Руслана Кривенкова: "ЗакДУ вкладає у своїх студентів інвестиції і вірить в них, тому тут хочеться вчитися"

-- Руслано, що допомогло тобі перемогти у стількох конкурсах і олімпіадах?

-- Навчаючись у ЗакДУ, я завжди відчувала підтримку від свого університету. Мої наукові керівники допомагали мені обирати актуальні теми для дослідження, щоб вразити всеукраїнське і навіть міжнародне журі, а також виконати їх відповідно до усіх вимог сучасної науки. Наш вуз оплачує поїздки студентів для участі у різноманітних змаганнях і завжди вболіває за них. А коли відчуваєш, що за тебе переживають і вірять, тоді набагато легше представляти свій університет. Якщо в тебе вкладають такі "інвестиції", хочеться реалізувати всі свої можливості. Крім того, в нашому вузі є можливість перейти на безкоштовну форму навчання, отримати премії та підвищені стипендії, і це було для мене важливим стимулом займатися науковою роботою. Коли я була головою Наукового товариства студентів та аспірантів свого факультету, навіть підготувала для студентів 12 аргументів щодо "користі" від науково-дослідної діяльності, серед яких – можливість познайомитися з величезною кількістю людей. Контакти, які я отримала у різних містах, збереглися і зараз мені це дуже допомагає. Ще одну причину я називала туристичною, оскільки мала можливість побувати у різних куточках України, на морі, навіть за кордоном (адже наш університет двічі на рік проводить міжнародні конференції у Словаччині та Угорщині). А, як казала мій класний керівник у міжгірській школі Маргарета Едмундівна Бундзяк, кожна поїздка розвиває, дає щось нове, навчає, як долати перешкоди.

-- Навчання і участь у конкурсах забирали весь твій студентський час?

-- Дуже багато, але не весь. Я встигала і грати у волейбол за команду університету, і справді "по-студентському" жити в гуртожитку. Крім того, вже з 3-го курсу я почала працювати на кафедрі країнознавства факультету міжнародних відносин ЗакДУ, але чим більше завдань перед собою ставиш, тим більше сил з’являється, щоб їх виконати. Завжди допомагали і батьки, і друзі, і колеги. До слова, прикладом для мене завжди була моя подруга, однокурсниця Антоніна Гончарова, яка також брала участь у конкурсах та олімпіадах, стажувалася в США, а тепер перебуває в Ірландії, де працює у всесвітній Інтернет-компанії Google. Тут як у спорті – якщо біжиш за найсильнішим спортсменом, то і сам показуєш вищий результат.

-- Що було найважчим?

-- Для мене найважчим було все встигнути та поєднати наукову діяльність, навчання, роботу, спорт (волейбол) і при цьому, найголовніше, не забувати про батьків та друзів. Щодо самих конкурсів, то найскладніше – обрати та дослідити тему, яка може здобути перемогу на всеукраїнському чи міжнародному рівні. У цьому заслуга моїх наукових керівників – кандидатів історичних наук доц. Свєженцевої О.І., проф. Бевзюка Є.В. та доц. Артьомова І.В., які мене навчили, як потрібно писати науково-дослідні роботи та підбирати найдостовірніші джерела і літературу. Звичайно, важким було саме очікування, тобто чи обрали твою роботу до фіналу чи ні. А якщо обрали, то починався ще складніший етап – підготувати мультимедійну презентацію своєї роботи. Якби не фахівці ЗакДУ, то мені самій не вдалося б зробити їх на такому високому рівні, а саме спеціаліст ННІ інформаційних технологій ЗакДУ Євгеній Павлов навчив мене робити такі презентації. Я дуже йому вдячна, адже наші спільні мультимедійні презентації були неодноразово визнані конкурсними комісіями найкращими серед всіх запропонованих. А потім потрібно було продемонструвати всі свої знання з досліджуваної теми та вміння давати вичерпні відповіді на численні, деколи провокаційні, питання журі, за що я особливо вдячна своїм науковим керівникам, які навчили мене певним "секретам" успішного виступу на подібних конкурсах.

-- Яка нагорода запам’яталася найбільше?

-- Не можна виділити якусь одну перемогу, тому що у підготовці кожної конкурсної роботи я і мої наукові керівники докладали дуже багато зусиль і старань, тобто вкладали "частинку своєї душі". Особливо рада з того, що мені вдалося зробити, як це в спорті кажуть, "хет-трік", тобто тричі здобути перші місця на міжнародних та всеукраїнських конкурсах. Проте це абсолютно не означає, що другі і треті місця на подібних конкурсах менш для мене важливі, адже для них "витрачались" такі ж сили, як і для інших. Найбільше, звичайно, запам’ятались останні за цей рік перемоги (два перші місця), одна – на Міжнародному конкурсі з українознавства для студентів та молодих учених, інша – у найголовнішій номінації наукових досліджень "Спудейські есеї" П’ятого Всеукраїнського молодіжного конкурсу "Новітній інтелект України", що проводиться за сприянням Міжнародного благодійного Фонду "Україна 3000" (обидва конкурси -- для вчених віком до 35 років). Наприклад, до складу журі міжнародного конкурсу входило 11 докторів і кандидатів наук, тому важко було під час запитань-відповідей все-таки відстоювати свою думку та сперечатися з аргументами інших. А на конкурсі наукових досліджень "Спудейські есеї" з 26 фіналістів більшість були аспірантами, а троє учасників вже кандидатами наук, які дарували журі власні монографії, от і позмагайся з ними… Я дуже рада, що мені вдалось достойно представити наш університет і здобути ці перемоги, за що я дуже вдячна всім своїм науковим керівникам, викладачам, відділу інформаційно-організаційного забезпечення, зокрема його начальнику Катерині Миколаївні Мовчан, яка надає інформацію студентам про всі конкурси, олімпіади та конференції, керівництву свого факультету міжнародних відносин, зокрема декану Іванові Івановичу Вовканичу і керівництву нашого університету, а саме ректору Федорові Григорійовичу Ващуку, за сприяння і допомогу протягом 5,5 років мого навчання щодо участі в різноманітних конкурсах, олімпіадах і конференціях. Такий університет, як наш, дійсно хочеться представляти, що мені, на щастя, вдавалось і, дуже надіюсь, вдаватиметься і в майбутньому, якщо поступлю в аспірантуру нашого вузу.

-- Що б ти порадила тим закарпатцям, які цьогоріч закінчують школу?

-- Щодо вибору професії, то найголовніше – потрібно прислухатися до власних бажань, адже навчатись і працювати в майбутньому доведеться саме вам, а не друзям чи знайомим. Якщо випускники мають намір вчитися в Ужгороді, то я, звичайно, порадила б саме ЗакДУ. Найкраще тут я знаю свій факультет – міжнародних відносин, а він дає найширший спектр знань, оскільки справжній міжнародник повинен бути обізнаний у величезному спектрі питань. Мені дуже подобається наш університет тим, що тут все особливо добре організовано. Коли ми ділилися враженнями про навчання зі студентами інших вузів, то всім без винятку сподобався саме ЗакДУ. Тут зручна сучасна бібліотека, комп’ютерні зали. Завдяки нашому ректору професору Федору Григорійовичу Ващуку, студенти можуть користуватися комп’ютерами останнього покоління. До речі, сам ректор викладав у мого курсу інформатику. Я навіть взяла собі за девіз його цитату: "Все треба робити оптимально". Тобто потрібно все оптимально встигати – і науку, і спорт, і звичайно відпочинок. Так я і намагаюся робити. До речі, наше керівництво всьому приділяє значну увагу: як науковій роботі, так і дозвіллю студентів та студентському самоврядуванню. Коли я їздила на численні конкурси, олімпіади та конференції, то бачила різноманітні університети і всюди студенти знають… ну максимум декана. А у нас щоп’ятниці – прийомний день ректора, коли кожен студент має право особисто звернутися зі своїми пропозиціями та отримати належну увагу. Я завжди чітко усвідомлювала, що представляю весь наш університет, це в свою чергу додавало дуже великої відповідальності, але і "відкривало друге дихання", коли вже, здавалось, не було сил. Тому для мене своєрідним кредом в житті, яке мені завжди допомагало, був вислів про те, що потрібно перемагати не інших, а в першу чергу самого себе.
Тому я щиро бажаю всім закарпатським студентам брати учать та перемагати у подібних конкурсах, адже вони надають нові можливості для реалізації своїх здібностей та вмінь, а також дотримуватись цитати "Бажання – це 1000 можливостей, а небажання – 1000 причин".

 

31 травня 2011р.