Наталія Грузіна, Ужгород: "Бізнес вимагає, щоб я стала чоловіком"

Правило "Білої акації"

Власний ресторан хіба що ввижався в снах. Починати ж доводилося звичайним продавцем. У магазині "Біла акація", що в Костянтинівці на Донеччині, жінок було аж 60. А мужчина – єдиний, він же і директор. Був суворий, але праведливий: "Ніколи не дозволяв нам розслаблятися. Вважав, що клієнт завжди правий, йому обов’язково слід посміхатися і догоджати. Це – головне правило, винесене з "Акації".
Коли вже сама стала на ноги, то теж ніколи не дозволяла собі підвищувати голос чи скаржитися на клієнта. Він у її закладі і бажаний, і найкращий. Це – одне з основних правил, без засвоєння яких офіціантові або бармену у "Сарматі" затриматися неможливо.
Наталя прагнула отримати диплом економіста, але трохи не дотягнула (має незакінчену вищу освіту), адже розруха в країні наприкінці 80-х – на початку 90-х змусила стати до роботи, до того ж, у сім’ї народилися донька, син.
У Костянтинівці відкрили власний "крутий" ресторан. Час від часу автомашиною приїздили до Ужгорода, де закуповувалися печивом, цукерками та іншими закордонними солодощами. Доїздилися до того, що у 1993-му перебралися з дітьми до міста над Ужем. Торгували з чоловіком на речовому ринку. А ще заснували нафтовий бізнес. "Власне, нічого складного в тому "нафтовому" не було, – пригадує пані Наталя. – В одному місці купили, в іншому – продали, отримали хороший навар. Куди складніше було з рестораном, який почали будувати: він вимагав особливого ставлення, ретельності".
Після трагічного випадку півторарічної давнини, внаслідок якого чоловіка не стало, перед Наталею постало питання, продовжувати чи згортати бізнесові справи. Пішла на компроміс: переполовинила бізнес, залишивши лише ресторан "Сармат". Його цілком вистачає для того, щоб кожен день був заповнений справами по вінця.
Тут ніколи не закуповують продукти наперед, а намагаються купувати свіжі. Тому "Сармат" – не забігайлівка, і ціни тут не маленькі. Втім, і не скажеш, що високі. Бравади чи загравання з клієнтами немає: можна замовити будь-яку зі страв, що значаться в меню, і через обіцяну кількість хвилин її отримати.
Приймають і "кавоманів", і радо виконують замовлення на бізнес-ланчі, причому з суттєвими знижками. Їхніми гостями є і постояльці готелю "Закарпаття", і спортсмени зі спорткомплексу "Юність". І з усіма – терпляче, приязне спілкування. Якщо тобі сказали не те, що тобі подобається, зумій "втримати обличчя", перевести все на жарт.

Шукаю фахівця і … людину

У ресторану є власна клієнтура, хоч і поріділа через кризу. "Гріх скаржитися на життя, бачачи, як ідуть справи в інших закладах громадського харчування, магазинах, – каже Грузіна. – Гаманці в людей схудли, дуже придивляються до цін, перш ніж зробити замовлення. Все це зрозуміло, бо й підприємці перебувають у схожій ситуації. Усі живемо на одному кораблі і умови однакові. Звичайно ж, якщо ідеться про дрібних і середніх підприємців".
Наталя наполегливо шукає людей, які хочуть і вміють працювати. Каже, кухарів у повному розумінні цього слова знайти нині важко. І молодь далеко не завжди готова працювати, як про це говорить. Лише доходить до труднощів, як одразу – в кущі. Скільки разів було, що сама мусила залагоджувати проблеми, що виникали через нетактовне поводження молодих працівників ресторану з клієнтами. Доводилося знову й знову нагадувати правило, засвоєне в "Білій акації".
Пані Наталя не погоджується з думкою, що в "Сарматі" все ідеально: "Такого ніде не буває, щоб без жодного проколу. Тому, коли контролюючі органи виявляють у роботі недоліки – не сперечаюся, не шукаю можливості дати хабаря, а чесно сплачую виписаний штраф. Надалі стараюся виправити те, що вказано в приписі". Вона сама не раз і не двічі ставала до плити, коли кухарі не встигали. Хоч їй окремо ніхто не платить, але щодня з 10 ранку і як мінімум до 8 вечора вона в своєму закладі. У її колективі все виважено: п’ятеро працівників своєчасно отримують зарплату, відпускні, інші виплати. Скаржаться ті, хто не готовий працювати. За минулі роки їх пройшло через заклад понад півтора десятки. Транзитом.
Власний ресторан, як і готель, – це сімейний бізнес. У Грузіної так не складається. Донька вивчилася на педагога, викладає англійську. Син-студент хоче стати юристом. Отже, їй доведеться тягти свій хрест самій. Вона ж і не проти. Втім згоди ніхто й не питав. Вдома, перевзувшись і одягнувши халата, вона стає звичайною жінкою, матір’ю. Пере і готує, забавляє семимісячного внука Максима. На роботі ж – ділова жінка, змушена в усьому бути нарівні з чоловіками: "Бізнес вимагає, щоб я стала чоловіком, тому на роботі я одна, вдома – зовсім інша. Хочеться, щоб у тобі бачили жінку й поза домом, однак чоловіки так влаштовані – їх не проймеш. Доводиться вести себе так, як вони".
А ще чимало часу у неї займають депутатські обов’язки. Відпрацювавши першу каденцію в Ужгородській міськраді у складі фракції "регіоналів", Наталія Грузіна пройшла важливу школу. Вона представляла в раді виборчий округ, який охоплював проспект Свободи, вулиці Одеська, Шумна, Тихого, Польова, Конопляна, Вузька. Тим виборцям, які до неї зверталися, намагалася допомагати, як могла. Наблизилася до людей, навчилася бути їм потрібною.

А через десять років …

Не так давно вона знову відкрила для себе Драйзера, повторно прочитавши його трилогію "Фінансист", "Титан", "Стоїк": "Раніше всі фінансові операції пропускала, а тепер, коли сама займаюся бізнесом, бачу всю глибину цього твору". А ким бачить себе через десять років? Це запитання роздумів не викликає: "Хочу збудувати великий ресторан із бенкетним залом і обов’язково – з живою музикою. Це для того, щоб люди мали де більше спілкуватися, знаходити одне одного. Нині таких закладів, де панує затишок і можна насолодитися вокалом та звучанням інструментів, а не техно, в Ужгороді дуже мало". Чи готова почати спочатку, якби опинилася перед подібним вибором? – запитую її. "Звичайно, навіть не задумувалася б".

Василь БЕДЗІР, "Закарпатська правда"
http://regions.net.ua/?module=news_pravda&target=get&id=367

 

16 жовтня 2010р.