Чи швидка в гірському Закарпатті "швидка"?

На Закарпатті катастрофічно бракує автомобілів "швидкої допомоги". А навіть ті, котрі є, їздять довго та повільно: замість 20 хвилин за нормативами добираються до пацієнта нерідко упродовж години. Більше того, крім анальгіну з димедролом нерідко в лікарів "невідкладки" більше нічого немає – ні апаратів для штучної вентиляції легенів, ні шин, іноді навіть бракує апаратів, аби тиск виміряти. Обласна влада визнає: проблема є. Але наразі є й бачення шляхів виходу та… гроші на нові автомобілі! Більше того, є й досвід, як… самотужки та без бюджетних грошей виходити зі становища, й іноді – вкрай оригінально. Про все це – нинішнє розслідування "Закарпатки".
Чому "швидка" така повільна?

Власне, я сама ніколи не забуду того жаху, коли, напевно, один раз за життя, викликала "швидку". Тоді прокляла і нашу медицину, і нашу країну, і півсвіту та ледь не посивіла від переживань, бо невідкладна допомога долала відстань у 5 кілометрів аж… 40 хвилин!!! Але приїзду лікаря передувала історія, про яку хочу розказати, аби про неї знали і відповідальні чиновники (сподіваюся, дадуть прочухана і зроблять висновки), і люди. Я на той час жила в селі Минай, що поряд із Ужгородом, саме повернулася з пологового будинку з новонародженим сином. Стан, як у кожної породіллі, та ще й після кесаревого розтину, – слабкість жахлива. Чоловіка терміново викликали у відрядження. Біля мене мама і старша дочка, в якої раптово до 40 підвищується температура. Дівчинці було ледве три рочки, і я вирішила викликати "швидку" (на щастя, завітала тоді в гості невістка, вона й займалася дитиною). Телефоную на "03" (тоді ще такий був номер), але у відповідь чую:

– Ми до вас не приїдемо, бо ви вже в районі, а ми лише місто обслуговуємо!

Я благаю:

– Та я ж міська жителька, зараз у гостях у Минаї, приїдьте й зробіть щось! Я ж на ваше утримання сплачую податки зі своєї зарплати!

Та де там, мене ніхто не чув. Питаю, що робити. Відповідь:

– Викликайте "швидку" з району.

– Як туди зателефонувати?

– Поняття не маємо!

– То підкажіть хоч телефон дитячої поліклініки, там би мала "швидка" чергувати...

– Ми таку інформацію не зобов’язані давати…

Я вже навіть не пригадую, якими вірами-правдами з’ясувала, що, виявляється, у Минаї в амбулаторії чергує "невідкладка", так само ще бозна-якими шляхами знайшла номер телефону. Тішуся, бо це десь за 5 кілометрів від нашого будинку. Телефоную туди, питаю, чи є авто (сказали, що є), викликаю, кажу, яка ситуація і прошу приїхати якомога швидше. Так ось: оті 5 кілометрів "швидка" їхала рівно 40 хвилин! Я дуже злопам’ятна людина (за що собі дорікаю). Цей випадок мені закарбувався навіки, як і час, упродовж якого бігала по будинку, прикладала дитині холодне на чоло і проклинала нашу медицину…

Відтоді минуло вже трішки часу, але з тієї миті на "швидку" я більше не покладаюся. Якщо не дуже критично – викликаю таксі й сама їду до лікаря. І так роблять чимало ужгородців. Але ж це неправильно! І, власне, для того, аби з’ясувати, чи є вихід із ситуації, я днями пішла на нараду в облдержадміністрацію, аби почути – чи справді наша влада розуміє проблему і чи готова до її вирішення?
Дві біди: гірські дороги та відсутність коштів

Власне треба почати з того, що чиновники проблему визнають і кажуть, що готові над нею працювати. Як розповів під час засідання комітету з економічних реформ при Закарпатській ОДА (розглядалося питання реформи медицини в краї) начальник відділу організації лікувально-профілактичної роботи обласного управління охорони здоров’я Володимир Кузьмик, станції "швидкої" повинні бути розташовані так, аби за 20 хвилин доїжджати за викликом. Проте нерідко закарпатцям треба чекати на лікаря й годину, особливо часто подібні факти спостерігаються в гірських районах. Приміром, на Великоберезнянщині кареті "невідкладки" швидко доїхати заважають віддаленість сіл та погані гірські дороги. Та й самих машин не вистачає. "На базі районної лікарні функціонує 1 бригада, в якій лікарі працюють з 15 до 8 години ранку, а найвіддаленіший пункт знаходиться на відстані 54 км, і в умовах гірських доріг не можна забезпечити виклик протягом 20 хвилин", – уточнив В. Кузьмик. Або ж, за його словами, Хустський район: він лише частково гірський, але тут проблема інша – густонаселеність, і в результаті трьох "швидких" замало на всі виклики.

Загалом, за даними закарпатських чиновників від охорони здоров’я, "швидких" в області майже удвічі менше від потреби (є 109, потрібно 197), бригад лікарів так само бракує (на початок року – тисяча штатних посад при потребі 1748). Та ще й попри це біда – відсутність обладнання для надання невідкладної допомоги пацієнтам. Так, за даними В. Кузьмика, пункти "швидкої" по області обладнанням не забезпечені майже взагалі, тому нерідко про повне та оперативне надання медичної допомоги можна навіть не говорити. "Я назву лише окремі приклади забезпечення обладнанням для транспортування та іммобілізації, – сказав начальник відділу. – Так, комірами шийними для дорослих наші "швидкі" забезпечені на 26,4%, шинами транспортними вакуумними – на 11%. Дихального та наркозного устаткування так само замало: апаратів для штучної вентиляції легенів (ручних) маємо 78% від потреби, а ось відсмоктувачів портативних механічних – менше 10 відсотків! У той же час реанімувати пацієнтів практично взагалі нічим: дефібриляторів є лише 16,5%, електрокардіографів ще менше".

В. Кузьмик каже: усе виправити можна, треба для цього всього-на-всього… 25 мільйонів гривень.


…і побільше машин!

І, певна річ, крім обладнання треба ще й автомобілі "швидкої": нині їх по області ледве більше сотні, та ще й четвертина підлягає капітальному ремонту. Потреба ж – удвічі більша.

"Але потрібно не лише бездумно закуповувати карети невідкладної допомоги, а й провести інвентаризацію існуючих, – додав заступник голови облради Андрій Сербайло. – Бо якось в одному з гірських районів області я став свідком того, що автомобіль "швидкої" стоїть на обійсті, за викликами не їздить, бо вийшов з ладу, в ньому несуться кури, а водій отримує заробітну плату!"

Аби такого не було – обласна влада знайшла вихід. "Ми розробляємо програму обладнання всіх автомобілів швидкої медичної допомоги GPS-навігаторами, – розказав під час засідання комітету голова Закарпатської облдержадміністрації Олександр ЛЕДИДА. – Таким чином ми зможемо відслідковувати, де і коли перебувають карети, чи за викликом їдуть чи навпаки – собі сіно додому везуть. А в останньому випадку – будемо притягувати до відповідальності!"

Попри це, обласна влада має намір ще цього року закупити нові автівки. "Днями Закарпаття отримало з Держбюджету 30 мільйонів гривень саме на потреби медицини. Ці гроші ми розподілимо за напрямками та потребами. Але вже визначено, що ще цього року купимо за ці гроші два десятки "швидких". Понад 3 мільйони спрямуємо на закупівлю обладнання в автомобілі невідкладної допомоги", – додав керівник краю.

А ще обласна влада має намір звернутися до Кабінету Міністрів з проханням, аби допомогли забезпечити область невідкладною допомогою.
Залізяччя – на металобрухт, гроші – на ремонт "швидких"

Поки ж дійде черга до нових авто, чиновники намагаються самотужки розв’язати проблему. Причому вихід знайшли настільки оригінальний, що, напевно, його варто б переймати іншим – не лише районам Закарпаття, а й областям України.

Мова про те, що голова Великоберезнянського району Роман РОГАЧ для того, аби відремонтувати "швидку допомогу", зібрав весь металобрухт з районної лікарні, списав його і продав. "Ми зібрали різне залізяччя, техніку, мотлох, десь старий заіржавілий вантажний автомобіль знайшли, оформили належним чином документи і все здали на металобрухт. За виручені гроші відремонтували чотири автомобілі швидкої медичної допомоги – і тепер вони також починають їздити за викликами. Як результат – двох зайців убили: і проблему зі "швидкими" вирішили, і бюджетні кошти, яких завжди бракує, не використали. Думаю, такі резерви слід шукати – і їх можна знайти – у багатьох районах краю", – розказав керівник Великоберезнянщини.

Наталія Петерварі, "Закарпатська правда"

 

26 липня 2011р.