Федір Ващук: "Закарпатська вища школа потребує якісного менеджменту!.."

Розпорядження про об’єднання вузів краю втратило актуальність

– Федоре Григоровичу, починаючи з серпня минулого року, після прийняття відомого розпорядження Кабміну про об’єднання закарпатських вишів і аж до теперішнього часу, Ви не давали жодного інтерв’ю і не висловлювалися з цього приводу. Чим це можете пояснити?

– Свою позицію щодо цього питання я висловив наприкінці серпня – на початку вересня 2011 року. І на сьогодні вона в цілому практично не змінилася.

– Що саме маєте на увазі? І чим, на Вашу думку, було викликане прийняття вищезгаданого розпорядження?

– Як усім відомо, у той час до Верховної Ради був поданий новий законопроект про вищу освіту в Україні, яким передбачалося кількісне обмеження нижньої межі числа студентів денної форми навчання, яке визначає право на існування такої навчальної структури, як університет. Цим законопроектом передбачалося, що вищий навчальний заклад рівня університету може існувати лише у тому випадку, якщо у ньому кількість студентів не менша, ніж 8 тисяч осіб денної форми навчання. Цьому критерію не відповідав на той час і не відповідає, до речі, й сьогодні жоден виш Закарпаття. Тобто у разі прийняття цієї версії закону жоден вищий навчальний заклад не мав би статусу університету, що, звичайно, не додало б престижності й користі чинній освітній і науковій системі області.
На той період розпорядження Кабміну вирішувало цю проблему, бо у разі об’єднання університетів у новоствореному виші вчилося б приблизно 10-12 тисяч студентів денної форми.
Разом із тим, при підготовці цього розпорядження була зроблена і позитивна спроба відразу надати новоствореному університету статус національного. Та в цьому якраз і була юридична колізія. Адже майбутній університет ще не був створений, а вже йому передбачили надання статусу національного, хоча для цього існує окрема процедура. Це викликало заперечення у юристів Адміністрації Президента, які аналізували розпорядження. Після того, як закон про вищу освіту повернули на доопрацювання, норма про чисельність студентів денної форми навчання в університеті була з нього вилучена. Тож розпорядження Кабміну про об’єднання втратило свою актуальність. Уже навіть у жовтні 2011 року всі учасники процесу погодилися, що реалізувати його недоцільно і неможливо з огляду на юридичні нюанси. Тож я був дуже здивований, що через 7 місяців на голому місці, без будь-яких підстав і без жодного приводу, знову підняли тему про скасування того ж самого розпорядження Кабміну. Хоч усі добре знали, що воно не вступило в дію і не вступить у такому вигляді, як було прийнято у серпні.

– Тобто Ви зараз виступаєте проти прийняття подібного розпорядження?

– Після того, як було знято норму про необхідність для університету 8 тисяч студентів денної форми, я спрямував до Міносвіти 2 подання (повторюю, ще у 2011 році) про доцільність скасування даного розпорядження. Просто не робив із цього приводу піар-кампанії.

УжНУ перевіряли толерантно: заочникам писати контрольні навіть не пропонували

– Прокоментуйте, будь ласка, численні емоційні заяви стосовно роботи комісії, яка перевіряла УжНУ.

– Наскільки мені відомо, у плані роботи Державної інспекції передбачена перевірка всіх навчальних закладів Закарпатської області. Очікуємо подібної перевірки і ми. Що стосується її результатів, то я не бачу якихось надзвичайно серйозних системних порушень і недоліків, зафіксованих в акті. В цілому багато зауважень від комісії можна перенести на всі без виключення вищі навчальні заклади України. Не думаю, що стан справ в УжНУ є найгіршим. На мій погляд, потрібно подякувати комісії за допомогу у виявленні недоліків у роботі, написати наказ, у якому передбачити процедуру та терміни усунення виявлених порушень, а через місяць-два відзвітувати, що вони усунені і на тому закінчити цю епопею з перевіркою.
Наприклад, я не згоден з оцінкою географічного факультету і підтримую його колектив у зв’язку з тим, що знаю (був свідком, працюючи в Державній акредитаційній комісії), як важко створювався цей факультет, відкривалися його спеціальності, а жодна нова справа не може налагодитися без помилок.
Що стосується загального враження, то я б на місці керівництва УжНУ налагодив конструктивну співпрацю з державною інспекцією, яка, до речі, покликана не тільки перевіряти, а й надавати методичну допомогу, і, як мені видається, дуже толерантно підійшла до перевірки в університеті.

– У чому ж толерантність комісії?

– Наприклад, із 4 тисяч заочників УжНУ жодному не запропонували написати контрольну роботу (думаю, фахівці розуміють наслідки). А до опитування із 1800 його учасників університету дозволили залучити переважно студентів, які навчаються на 4 і 5. Тобто комісія працювала з найкращими, найбільш підготовленими студентами, що дало можливість у багатьох випадках підтвердити відносно непогані результати підготовки.
Ще раз повторю, що не бачив у акті роботи комісії положень, які не є тією чи іншою мірою типовими для більшості навчальних закладів.

На розвиток матеріальної бази УжНУ йде ... 0,43% його бюджету

– Як Ви оцінюєте ситуацію у вищій школі й освіті Закарпаття станом на березень 2012 року?

– В цілому ситуація із державними вищими навчальними закладами стабільна. Існуюча мережа повністю забезпечує потребу закарпатців у здобутті вищої освіти. Причому, як відомо, скорочення цієї мережі мало б негативні наслідки, тому що наразі Закарпаття обділене кількістю студентських місць, порівняно з іншими регіонами держави (займає останнє місце в Україні за числом студентів у вузах ІІІ-IV рівня акредитації). Звичайно ж, є і серйозні проблеми, про які я вже неодноразово наголошував. Зокрема значна кількість спеціальностей, за якими ведеться підготовка у вишах області, не забезпечені достатньою кількістю педагогічних кадрів найвищої кваліфікації, тобто докторами наук, а у багатьох випадках і кандидатами наук. Якщо загальна чисельність осіб із науковими ступенями і вченими званнями достатня, то у розрізі спеціальностей існує суттєва невідповідність між фахівцями та навчальними і науковими спеціальностями. Окремо слід вести розмову і про матеріальну базу вищої освіти і науки. Економіка вищої школи потребує серйозного реформування у зв’язку з критичною недостатністю фінансування. Якщо оцінювати показники фінансування вищої освіти і науки у краї, то очевидно, що найбільше ресурсів споживає Ужгородський національний університет. Не хотілося б далі коментувати стан справ у національному університеті з етичних міркувань.
– Але ж Ви 20 років пропрацювали в УжНУ, де пройшли усі щабелі (від студента, лаборанта, асистента, старшого викладача, доцента і до докторанта). Тож, очевидно, маєте повне моральне право також долучитися до процесу покращення стану справ у Вашій альма-матер…
– Справді, я маю свою точку зору на розвиток УжНУ. Адже дійсно, чому хтось повинен узурпувати право на любов до університету? Це наш рідний вуз і всі ми вболіваємо за його долю не менше, ніж ті, котрі тільки волають про любов до нього, але не роблять нічого конкретного для його розвитку. Щодо економічної складової, про яку я згадував, то в середньому в Україні вищі навчальні заклади фінансуються приблизно за такою схемою: 50% отримують із Держбюджету і 50% заробляють наданням освітніх послуг (в основному, це плата за навчання, гуртожиток та ін.). Можу озвучити загальновідомі статистичні дані. Бюджет УжНУ на 2012 рік затверджений приблизно у сумі 140 млн. грн. Із них близько 93 млн. – кошти Держбюджету і 47 млн. грн. – гроші, які університет повинен заробити сам. Тобто він заробляє у 2 рази менше, ніж університети такої величини в середньому по Україні. А для того, щоб вийти на середньоукраїнський показник 50/50, УжНУ повинен заробляти 93 млн.
Наступні показники, які змушують замислитися: із цих 140 млн. грн., згідно із затвердженим кош-торисом, 139,4 млн. будуть витрачені на зарплату, нарахування на неї, податкові платежі, виплату стипендій та оплату комунальних і деяких інших обов’язкових послуг та платежів для поточного утримання університету. Тобто на відновлення і розвиток матеріальної бази, капітальний ремонт, обладнання лабораторій, технічні засоби навчання, відновлення аудиторного фонду, матеріальне стимулювання і підтримку наукової та освітньої діяльності залишається всього 0,43% бюджету вишу. А це можна розцінювати як економічну катастрофу для вузу, який має на утриманні більше 100 тисяч квадратних метрів приміщень (у тому числі житлових та гуртожитків) і декілька десятків гектарів землі. Внаслідок виконання такого бюджету неминуча подальша руйнація і так вкрай зношеної та застарілої матеріальної бази університету. При цьому мріяти про його подальший розвиток неможливо. Думаю, що над цим повинна замислитися вся освітня наукова громадськість краю. Нам не можна цього допустити! Якщо не змінити ситуацію, то УжНУ чекає техногенна катастрофа (особливо інженерні мережі та електропостачання), перші серйозні наслідки якої будуть відчутні вже наступної зими.

Нові об’єкти УжНУ – скоріше, заслуга обласної влади

– А як же бути з такими позитивними прикладами, як створення сучасного стоматологічного факультету, побудова нових приміщень бібліотеки, відновлення студентського басейну "Буревісник"?

– Так, звичайно, це 3 позитивні приклади, які можна навести, розмірковуючи про університетську матеріальну базу. До речі, крім цих трьох є ще ряд здобутків на факультетах університету, які, можливо, значно меншого масштабу, але завдяки наполегливій праці деканатів створюють позитивний імідж УжНУ. Та повернемося до 3 об’єктів, які Ви назвали.
90% коштів, за рахунок яких відновлено басейн "Буревісник", вбудовані нові приміщення бібліотеки і реконструйований з університетської їдальні стоматологічний факультет, надійшли з бюджету Закарпатської області та меценатів. Найперша заслуга в цьому очільника краю Олександра Ледиди, який домігся виділення коштів і навіть особисто контролював будівельні роботи на басейні, а також Віктора та Івана Балог, які сприяли фінансуванню нових приміщень університетської бібліотеки та реконструкції і закупівлі обладнання для стоматологічного факультету.
Якщо б не було цих 3 позитивних прикладів, то УжНУ на сьогодні, мені здається, був би у ще глибшій економічній кризі.
Але потрібно чітко розуміти, що у подальшому на такі вливання з бюджету області розраховувати не варто. Насамперед, навіть із моральної точки зору, адже кошти, які пішли на відновлення державного вищого навчального закладу (що згідно з Бюджетним кодексом повинен фінансуватися Держбюджетом та з власних надходжень) украй необхідні для обласних освітніх, медичних та соціальних закладів. Ситуація у переважній більшості з них також є непростою. Натомість, покриваючи потреби УжНУ з обласного бюджету, недофінансованими залишаються десятки дитячих садків, шкіл, лікарень, закладів для інвалідів та інші. Принаймні, повторюю, для університету це було корисно, хоч і суттєво не вплинуло на загальний стан справ у зв’язку з масштабами вузу.
Наскільки мені відомо, обласну раду Кабмін попередив: якщо надалі з облбюджету будуть фінансуватися об’єкти, які не належать до мережі обласних, міських і районних, то зменшать показники обласного бюджету для Закарпаття в цілому (як відомо, наша область є дотаційною). Тобто зменшаться розміри дотацій і субвенцій із Державного бюджету, що вкрай небажано.

– Який же вихід із ситуації?

– Тут єдиний вихід: потрібно створити всередині вузу відповідні умови, повинна діяти ефективна система менеджменту, яку слід налагодити таким чином, щоб забезпечити розвиток закладу і збільшення надходжень. Слід розробити комплексну систему невідкладних заходів із модернізації та економічного зростання, налагодити дієвий зв’язок і співпрацю з Міністерством освіти і науки, молоді та спорту з метою різкого збільшення надходжень із Держбюджету. Інакше економічна ситуація у найбільшому університеті може призвести до незворотних наслідків.
Вважаю, що можна здійснити ряд кроків уже до вступної кампанії і збільшити надходження на 20-30 млн. до 1 вересня.

– І останнє. Що б Ви побажали претендентам на посаду ректора УжНУ у зв’язку з майбутніми виборами його очільника, і кого Ви бачите найдостойнішими кандидатами?

– Думаю, що в освітньому середовищі краю є багато претендентів на цю посаду. У першу чергу, це діючий ректор Микола Вегеш та його перший проректор Олександр Сливка, а також такі відомі на Закарпатті науковці, як Василь Русин, Юрій Переста, Володимир Смоланка, Василь Ярема, Василь Мікловда, Юліан Височанський, Володимир Приходько, Василь Лемак та інші.
Впевнений, що без дієвої співпраці з Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, обласною адміністрацією та радою, без підтримки програми майбутнього ректора у колективі УжНУ будь-який претендент, імовірніше всього, зазнає невдачі.
Щодо побажання, то перш ніж почати передвиборну кампанію і подавати заяву, мабуть, варто добре осмислити і вивчити стан справ в університеті, ті колосальні завдання та труднощі, які виникнуть у реалізації програми відновлення і примноження слави нашого Ужгородського національного університету.

Наталія ПЕТЕРВАРІ, "Закарпатська правда"

 

26 березня 2012р.