Як ірландські підлітки ромським дітям допомагали

Гамірні хороводи та англійська мова з уст дітей-ромів – це привернуло увагу автора, котрий простував Православною набережною. Як виявилося, ірландські волонтери приїхали на Закарпаття для роботи з неблагополучними дітьми та ромським населенням. Причому всі дев’ять іноземців-благодійників – ще підлітки. Утім вони розуміють: щаслива та освічена дитина – майбутнє кожної країни. Спілкуючись із керівником групи Гарретом Ханною, ми торкнулися багатьох питань: починаючи від теми виховання підростаючого покоління й завершуючи національно-етнічними проблемами. Було настільки цікаво, що я вирішив про це розказати читачам "Закарпатки".

– Ви всі тінейджери, але вже займаєтеся благодійною діяльністю…

– У Європі та Штатах допомога обездоленим – на одному з перших місць. Крім того, ми – ревні християни, тож це наш обов’язок. І якщо можемо бути корисними – чому б ні?

– Свідомо хотіли приїхати саме в Україну?

– Я та мої друзі – члени молодіжного об’єднання "Exodus" (з англійської – "вихід, спосіб виходу з ситуації"). Ми виступаємо за здоровий спосіб життя: без алкоголю та наркотиків. Влітку у нас формують благодійні команди, які намагаються допомогти обездоленим з усього світу. Подібні акції щороку проводять понад 300 волонтерів нашої організації. Країн у списку безліч: від Уганди до Румунії. Місце не настільки важливе, адже поневіряння певних груп дітей всюди приблизно однакові. До України я, наприклад, потрапив уперше. Чесно кажучи, практично нічого не знав про неї, хіба що вона була частиною Радянського Союзу й отримала незалежність у 1991-му. Щоправда, як фанат англійського "Челсі", я свого часу намагався знайти в Інтернеті біографію Андрія Шевченка. Тоді довідався, що символом України є не футболіст Андрій, а поет та художник Тарас Шевченко!

– А як фінансуються такі місії? Ви хоч якийсь зиск від цього візиту матимете?

– Та ні, для волонтерів вигоди ніякої. Це просто поклик серця, стиль життя. Така робота якщо й принесе дивіденди, то хіба у плані неоціненного досвіду та окремого пункту в резюме. А щодо фінансування поїздки – ми збирали гроші самотужки. Просто організовували протягом кількох місяців перегляди мультиків та дитячих фільмів у релігійних громадах Ірландії, школах, інших закладах, наголошуючи, що кошти підуть на благодійність, для організації "Exodus".

– Що саме входить до ваших функцій в Україні?

– Допомога дітям із сіл, вихованцям інтернатів, малолітнім ромам. До речі, ми самі тут оселилися в сиротинці й тісно співпрацюємо з українськими благодійними організаціями, зокрема з Володимиром Сергачовим (заступник президента закарпатського благодійного фонду "Життя і надія").

– Чи розповідали вам про проблеми ромського населення, про стереотипи щодо ромів загалом?

– У Північній Ірландії існує чимало циганських таборів. Але правильна політика держави призвела до того, що більшість труднощів позаду. Роми Ірландії вчаться в загальних школах та університетах, працюють на престижних роботах і не несуть жодної загрози суспільству. Вважаю, незабаром усі негативні стереотипи зникнуть і у вас.

– Яка програма вашого табору для діток?

– Ми розпланували заходи на 10 діб. Це такий собі "табір на півдня". Зранку з малечею проводимо якісь активні заняття. В ігровій формі вчимо комунікабельності, умінню дружити, налаштовуватися на позитив. Тренуємо пам’ять, граємо в логічні та розвиваючі ігри, малюємо, займаємося простеньким рукоділлям, ну і в такій невимушеній атмосфері трішки вчимо англійську мову. На лекціях говоримо про Біблію, про принципи доброти та співчуття. Далі годуємо діток і після обіду відпускаємо додому. Крім того, вирішили також презентувати продуктові набори родинам ромської громади. Ми заходили в їхні оселі, розпитували про проблеми, про думки і віру, співали з ними пісень, підбадьорювали тощо.

– Чи задоволені ви попередніми результатами і які враження стосовно тутешніх дітей?

– Підібралися дуже допитливі й активні діти. З ними попітніти довелося добряче. Впевнений, що наші заняття не пропадуть даремно і підуть їм на користь – якщо не на навчальному, то, принаймні, на емоційному рівні. Адже вони відчули доброзичливе ставлення, зрозуміли, що талановиті та потрібні.

– Ви вчилися десь такій методиці? Наскільки вона ефективна?

– Нас інструктували на педагогічних заняттях ще в коледжі Північної Ірландії. Ігрова методика для дітей – найкраща: в Ірландії вона також запроваджується. Щодо релігійної тематики, то я особисто вчуся в коледжі Далласа (Техас, США) і планую стати теологом. Тож релігія – мій майбутній фах і покликання.

– Чи вся молодь в Ірландії настільки активна, як ви та ваші колеги?

– Звичайно, ні. У нас дуже багато дітей та підлітків, які зловживають алкоголем та наркотиками, ведуть життя, повне шкідливих звичок. Проте кожен свідомий громадянин чи організація намагаються виправити ситуацію, адже всі розуміють: це – наше майбутнє, і кожна дитина варта особливої уваги. Все решта – менш важливе! Саме тому ми на власному прикладі в багатьох країнах намагаємося не лише допомагати дітям, а й привернути увагу відповідних структур та організацій.

Роман ТИМЧИШИН, "Закарпатська правда"

 

25 липня 2011р.