Чи зможуть Україна і Франція вирішити долю двох затриманих на кордоні немовлят?

Діти спали, а музика, ймовірно, грала на той випадок, якщо вони прокинуться і заплачуть під час паспортного контролю. На вимогу пояснити, чиї це немовлята і яким чином вони опинилися в ящику, французи показали два свідоцтва про народження, видані в Україні. Згідно з ними дівчатка-близнючки (Вікі і Кім) народилися наприкінці січня в Києві, молодший з французів — їхній батько. Однак ніяких відміток у його паспорті про дітей, а також нотаріально завіреного дозволу матері (теж громадянки Франції) на їх вивезення не виявилося. Викликана на кордон "швидка" доправила немовлят у лікарню, а обох французів затримали до з’ясування обставин.

Так коротко виглядає інцидент на українсько-угорському кордоні, про який розповідали практично всі центральні ЗМІ Європи. І без того гучний резонанс підсилило повідомлення однієї з прес-служб, що в лікарів виникла підозра, наче діток перед перетином кордону накачали снодійними чи психотропними препаратами. Деякі ЗМІ подали це як доконаний факт. Хоча, як згодом показали результати аналізів, ніяких препаратів дівчаткам не давали (вони просто спали здоровим дитячим сном), підозрювати, що в батьків стосовно дітей були якісь злочинні наміри, немає жодних підстав. Уся ця історія — ще одна ілюстрація, як у різних країнах по-різному ставляться до питань материнства і дитинства, і яким несподіваним чином це може позначитися на конкретній сім’ї…

Патріс та Орелія Ле Рок проживають в Алансоні — невеликому містечку за 175 кілометрів на захід від Парижа. Мають хорошу роботу — володіють приватною станцією швидкої допомоги, однак повного сімейного щастя не було через одну проблему — Орелія не могла народити дитину. Тому подружжя й зважилося на сурогатне материнство. Проте — знову проблема: такий спосіб набуття батьківства у Франції поза законом. І взагалі в європейських країнах ставлення до сурогатного материнства неоднозначне. В одних виношування дитини, від якої мати згодом має намір відмовитися, вважається кримінальним злочином. В інших (наприклад Росії) сурогатна мати має пріоритетне право на дитину перед генетичними батьками, тому після пологів запросто може залишити дитину собі. В Україні законодавство не лише дозволяє сурогатне материнство на комерційній основі, а й забезпечує визнання батьківства саме за генетичними батьками. Не дивно, що подружжя з Франції обрало за місток до свого сімейного щастя саме нашу країну.

— Ми шукали фірми, що займаються сурогатним материнством, в Інтернеті, — розповідає Орелія Ле Рок. — Знайшли одну в Києві, читали відгуки про неї. Не бачили жодного негативного. У лютому 2010 року прилетіли в Україну, уклали з фірмою договір. Згодом приїхали ще раз — для процедури запліднення сурогатної матері. Після чого слідкували за перебігом вагітності з Франції. Юристи фірми гарантували виготовлення всіх документів для встановлення батьківства і вивезення дітей у Францію. Запевняли: "Посольство видасть проїзні документи, і ви повернетеся додому за один день". Ми навіть не думали узгоджувати свої дії з посольством, це питання взагалі не стояло. Просто довіряли цим юристам…

Близнята народилися в Києві 23 січня. Через кілька днів на них видали українські свідоцтва про народження, де батьками значаться громадяни Франції Патріс і Орелія. 16 лютого свідоцтва легалізували для використання за межами України штампом "Апостиль", як того вимагає Гаазька конвенція 1961 року. Народження дітей з оформленням українських документів коштувало французам недешево — близько 60 тисяч євро. Все, що їм залишалося, — отримати на доньок візи й вивезти їх у Францію. Тут і почалися перепони, на які подружжя аж ніяк не сподівалося. За українським законодавством, на дітей, народжених в Україні від іноземців (у тому числі через "посередництво" сурогатної матері), поширюються загальні правила в’їзду та виїзду іноземців чи осіб без громадянства. Тобто для цього необхідний паспортний документ і віза, у даному разі французька. Однак Посольство Франції в Україні видавати проїзні документи й ставити дітям візи навідріз відмовилося.

— Ми неодноразово зверталися до посольства, але ніякого результату це не дало, — продовжує Орелія. — Його працівники просто відмовляються спілкуватися з нами. Якби вони хоч дали офіційну відмову у видачі проїзних документів, її можна було б оскаржити, однак посольство не надає й цього. Єдине, що нам дали, — список документів, необхідних для легалізації дітей. Основна вимога списку — принести довідку з пологового будинку, що діти народжені мною. Зрозуміло, що ніхто такої довідки не дасть. Після чергової відмови ми прийшли в офіс фірми й нагадали, що вона гарантувала виготовлення всіх документів, однак перед нами просто зачинили двері! Вони обманули, зрадили нас! — емоційно вигукує Орелія. — А ставлення посольства… Я не розумію, чому так, ми ж громадяни Франції…

Ніяких роз’яснень своєї позиції Посольство Франції в Україні не дає — ні українським, ні французьким журналістам. Минулого тижня на Закарпаття приїжджала знімальна група французького телеканалу TF1, яка додзвонилася в посольство, поговорила з послом, однак коментарів так і не отримала. Про причину таких дивних дій можна лише здогадуватися. Як показує досвід, дипломатичні представництва європейських країн чудово обізнані з усіма нюансами сурогатного материнства і дуже прискіпливо ставляться до своїх співвітчизників, які вирішили народити дитину в Україні. Досвідчені в таких справах юристи наполегливо радять іноземцям, які вирішили стати батьками в Україні, узгоджувати свої дії з посольством з обов’язковим визначенням порядку оформлення проїзних документів на майбутню дитину. Причому робити це потрібно заздалегідь, іще до підписання договору з фірмою, що займається сурогатним материнством. Щоб не виникало потім непередбачуваних ситуацій…

Після народження дівчаток подружжя Ле Рок опинилося в безвиході — посольство проїзних документів не видає, гроші на проживання в Україні закінчуються, що буде далі — невідомо. Не знаючи, що робити, французи зважилися на відчайдушний крок: Патріс зателефонував батькові й попросив допомогти вивезти немовлят на батьківщину таємно. Мета цієї авантюри — домогтися легалізації дітей через суд на території Франції. Для початку французи мали перетнути українсько-угорський кордон. Далі, аж до самої Франції, немає жодного паспортно-митного контролю. Мати дітей про всяк випадок мала зробити те саме окремо від чоловіка й свекра (якби жінку затримали в кемпінг-фургоні, зараз вона також перебувала б під слідством). Однак, як це часто буває, законослухняних людей, що зважуються на порушення закону, підвело самовладання…

СБУ порушила проти Патріса та його батька кримінальну справу за частиною 2 статті 332 Кримінального кодексу (незаконне переправлення осіб через державний кордон України), яка передбачає від трьох до семи років ув’язнення з конфіскацією засобів вчинення злочину. Зараз підслідні, звільнені під грошову заставу, разом з Орелією орендують житло в Ужгороді. Відмовлятися від дітей вони не збираються…

— Ми не втрачаємо надії порозумітися з французьким посольством, — каже ужгородський адвокат французів Василь Мишинчук. — Адже стаття 10 Європейської конвенції з прав дитини, яку підписали і Україна, і Франція, чітко вказує: "Відповідно до зобов’язань держав-учасниць, заява дитини чи її батьків на в’їзд у державу-учасницю або виїзд із неї з метою возз’єднання сім’ї повинна розглядатися державами-учасницями позитивним, гуманним і оперативним чином. Держави-учасниці надалі забезпечують, щоб подання такого прохання не призводило до несприятливих наслідків для заявників та членів їхніх сімей". Ідеальний варіант, якщо вдасться отримати на дітей проїзні документи, і тоді мати, проти якої немає жодних обмежувальних заходів, змогла б виїхати з ними до Франції й вирішувати всі подальші питання легалізації вдома. Однак поки що такого порозуміння немає. Батьки Орелії мало не щодня телефонують з Франції в посольство, нагадуючи, що захист інтересів своїх громадян — його прямі обов’язки. У відповідь запевняють, що тримають справу під контролем, регулярно зв’язуються з підслідними, однак це неправда. За весь час був лише один телефонний дзвінок. Представник посольства запитав Орелію, чи не бажає вона повернутися додому, адже для цього немає жодних перешкод. Коли жінка відповіла, що хоче повернутися додому тільки з дітьми, їй сказали: "Ну, тоді мужайтеся"… Серед моїх клієнтів неодноразово були іноземці (наприклад громадяни Німеччини чи Польщі), котрі перебували під слідством, сиділи в ізоляторі. Їхні консульства постійно цікавилися долею затриманих, телефонували по кілька разів щотижня, пропонували допомогу. А тут — мовчання…

Випадок з французьким подружжям — не поодинокий у своєму роді. Днями до Києва приїхала громадянка Франції, котра так само стала матір’ю в Україні і вже півроку не може вивезти дитину до себе на батьківщину. Ще одна французька пара займається легалізацією своєї народженої в Україні сурогатною матір’ю дитини для проживання у Франції через США (один із подружжя — громадянин США). Ця процедура вже зайняла кілька років. У листопаді 2007 року величезного резонансу набув випадок із громадянкою США Жанетт Руньон, причому фатальну роль у ньому теж відіграло посольство. 56-річна жінка та її чоловік (ветеран кількох воєн) втратили в автокатастрофі єдину доньку і по якімсь часі зважилися на сурогатне материнство. Жанетт приїхала в Україну, підписала договір з фірмою, витратила на народження дитини всі сімейні заощадження. А коли прийшла з немовлям до Посольства США в Україні по проїзні документи, його працівники, запідозривши обман, зателефонували в міліцію. Доблесні правоохоронці, не розібравшись у суті справи, порушили проти американки кримінальну справу за торгівлю людьми. Жінку кинули в ізолятор, а дитину віддали в лікарню. Закінчилася ця історія сумно — на початку 2009 року кримінальну справу закрили за відсутністю в діях жінки складу злочину. Ж.Руньон, зневірившись у всьому, повернулася додому, а її дівчинку всиновила українська сім’я.

Чи зможуть Україна і Франція вирішити долю двох затриманих на кордоні немовлят гуманно й оперативно, як це передбачає Європейська конвенція з прав дитини, чи й цю сім’ю чекає довгий період невизначеності, — питання відкрите…

Володимир Мартин, "Дзеркало тижня. Україна"

 

09 квітня 2011р.