Водяні млини Закарпаття зберігають славні традиції нашого народу
Іршавщина завжди славилася своїми туристичними атракціями, багато хто чув про водяну кузню-музей "Гамору" в Лисичові, про пам’ятник найсильнішій людині світу – Івану Фірцаку (Кротону) в Білках, про Національний природний парк "Зачарований край", але мало хто знає, що в цьому районі є село Луково, де й досі роблять хліб … на воді! Вірніше, на унікальному водяному млині, який має майже 200-річну історію й досі зберігся в робочому стані в привітній родині Сенинців.
Разом із екс-начальником організаційно-кадрової роботи апарату Іршавської РДА Олександром Митровцієм, який свого часу зробив великий вклад у відновлення цієї унікальної споруди, їдемо в Луково поспілкуватися з господарями, котрі опікуються млином. Доброзичлива родина Сенинців із усмішкою зустрічає нас. На їхньому подвір’ї над маленьким потічком красується великий млин, вода жваво обертає колесо. Перші враження одразу викликають однозначні відчуття: працюючий млин – це показник того, що село живе. Як тільки починає скресати крига, мірошник відкриває виробничий сезон…
Господарі розповідають, що старий млин отримали в "придане" від колгоспу, в якому пані Олена пропрацювала 32 роки. Перед Великоднем у Сенинців клієнтів відчутно більшає, бо старі люди до того млина посилають дітей із зерном. Місцеві вірять, що для приготування великодніх пасок потрібне борошно, яке змелене старовинним способом. Вважається, що борошно від млина благодатне, тому що виготовлене енергією природи. Хліб із борошна, змеленого на водяному млині, особливий. Смак його не переплутаєш і не проміняєш ні на який інший. Випікають у родині й кукурудзяний хліб – богач, роблять начинку. Дружина діда Дениса Олена Сенинець зізнається, що в господарстві млин – річ незамінна. До речі, щоб перемолоти один мішок зерна, потрібно до трьох годин роботи млина. Олена Іванівна говорить, що їхнє господарство – це певного роду музей, куди приходить багато відвідувачів, аби подивитися на цю унікальну історичну споруду.
Головним обов’язком родини Сенинців є забезпечення належної роботи системи, адже млин постійно потребує оновлення та догляду. Через поломку й відсутність у господарів коштів на ремонт млин, бувало, простоював роками, поки власникам не допомогли представники влади. Так, у 2006 році для приладу виготовили нове колесо, а в 2008-му млин розпочав нове життя. Господарі не збираються його ані зупиняти, ані продавати, кажуть, буде внукам, дітям, односельцям як історична пам’ятка. Власне, для того й докладали зусиль – зберегти й показати нащадкам багатство культури рідного народу. І роблять це не на словах, а на ділі: у квітні 2011-го з доброї волі родини Сенинців та за допомоги громадськості (голови ГО "Боржавська ініціатива" Дениса Добри, луківського сільського голови Михайла Фанти, учнівської молоді Іршавської станції юних техніків) напередодні Великодніх свят організували міні-акцію "Боржавська паска". Її метою було відтворення традиційного приготування пасок в умовах історичного середовища. Діти приходили і пекли паски з борошна, яке намолов водяний млин…
Родина Сенинців та всі небайдужі люди сподіваються, що з нинішньою модою на екологічно чисту енергію води повернуться й загублені в часі старовинні млини. І знову задзюрчить вода в жолобах старого млина, і знову буде чути скрип старого колеса, яке намотуватиме роки історії нашого краю, передаючи її до рук нащадків, а вже як вони нею розпорядяться – тепер залежить від нас!
Юлія Щока "Закарпатська правда"
До цієї новини немає коментарів