Олександр Ледида: "Рівень життя залежить від самих людей..."

— Олександре Олександровичу, що з наміченого вами на початку пройденого шляху вже вдалося здійснити?
— Люди оцінюють твій внесок у розвиток регіону за тим, як підвищується рівень їхнього життя. І це цілком справедливо. У цьому сенсі зараховую до активу будівництво житла, школи і дитсадка для переселенців із зони техногенної небезпеки в Солотвині, здачу в експлуатацію інших шкіл і садочків, звільнення Закарпаття від небезпечних речовин і отрутохімікатів. У цю ж скарбничку лягають і спортивні досягнення ужгородської жіночої команди "Карпати": два роки поспіль вона виграє першість України з гандболу, представляє її в єврокубках. Мені доводиться бути президентом цього клубу, тож доклав до його чемпіонських вершин власних зусиль.
— Якщо згадали про спорт, то не оминемо і планів на зимову Олімпіаду-2022.
— У нашій країні фізкультура і спорт були в пошані завжди, але нині стають елементами державної безпеки, бо йдеться про здоров’я нації. Поданню заявки на Олімпіаду передують підготовчі роботи до неї, за дорученням Президента, що ми й робимо. На схилах наших Боржавських полонин кращі, ніж будь-де у країні, умови для швидкісного спуску та слалому-гіганта. Тут буде створено всю інфраструктуру для змагань такого рівня.
— Наскільки адекватно відображають економічну ситуацію в області модні нині рейтинги?
— Тепер багато розмов навколо них, але… Чи можна адекватно оцінити досягнення в сільському господарстві за таким критерієм, як обсяг продукції на 10 тисяч осіб, з огляду на ті кліматичні й географічні умови, у яких перебуває Закарпаття. У нас дві третини території - гори і ліси, де господарювати значно складніше, ніж у долині. Загальноприйнятий у світі показник - збір продукції з одиниці площі. У цьому розрізі наш агропромисловий сектор продуктивний. По три-чотири врожаї за рік збирають овочівники у теплицях Іршавського, Виноградівського та Берегівського районів. Це дуже красномовний факт.
— А щодо інших галузей?
— Те саме, наприклад, і з виробництвом електроенергії. У тих регіонах, де є атомні електростанції, ці об’єкти дають половину внутрішнього валового продукту, але який вплив місцевої влади на роботу АЕС? Жодного, бо нею керує "Енергоатом". Зупинилася така станція - область у рейтингу скотилася донизу! Тому волію підходити до аналізу ситуації в регіоні за тими критеріями, що є загальноприйнятими, і пропоную критично ставитися до так званого рейтингового підходу. Не все так просто…
— Закарпаття володіє найбільшим в Україні гідропотенціалом, а власної електроенергії катма.
— Тут треба згадати недавню історію. У 20-30-х роках минулого століття на території області діяли 36 малих ГЕС. Силу води використовували і водяні млини, яких було не менш ніж 150. Нині станцій усього п’ять, млинів майже не залишилося. В області виробляємо близько семи відсотків електроенергії власних потреб, тим часом величезна сила річок пропадає марно. У цих умовах знаходяться сили, які активно виступають проти міні-ГЕС, вводять в оману громадськість. Це чистої води політика: ще вчора вони самі проштовхували ідею спорудження в краї 300 міні-ГЕС, а нині стали опонентами цих станцій.
— У цьому розумінні схожі до Закарпаття єврорегіони пішли набагато далі.
— У західних країнах усе працює на те, щоб регіони були незалежними в позитивному розумінні слова, щоб максимально забезпечували себе. І там основний підхід: живете так, як працюєте. Тож рівень життя залежить від самих людей. У нас часто все ще чекають, що їм піднесуть дари на тарілочці.
— Більш інтенсивно розвивати альтернативну енергетику в близькій перспективі все-таки вдасться?
— Я і моя команда все робитимемо для цього. Нічого нового винаходити не треба, а лише використовувати досвід, який накопичили Італія, Австрія, Швейцарія. При цьому слід враховувати, звісно, вимоги природоохорони.
— Збільшення обсягів глибокої переробки деревини, про яку багато говорили, немає. Чому?
— За умов світової економічної кризи, яка все ще триває, найбільша увага прикута до виробництва харчів, без них життя людини не можливе. Деревина не є продуктом першої необхідності, тож і цікавість до неї виробників спадає. Наприклад, в Італії, яка на одному з перших місць за виробництвом продукції з деревини, 70 відсотків таких підприємств не працюють. І у нас виробництво простоює: на склад працювати ніхто не хоче.
— Вивезення необробленої деревини — кругляку — не дає прибутків, можливих за умов глибокої переробки.
— Сьогодні на 90 відсотків кругляк вивозять держпідприємства - лісгоспи. Кругляк не містить додаткової вартості, його експорт не надто вигідний. З 1998 по 2008 рік за межі області кругляку не вивозили. Прикро, але цей процес відновився. Втрачено дуже багато робочих місць, бо ж тоді на обробці одного кубометра деревини було задіяно до 40 людей, нині - троє-четверо. Якщо ми вже дозволяємо відправляти деревину в круглому вигляді за кордон, то з неї слід сплачувати мито. Це дасть змогу захистити внутрішній ринок, привабити інвесторів і створювати тут робочі місця. Свої пропозиції щодо цього готую президентові й уряду України.
— Нинішні обсяги лісозаготівель природа витримає?
— Усе пізнається у порівнянні. У 1960-1970-ті роки в області обсяг рубок головного користування (планових) дорівнював 2,5 мільйона кубометрів деревини, нині ж він не сягає навіть півмільйона. Тим часом доводиться чути голоси про нищення довкілля чи переруби. Ці твердження ґрунтуються на незнанні фактів, упередженому ставленні до лісівників. Є в області, не секрет, і несанкціоновані рубки, але їхній обсяг на загальну ситуацію не впливає.
— Всюдисуще сміття - такий собі лакмусовий папірець євровибору. Чому до будівництва сміттєпереробних підприємств у нас ще не дійшло?
— У деяких країнах Європи зведення таких заводів дотує держава, бо воно дороге. Ми до цього ще не прийшли. Але понад рік австрійська фірма "Аве" у багатьох населених пунктах області збирає сміття, і вже стало чистіше. Проте це лише 50-відсоткове розв’язання проблеми. Нарешті почався прогрес: готуються три проекти з будівництва профільних підприємств - в Іршаві, Береговому та в Мукачівському районі. Усі наші річки течуть на захід - до Євросоюзу, з водою "експортується" і сміття. Ми зацікавлені зберігати добрі стосунки й не наражатися на санкції. Тож проблема під особливим контролем.
— Чи створюватимуться в області нові індустріальні парки на зразок того, що в Ужгородському районі?
— У цьому парку понад десятиліття діють автомобільний завод "Єврокар", світові корпорації "Ядзакі" та "Джейбіл". Вони прийшли, скориставшись режимом спеціальної економічної зони, однак через зміну умов діяльності тепер працюють на загальних підставах. Вважаю, держава не втратила б нічого, якби вартість обладнання, що завозиться для розширення і модернізації виробництва, не обкладали митом і ПДВ. Так уже було, і відновлення сприятливого інвестиційного режиму дало б поштовх розвиткові цього парку виробничих інновацій і розвитку під Ужгородом. Новий Бескидський тунель, будівництво якого розпочалося, збагатить інфраструктуру Закарпаття.
— У галузі туризму і курортів маємо нові здобутки?
— Для цього до мінеральних і термальних джерел, історичних і природних пам’яток повинні додатися добрі дороги. Їхній стан поки що не дає змоги успішно розвивати галузь.
— Через брак фінансування?
— Не лише це. Часто громадяни викривлено розуміють термін демократія, не бажають рахуватися з інтересами інших. Ось як колишні колгоспники в селі Ракошино, що на Мукачівщині, безплатно отримали розпайовану землю, а продати її державі хочуть за… мільйони. Тож ділянку дороги державного значення Київ-Чоп роками біля цього села не будують саме через їхню непоступливість.
— Туризм потерпає і через погане залізничне сполучення. За два останні роки транспортне відомство скасувало два потяги. Один із них курсував до Києва, інший - до Харкова.
— Ми вже добилися відновлення другого київського потяга, працюємо над відкриттям ще одного – Донецьк-Ужгород. Мандрівка до нашого краю стане комфортнішою завдяки новому Бескидському тунелю в Карпатах: його будівництво вже розпочато. Тому, що діє нині, понад 120 років, і він має низьку пропускну здатність. У недалекому майбутньому потяг доїжджатиме з Києва до Ужгорода не за 17 годин, як тепер, а за 10. Доступ до туристичної інфраструктури, яка є привабливою, але малодоступною, значно полегшиться.
— Понад рік тривали дискусії навколо реконструкції площі Народної в Ужгороді. З вашої ініціативи було проведено тендер, і роботи розпочато. Але деякі громадські діячі наголошують на неправомірності цих дій, були й активні протести.
— На площі перед головним адмінбудинком краю досі не росло нічого, крім трави. У назві Народна вчувалося глузування, багато хто називав її футбольним полем. Вирішено "олюднити" її - прокласти алеї, встановити лави, спорудити фонтан, посадити декоративні кущі. Опоненти, які наголошують на особливій цінності "поля", - проти всього цього. Припускаю, що за їхнім спротивом стояло обурення з приводу невиграного тендера, але ж переможцем завжди може бути лише хтось один! Коли розпочаті роботи буде завершено і площа постане оновленою, то протести, впевнений, забудуться.
— У минулу неділю під гаслом "Захистити європейський вибір України" на Театральну площу вийшло чимало ужгородців. Як ставитеся до їхніх закликів?
— Дотримуюся думки, що наше майбутнє - в Євросоюзі. Ось лише треба з’ясувати для себе питання, як іти туди - стрімголов чи зважено, продумавши всі кроки, їхні можливі наслідки. Пауза, яку запропонував уряд, буде для нас корисною. Загалом закарпатці - люди прагматичні, вони неодноразово бували в різних країнах і не "купуються" на популізм, яким гарячі голови і частина політиків нині стараються підмінити євроцінності.
Василь БЕДЗІР, "Урядовий кур’єр"

Досьє "УК"
Олександр ЛЕДИДА. Народився 1957 року в с. Підгорб Ужгородського району. Закінчив Ужгородський державний університет, за фахом економіст. Працював на підприємствах Ужгорода, в Сибіру та на Далекому Сході. На державній службі обіймав посади: у 1998-1999 роках - заступник голови Ужгородської райдержадміністрації; протягом 1999-2001-го - заступник голови Закарпатської облдержадміністрації. У 2001-2002 роках - голова Закарпатського регіонального відділення Спілки підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України. З 2002 до 2006 року - голова спостережної ради Міжгірського лісокомбінату. Протягом 2006-2007 років - народний депутат України. На посаду голови Закарпатської облдержадміністрації призначений Указом Президента України від 18 березня 2010 року.

 

29 листопада 2013р.