Чи реально врятувати архітектурне лице Ужгорода?

Облуплені фасади як символ туризму

Потріскані фасади, обвалена ліпнина, розмаїття вивісок без смаку та витриманості й навіть дерева на дахах будинків. Саме так нині виглядає історична частина Ужгорода. До прикладу, якщо поглянути на фасад будівлі над магазином "Кристал", що на площі Шандора Петефі, можна з жахом помітити: на місці, де колись була гарна ліпнина, тепер видніється цегляна кладка. Але ж саме такі історичні будівлі приваблюють туристів, котрі, втім, замість архітектурних родзинок бачать обшарпані прапори, графіті та вивіски. Як стверджують фахівці, історичний фасад не ремонтували з часів Незалежності. Хто в цьому винен? В управлінні архітектурі та містобудування Ужгорода кажуть: грошей на ремонт фасадів та відновлення ліпнини нема. Це по-перше. А по-друге, за словами чиновників, відповідати за це мають не вони, а ужгородці. Адже більшість будівель у центрі приватизовані. Тому саме власники й мали б займатися їхнім облаштуванням. Проте, як бачимо, цього робити ніхто не поспішає.



Чому? Діючого механізму, який би вплинув на мешканців, нема. Хоча ще в липні 2011 року міська рада затвердила в "Правилах благоустрою міста" пункт, згідно з яким мешканці історичного центру мають слідкувати за збереженням історичної спадщини. "Власник, відповідно до вимог законодавства та охоронного договору, має утримувати пам’ятки культурної та історичної спадщини, забезпечувати збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, своєчасно проводити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення", – саме так сказано в цьому документі, з яким можна ознайомитися на сайті Ужгородської міської ради.

До речі, як повідомили в органі з охорони культурної спадщини Ужгородської міської ради, охоронюваною зоною є район Замкової гори, Галагова, площа Петефі, де збереглася історична забудова, вулиці Фединця, Корятовича, звісно, Волошина й Корзо та інші райони, де на будівлях є, зокрема, цінна ліпнина. Ці зони мають обмеження як пам’ятки місцевого й національного значення, вони окреслені, й тут потрібно погоджувати не тільки зміни конфігурації фасаду чи даху, а й їхній колір, нові вікна й двері, навіть встановлення кондиціонерів і супутникових антен. Слід бути дуже уважними при будь-яких ремонтах, реконструкціях, перебудовах та переплануваннях власної квартири – це все треба погоджувати в міському управлінні архітектури й із органом охорони культурної спадщини. Утім, нерідко люди, які беруть погодження, потім все одно виконують роботи будь-як, не за проектом – до прикладу, ставлять пластикові вікна.

Але як ці настанови від міської ради мають подіяти? За допомогою протоколів муніципальної міліції, яка повинна відповідати якраз за дотримання благоустрою міста. Як повідомили в прес-службі Ужгородської міськради, ця служба востаннє штрафувала місцевих мешканців за подібні порушення аж у 2011 році! Тоді разом зі спеціалістами органу охорони культурної спадщини Ужгородської міської ради муніципальники склали близько 18 протоколів на порушників благоустрою під час так званої "війни за вивіски". Проте чи подіяли ці протоколи на ужгородців – невідомо: про результати засідань адмінкомісій, які мали вирішити, якого штрафу заслуговують порушники, в міській раді не повідомляють. А штрафи, до речі, немалі – від 17 до 170 тисяч гривень. Проте, як бачимо, пройшов рік, а ситуація з історичною ліпниною практично не змінилася. Отже, нікого й не штрафували...



100 тисяч гривень за відновлення історичної справедливості

Існує й інша причина, чому мешканці міста не зберігають історичну спадищну. Вона банальна: це…дорого. І занадто забюрократизовано. Як розповів "Закарпатці" підприємець та власник кількох будівель у самому серці Ужгорода Ярослав, люди б і справді більше переймалися збереженням історичного обличчя міста, в якому живуть, проте разом з такими бажаннями виникає й низка проблем. "У мене є приміщення, яке я хотів відреставрувати зі збереженням архітектурної ліпнини, яка там досить давня, – розповів підприємець. – Вирішив зробити це сам, бо в міській раді мені сказали, що грошей на фасадні ремонти в них нема. Проте сам привести до ладу зовнішній вигляд будинку не можу. По-перше, для цього мені треба зібрати величезну кількість документів, відповідні експертизи від фахівців (їх у місті обмаль) тощо. По-друге, ми підрахували, скільки коштує реставрація тієї ліпки, й отримали шокуючу цифру – 100 тисяч гривень на невеличке приміщення! У мене таких грошей наразі нема, тому й робити з цією будівлею поки нічого не буду".



До речі, в управлінні архітектури ясно дали зрозуміти: до кожного фасаду чи ліпнини потрібен окремий підхід, а значить, і сума інша. Десь, можливо, більша, десь менша. Тому якщо підприємцю Ярославу це не по кишені, то що казати про бідніших мешканців центру, зокрема пенсіонерів, які мешкають на Корзо, або їхніх сусідів, які живуть на одну зарплату.

Що ми втрачаємо?

Ужгороду є що втрачати, адже ліпнина в історичній частині – унікальна. Зокрема, як пише в своїй книзі "Ужгород відомий і невідомий" заввідділом археології Закарпатського краєзнавчого музею Йосип КОБАЛЬ, будівлю на Швабській, де розташований магазин "Кристал" і яка є прикладом знищення історичного фасаду, почали зводити ще 1784 року. А будівлю на Корзо, яку місцеві мешканці знають як "Білий корабель", зводили з дорогої білої силікатної цегли й прикрасили ліпниною, яку ніхто реставрувати не збирається. Як і приміщення першого жупанату на вул. Волошина, 37, де зараз Закарпатський художній інститут. Тутешні ворота зроблені ще в 1571-му (!) в стилі бароко. "На жаль, "оновлення" центральної частини міста, яке проводиться в останні роки, завдало значної шкоди окремим спорудам і порушило цілісність переважно сецесійного історико-архітектурного ансамблю", – пише дослідник історії Ужгорода. І такої думки дотримуються низка інших ужгородців – від архітекторів до пересічних громадян.





Надія на губернатора

То що робити? Ні міська влада, ні власники приміщень у центрі зберігати архітектурну спадщину не можуть. І, вочевидь, не збираються. Проте не все безнадійно, днями у цій справі з’явився промінь світла. Минулого тижня голова Закарпатської ОДА Олександр ЛЕДИДА під час прес-конференції розповів: "Я незадоволений нинішнім виглядом обласного центру. Утім, хто б не приїздив – усі здивовані тим, який гарний Ужгород. У мене є пропозиція до депутатів почати відродження архітектурних ліпок. Наприклад, на магазині "Кристал" – унікальна архітектура, і вона тепер осипається. Давайте разом із депутатами міської ради створимо фонд відродження старовинної частини Ужгорода. Потрібні невеликі кошти, щоб розпочати цю роботу".

Загалом наше місто цілком можливо перетворити в друге Кошице, яке, між іншим, у 2013-му проголосили культурною столицею Європи, і це заманює туди натовп грошовитих туристів. До речі, у наших сусідів кожен власник історичної будівлі добре знає, що гарно відреставрована, вона в майбутньому буде мати набагато більшу вартість. Зокрема у Венеції старовинні будівлі взагалі не змінюють зовні. Тобто всередині там давно все з сучасних матеріалів, але потріскані вікна або старі двері залишилися, і навіть якщо з зовнішньої стіни відпала штукатурка, нікому і в голову не прийде відреставрувати її сучасним матеріалом. У підсумку вдається зберегти неповторну ауру старовинного міста. В Ужгороді нарешті знайшлися люди, які хочуть зробити в нас те саме. Адже наші діди та прадіди свого часу душу вклали, щоб місто було гарним та привабливим. І ми це маємо цінувати.

Петро МИНАЙ, "Закарпатська правда"

 

18 березня 2013р.