Солотвинське лихо, як плата за помилки наших політиків

Днями разом з журналістами на власні очі побачила масштабні провалля Солотвинського солерудника. Сказати, що видовище гігантської воронки нас приголомшило, як грім об землю, це ще легко сказати! Для мене, яка кілька років тому часто тут відпочивала на солених озерах, у пам’яті залишилися кадри кількаметрових дірок у землі. Тепер від побаченого була просто в ступорі! Нам покірно сказали, що через підтоплення, всі дев’ять шахт консервовані, бо зруйнувані грунтовими водами. Нині стихійні водні артерії утворюють нові провалля, які впритул наблизилися та загрожують піти під землю житловим будинкам. Людям, хоч не хоч, треба відселятися у безпечні місця.
Але найбільше вразило те, що за помилки політиків цинічно ставиться крапка і перегортається сторінка в історії масштабного солерудника, алергологічної лікарні з унікальними підземними відділеннями, а головне – у безпечному житті тисячі мешканців селища. Нікого "не гребе", що землю предків з душі не вирвеш, що нажите добро давалося нелегко, і рідні краєвиди не замінять інші, чужі…
Дозволю собі заглибитися в історію солотвинської копальні, аби дати зрозуміти її величезну значимість та неповоротну втрату для суспільства, держави загалом. Це - одна з найстаріших та найбільших у Європі солекопалень. Сіль тут почали добувати ще з часів римського імператора у ІІ ст.н.е. У середньовіччі тамплієри налагодили до Риму "соляний шлях" та успішно вели торгівлю солотвинською сіллю. В промислових масштабах видобуток розгорнувся у другій половині ХVІІІ ст.
За часів Австро-Угорщини, Угорщини, а потім Чехословаччини, до складу яких поетапно входив наш закарпатський край, солотвинський солерудник забезпечував значну частину надходжень до їх королівських та державних скарбниць. У ХІХ столітті австрійці побудували кілька шахт, а чехи звели ще й водонапірну. Тоді задіяно було понад 1700 шахтарів. Жодне із закарпатських міст не мали каналізацію, а Солотвино було оточене десятками водокачок, які постійно відкачували воду і направляли її в Тису. Завдяки солекопальням селище швидко розбудовувалося та процвітало.
Та білу смугу змінила чорна - ментальну педантичність австрійців, угорців та чехів змістило радянське безладдя. Комуністичні діячі спромоглися зробити із резиденції угорського єпископа спочатку санаторій для лікування туберкульозу, а у 70-х роках збудували алергологічну лікарню з підземними відділеннями та ще одну шахту. Майже 40 років з усіх куточків Радянського Союзу, із-за кордону сюди з’їжджалися хворі на бронхіальну астму та хронічні захворювання органів дихання. Лише в Україні таких пацієнтів налічували понад два мільйони.
Але з часом шахти почала розмивати вода, тому їх просто закривали та засипали землею. Древній центр шахтарського селища з будинком управління, водолікарнею, парком, каплицею у 70-х роках повністю знесли через небезпеку провалитися під землю.
Значний річний видобуток солі припав якраз на ті ж 70-ті роки – 450 тис.тонн, а вже через тридцять років - лише 21 тис.тонн.
На початку 90-х солерудник став збитковим через припинення фінансування робіт з гідроізоляції шахт. Існуюча система відводу води на той час вже не працювала. Це в свою чергу призвело до банкрутства підприємства, а екологічні проблеми набули катастрофічного масштабу.
Зауважу, що ніхто (!) з тодішніх керівників краю, чи народних депутатів не добилися державного фінансування для відродження хоча б штолень. Чомусь кілька віків їх спокійно могли обслуговувати дві сотні осіб і без теперішніх модернізацій. А у разі виникнення незначних підтоплень, всього 80 шахтарів відводили воду в русло та направляли в річку Тису. Шахти на глибині півкілометра мали вертикальні колодязі з насосами, що перехоплювали воду й виводили в ту ж штольню. І цього було достатньо, аби збудована у давнину самим примітивним способом мережа водовідвідних каналів працювала чітко і злагоджено.
Однак, за роки незалежності держава почала нещадно економити на людських ресурсах. Чиновники безвідповідально звільняли одним за одним шахтарів, які обслуговували ці тунелі. Недивно, що шахтна територія опинилася під декількома безоднями, над якими сотні приватних будинків, школи, лікарня, мережі централізованого водопостачання та водовідведення, лінія електромереж - у зоні інтенсивного обвалу. Де і коли утворюються під землею нові порожнини, яких розмірів - ніхто не знає. Зате щодня просідає грунт, а карстові провалля, особливо після проливних опадів, ширшають на очах людей. Хоча ще до катастрофи науковці не на жарт застерігали про неминуче затоплення після такого "стратегічного" керування шахтами. Тому годі сподіватися, що хтось провів попереджувальні заходи, аби відвести біду.
Нині закарпатське селище Солотвино досі вважають українською Меккою, бо славиться своїми цілющими соленими озерами, розкішними віллами та згуртованою міжнаціональною культурою. Дев’ять тисяч населення з румунів, угорців, українців, росіян, ромів та інших народностей живуть у мирі та гармонії. Це підтверджують вісім конфесій, кожна з яких має свою побудовану церкву. У 80-ті роки солотвинці, втративши на шахтах роботу, масово кинулися на заробітки в різні куточки Радянського Союзу. За величезні прибутки від проданих на Далекому Сході закарпатських яблук, соняшникового насіння, горіхів місцеві жителі набудували собі справжні палаци, розміри яких досягають понад 2 тис.м.кв.(!) Приїжджі відпочивальники ніяк не надивуються замковою архітектурою та її масштабами, у кожній з яких по 20-30 кімнат, обставлені дорогими румунськими меблями. Після радянських часів заробітки солотвинців продовжилися у сусідній Румунії. Непогано заробляти на контрабанді сигарет, палива та меблів їм вдається досі. Плюс, у літній сезон тисячі туристів і хворих винаймають тут житло, тому дуже "напрягатися" з роботою не доводиться, адже лікувальне солене озеро ще не пішло під землю.
Побувавши у пустельному історичному центрі селища, а це якихось 300-400 метрів від проваль, натикаєшся на таблички "Небезпечно!". На додачу в око потрапив найбільш актуальний рекламний щит "Похоронні товари".
Дев’ять років тому разом з журналістами спускалася у заржавілій вагонетці на глибину 300 метрів у підземне відділення алергологічної лікарні. Тут у солоному підземеллі щороку лікували по п’ять тисяч хворих на астму та алергію. Такий ефективний метод спелеотерапії за своїми цілющими властивостями ніде не мав аналогів. Природній мікроклімат соляної шахти давав неабиякий лікувальний ефект. Пам’ятаю, як головний лікар медзакладу нам розповідав, що повітря тут у 10 разів перевищує стерильність в операційній залі (!). У цьому ми пересвідчилися, коли через кілька хвилин перебування у шахті у горлі та носі першило від солі. Вірусні бактерії помирали миттєво, ніякий грип не витримав би такого соляного потоку через легені. Сьогодні цей унікальний метод втрачено. Затоплено і підземну низько фонову лабораторію Інституту ядерних досліджень НАНУ. Її радіоактивний фон був одним із найкращих у світі.
Рівно три роки тому керівництво ДП “Солотвинський солерудник” просило у держави для порятунку шахти 200 мільйонів гривень. Багато це чи мало? Наведу примітивний приклад, скільки сьогодні дає в місяць одна лише закарпатська митниця – 150 мільйонів гривень, з яких 95% залишаються в обласному бюджеті для реалізації соціальних програм. Судіть самі…
Але попередні державні діячі, "безпробудно" займаючись самопіаром, розпорядилися інакше. Згодом, зрозумівши, що врятувати соляну промисловість і розв’язати накопичені за роки екологічні проблеми вже неможливо, вирішили витратити понад 100 мільйонів на побудову нового житлового комплексу з необхідною комунальною інфраструктурою у селі Теребля, що за 57 км від Солотвина. Нині вже зведені нові школа та дитячий садочок, приватні будинки та багатоквартирні будинки. Також побудована інженерна мережа з водопостачанням та водовідведенням, електрикою та дорогою. Очільники сподіваються, що невдовзі солотвинські школярі сядуть за парти у сучасних світлих класах, і запанує тут дитячий сміх.
Чому саме Тереблю обрали для переселенців? Тому що влада переконує людей, що побудує тут підземні відділення нової алергологічної лікарні у межах Тереблянського купола покладів кам’яної солі. Такий масштабний проект дозволить створити нові робочі місця, розбудувати інфраструктуру, покращити туристичну привабливість регіону.
Залишилося переконати солотвинців, що біда не за горами, що солекопальня, яка їх кормила віками, безповоротно пішла під землю. Бо державні діячі, від яких залежав їх добробут і безпечне життя, позбавлені розуму і далекоглядності. До речі, маємо наглядний приклад порівняти, як жилося з європейцями, і як з північним сусідом…
Шкода, що соляний запас солотвинського солерудника у 3,5 мільярди тонн залишається занедбаним і не витребуваним суспільством. Природа дала нам безцінний скарб – білий кришталь, а побачивши, що людство безталанне і не вміє ним користуватися – забрала знов під землю. Будемо сподіватися, що Україна таки не буде без хліба і солі, а прийдешні чиновники не будуть "для галочки" носити квіти до пам’ятників жертв провалля...

Вікторія Сенгетовська

 

07 грудня 2013р.