...

Як з’ясувалося потім, працівники МНС врятували 6-річну Марічку Терновецьку. Наступного дня напарник Назара Лазорка Ігор Куничак побував у дівчинки вдома, і вона подякувала за своє спасіння, зізнавшись, що їй "… було дуже страшно у холодній воді". Виявилося, що Марічка зі своєю старшою сестричкою, 10-річною Наталкою, живуть лише з батьком. Їхня мама померла кілька років тому від хвороби, тому сім’ї допомагають і сусіди, й сільрада, і районні організації. У сільраді газеті розповіли, що в хаті Терновецьких завжди охайно прибрано і приготовлено, хоча якийсь час тому в селі були думки віддати дітей на виховання в інтернат. Того дня знайомий батька Марічки попросив підвезти його на підводі в сусідню Слобідку, донька в цей час була на возі, то й поїхала разом із дорослими. А коли коня понесло, опинилася у воді без помочі…

Річка Ворона повернулася у своє русло лише на третій день. Після чого селяни взялися підсушувати попсоване майно й підраховувати збитки — вода повністю знищила городину, понесла сіно, затопила підвали з припасами й обладнанням… Останні кілька років стихія аж занадто часто завдає шкоди Західній Україні. З природними катаклізмами, звісно, не посперечаєшся, але люди впевнені, що збитки від стихії могли бути набагато меншими.

— Є кілька факторів, які сприяли руйнівній силі паводку, — каже сільський голова Чорнолізців Григорій П’ятничук. — Перший — це інтенсивне вирублення лісів у горах, через яке вода не затримується на схилах, а дуже швидко й безперешкодно стікає до низини. Другий — водне господарство ведеться не так старанно, як належало би. Раніше русла річок регулярно чистили, а верболіз на берегах вирубували. Прочищали також меліоративні канали на полях. Тепер цього не роблять, у результаті вода зносить із полів сіно, яке застряває у верболозах і створює штучні затори, через які річка виходить із берегів і затоплює село. Третій — дамби, які почали зводити після паводка 2008 року, так і не завершені, хоча гроші на них пішли величезні. І ось тепер усе знову змила вода. Хочеться вірити, що хоча би цього разу біда навчить робити правильні висновки й уникнути подібного у майбутньому…

Ярослав Галас

РІО

 

10 липня 2010р.