Сергій Федака: "Закарпатська Шевченкіана налічує вісім етапів"

Де закінчується Шевченкова магія – отам уже й кінець України. Але допоки його слово сприймається як щось значно більше за поезію, до тих рубежів маємо справу з реальним українством - як би воно не кваліфікувалося: материкове, прикордонне, діаспорне чи ще якось. Адже Шевченко – своєрідний егрегор українства, себто виразник нашої сутності й водночас наш оберіг, зберігач і ретранслятор нашої ідентичності. Шевченко - один з тих феноменів, які дозволяють нам почуватися самими собою.
А от закарпатська Шевченкіана налічує аж вісім етапів. Так стверджує професор Ужгородського національного університету, дослідник, один з керівників Закарпатської організації Національної спілки краєзнавців України Сергій Федака, який бере активну участь у відзначенні в області 200-річчя Тараса Шевченка.
- Сергію Дмитровичу, почнімо з основного: як на Закарпатті готуються до ювілею Кобзаря?
- На Закарпатті, власне, його відзначення вже розгорнулося з початком нового навчального року, адже в кожній школі ювілей відкрився Шевченківським уроком. Ряд заходів намітили крайове товариство "Просвіта", творчі спілки, зокрема письменницька і краєзнавча. Закарпатська обласна універсальна наукова бібліотека зараз готує видання ґрунтовного збірника під робочою назвою "Шевченко і Закарпаття". В авангарді йдуть науковці Ужгородського національного університету, адже навесні вуз планує провести міжнародну конференцію.
- Ви нещодавно повернулися з аналогічного форуму, який відбувся у Києві.
- Так, у столиці відбувся VIII Міжнародний конгрес україністів "Тарас Шевченко і світова україністика: історичні інтерпретації та сучасні рецепції". З приблизно півтисячі виголошених на конгресі доповідей - половина присвячена Кобзареві. Науковці працювали у дев’ятнадцятьох секціях, окремо відбулося шість круглих столів. Один з них приурочувався пам’яті нашого земляка академіка Олекси Мишанича, який довгий час очолював відділ в академічному інституті української літератури. Було з півдесятка закарпатців. Крім того, відзначилися наші близькі сусіди і побратими зі словацької Пряшівщини, де проживає багато українців. Їхню делегацію з семи чоловік очолювали академік Микола Мушинка і директор Свидницького музею Мирослав Сополига.
- А якою була ваша участь?
- Я керував однією з секцій, мав доповідь "Шевченківський концепт у громадсько-політичному житті Закарпаття". В історії закарпатської Шевченкіани чітко виділяються вісім окремих, цілком виразно окреслених етапів - кожен зі своїм особливим вектором.
- Як давно на Закарпатті відомий Шевченко?
- Перше публічне виконання його творів тут зафіксував Юрій Ігнатков. Це сталося в Ужгороді 17 лютого 1863 року, коли після першої в нас театральної вистави хор співав пісню Духновича "Я русин був" та другу, не називаючи автора, - "Думи мої, думи". На другому етапі (приблизно 1914-1921 роки) відбувається перехід від окремих спорадичних спроб до уже цілком свідомого утвердження Шевченкового дискурсу на Закарпатті. Те, що на першому етапі торкалося тонесенького прошарку місцевої інтелігенції, на другому вже поширюється на значно ширші прошарки. Перше на Закарпатті публічне Шевченківське свято відбулося 1915 року зусиллями українських січових стрільців і знайшло відгук у місцевого населення. Третій етап зумовлений унікальним становищем Підкарпатської Русі у складі першої Чехословацької республіки. Роль Шевченка для закарпатців у ці роки була двоякою. З одного боку саме на цьому етапі у значної частини краян (хоча й не усіх) зміцнюється саме українська самоідентифікація, і вплив Шевченкової спадщини на цей процес був значним. З іншого боку, його поезія налаштовувала не розслаблятися і "натякала", що національне буття набагато складніше, ніж могло здаватися за тогочасної ейфорії. Перелом від своєрідного націонал-романтизму початку двадцятих років у бік більшого реалізму стався на Підкарпатті досить різко – вже 1926 року. Власне, на той час чехословацька адміністрація була вже налякана різким зростанням української самосвідомості в краї і припустилася цілого ряду помилкових кроків, які надалі призводять до все більшого охолодження між українцями і чехами. Так почався четвертий етап закарпатської шевченкіани.
– Доба Карпатської України 1938-1939 років мала би бути тут переломною...
- Так, я щойно видав книжку "літопис Карпатської України", де Шевченко згадується дуже часто.
- І все ж найбільш відомим Шевченко став на Закарпатті вже після Другої світової війни...
- Так, радянська доба стала шостим етапом закарпатської Шевченкіани. Саме у ці десятиліття Тарас Шевченко став відомим практично кожному закарпатцеві. Він швидко стає персоною грата у світі символів радянського суспільства. Його іменем називають вулиці і школи, культурні установи і колгоспи. Сьомий етап припадає на роки боротьби за сучасну українську державність, на період її утвердження. Практично всі наші організації клялися у вірності Шевченковим заповітам і безперервно його цитували. Неможливо уявити перші рухівські мітинги у Хусті чи Ужгороді без палких Шевченкових слів з уст практично кожного промовця. Після 1991-го все частіше стали звучати в краї Шевченкові інвективи. Восьмий етап почався з середини 1990-х і триває понині. Важливою подією на цьому етапі стало відкриття 1999 року Шевченкового пам’ятника в Ужгороді. Цій події поет і відомий перекладач Юрій Шкробинець присвятив знаметого вірша "Кобзар до Ужгорода йде!". А передувала цьому масштабна кампанія, в ході якої остаточно сформувалася позитивна громадська думка щодо монументу. Звичайно, у справді демократичному суспільстві таке схвалення за визначенням не може складати абсолютно сто відсотків, але воно виявилося близьким до того.
- А чим, на ваш погляд, характерний нинішній етап?
- Кобзар є одним з мобілізуючих чинників української справи на Закарпатті, тим прапором і об’єднуючим символом, без якого неможливо уявити рух уперед. Шевченко засвідчує самодостатність і самоцінність українства, його зрілий характер на всій етнічній території, в тому числі і за Карпатами.

Розмовляв Василь Нитка для [a href="http://uzhgorod.net.ua"]uzhgorod.net.ua[/a]

Факт. Шевченко відіграв консолідуючу роль в історії Закарпаття. Його творчість знайшла відгук у різних групах доволі розкиданого і мозаїчного етносу на південь від Українських Карпат, сплавляючи ці етнографічні компоненти в єдину націю. Тому Шевченко є далеко не єдиним, але дуже потужним провідником соборності на Закарпатті, який засвідчує естетичну, народно-поетичну та ідейну єдність українців обабіч Карпат. Шевченко є утверджувачем українства у нашому краї. Саме його творчість, її зрозумілість і близькість закарпатцям була одним з головних аргументів на користь споконвічного українського характеру місцевого населення, його приналежності до багатомільйонної нації, чиїм поетичним уособленням і є Кобзар.
Маніфест Української Центральної Народної Ради від 21 жовтня 1938 року завершується саме словами Т.Шевченка: "В своїй хаті своя правда, і сила, і воля". 9 березня 1939-го у Карпатській Україні планувалося проведення величного Шевченківського свята, але через напруження міжнародної обстановки його було перенесено на 15 березня. Але і цим планам не судилося збутися. 14 березня в хустському Слов’янському Домi вiдмiнено урочисту iнсценiзацiю "Гайдамакiв" Шевченка у постановцi Володимира Лiбовицького. Хуст готувався до оборони від нападу гортистської угорської армії. Натомість 15 березня о 16.20 у спортзалi Хустської гімназії вiдкрилося перше засiдання Сойму Карпатської України. Сесiю вiдкрив найстарший депутат Августин Волошин: "Свiтлий Сойме! Провидiння дозволило менi вiдкрити Перший Сойм Карпатської України словами Тараса Шевченка: "Встане Україна, свiт правди засвiтить i помоляться на волi невольничi дiти...".

 

20 січня 2014р.