Як діятиме новообраний президент?

А тому, що ми усі так само, за звичкою, чекаємо на героя, який умить покінчить із багатоголовою гідрою. Гасло: обери президента вже в першому турі, і ти врятуєш життя наших солдатів - спрацювало. Але це усього лише передвиборче гасло. І якщо хтось чекає, що сепаратисти від грізного погляду Петра Олексійовича розбіжаться на різні боки, то він дуже помиляється.

Адже методи впливу на життя держави у нього дуже обмежені. Важелів впливу на уряд практично немає. Своїх людей в уряді - немає. Фракції у ВР - немає.

Єдине що є: очікування людей, які необхідно стрімким чином конвертувати на результати.

Як діятиме новообраний президент?

Як на мене, то найближчим часом йому доведеться відповісти, як мінімум, на 4 виклики.

Перше - це оборона. Порошенко фактично заявив (хоч і не прямо), що готовий завершити АТО впродовж лічених годин. Це відповідальна заява. І виконати її буде складно. Першочергово для самого Петра Олексійовича. Адже насправді він далеко не «яструб», а швидше миротворець. До того ж на виборах отримав несподівано високу підтримку на Сході країни. А там, як ми розуміємо, чекають не МіГу, а миру. З іншого боку - Захід України (основне електоральне поле) не хоче чути ні про що, окрім рішучої перемоги.

Але річ не стільки в АТО, скільки в загальній готовності країни вести війну. У нашій країні, що заперечує жорстку владу, Порошенко, проте, повинен збудувати сильну вертикаль управління обороною. Вінстон Черчіль прийняв збройні сили у розпал війни приблизно в такому самому стані, як у нас. І, як сам писав у спогадах, дуже складно було знайти людину на посаду міністра оборони. Яка змогла б не лише координувати роботу штабів, але і займатися мобілізацією ресурсів, переведенням усієї економіки і фінансової системи на військові рейки, і була б не менш авторитетною і рішучою, ніж прем'єр-міністр. Він знайшов таку людину - Вінстона Черчіля, узявши на себе обов'язки міністра оборони разом із прем'єрськими.

Порошенко не може наслідувати його приклад, Конституція не дозволяє. Але він спроможний перетворити на штаб оборони, підлеглий йому особисто, апарат РНБОУ, призначивши на посаду секретаря Ради людину рівня Володимира Горбуліна (який за Кучми де-факто був другою за впливовістю персоною у країні, обійшовши і прем'єра Лазаренка, і голову АП Табачника). Хто міг би очолити цей штаб? Якщо Порошенко ризикне, то цей пост міг би запропонувати своїй основній конкурентці на виборах (яка обіцяла, до речі, допомогу). Чи, скажімо, одному відомому губернаторові-олігархові, котрий побудував в окремо взятій області справжню лінію маннергейма проти сепаратистів.

Не забуваємо, проте, що у Порошенка як президента є свої квоти в уряді. І міністр оборони входить до їх числа. Тому не виключено, що Порошенко поставить туди надійну людину. За умови, що вона за впливовістю і авторитетом має стати другою після прем'єра, котра зуміє і бути своєю серед міністрів оборони країн НАТО і, якщо потрібно, особисто зайнятися «латанням» дір на кордоні та тендерами з організації харчування і екіпірування солдатів. На нового президента чекає складне кадрове рішення.

Другий виклик. Це - Росія. Порошенко чудово розуміє і навіть озвучив думку, що відносини з нею - ключ до миру на Сході нашої країни. Він навіть анонсував візит до Москви у червні.

Для Порошенка ( як і загалом для України) ця поїздка важлива в першу чергу для легітимації його як законного лідера країни. Зустріч із ним Путіна означатиме «хрест» на Януковичі.

Путін цілком може визнати Порошенка «своєю» людиною. Адже той не брав участі в уряді, який російський диктатор величає не інакше, як «хунтою». І навпроти, був міністром у Кабміні Януковича. Мало того, він є одним із засновників обласканої Путіним Партії регіонів. Петро Олексійович хоча і був на Майдані, але не закликав до штурмів: весь світ облетіли кадри, коли він стримує «радикалів» на Банковій. Він, наскільки відомо, вірянин УПЦ Московського патріархату, та до того ж бізнес його тісно пов'язаний із Росією.

Порошенко спробує на цьому зіграти. Але як він зможе поєднати «рішуче завершення» АТО з «миротворчим» візитом до Москви, наскільки зуміє встояти перед спробами російського диктатора «охмурити» і залякати, та ще у спілкуванні без посередників (таку умову озвучив Лавров) - важко сказати. Випробування буде те ще.

Третє. Кабмін і Верховна Рада. Новообраний президент заявив, що не має наміру змінювати чинного прем'єра. Дійсно, це було б позбавлено сенсу: не маючи власної більшості в парламенті, Порошенко не може розраховувати на вірну людину на чолі Кабміну. А ось актуалізувати «проблему Тимошенко» спроби відставки Яценюка могли б. А це не треба ані Порошенку, ані Яценюку, ані навіть Турчинову. Вже після першого виходу Петра Олексійовича в лідери соцопитувань ЗМІ повідомляли про деякі домовленості між ним, спікером і прем'єром про взаємну лояльність.

Але це до певного часу. Без своїх людей в уряді Порошенко неспроможний вирішити ту гору завдань, які сам перед собою поставив. Тому безсумнівно, що спробує як мінімум зламати практику «квотного принципу» формування Кабміну (тобто тільки за рахунок представників партій, що склали коаліцію). Якщо це не вдасться, на нього чекає довга боротьба за достроковий розпуск парламенту.

Зробити бліцкриг буде важко. Як випливає із заяви Пашинського в ефірі телеканалу Інтер, «Батьківщина» не вельми прагне до перевиборів. Пояснює в.о. голови Адміністрації президента це тим, що наразі людям важливий спокій, а ВР і так легітимна. Але, швидше за все, справа в іншому: зараз у «Батьківщини» є свій прем'єр і свій спікер, пристойних розмірів фракція, а ось гідного рейтингу вже немає. Піти на вибори - це втратити усе. Ще менші електоральні успіхи у Свободи, а відтак і Тягнибок не у захваті від розпуску ВР. На грудень спробують відстрочити перевибори регіонали, - про що заявила Ганна Герман. А переобирати ВР потрібно, оскільки старий склад його не готовий до перетворень і не дозволить розпочинати їх новому президентові.

Має відбутися бій. Як відновити законодавчий орган без згоди депутатів до саморозпуску? Підняти Майдан? Оголосити референдум? У суспільстві, яке і так дуже неспокійне? Це питання.

І, нарешті, четверте. Вибір, який поставав практично перед усіма українськими президентами: зміни до Конституції. Тут сила-силенна болючих питань: децентралізація, суди, мова... Але, як завжди, головна боротьба йде за перерозподіл повноважень між органами влади.

Судячи з різких заяв Порошенка напередодні виборів, версія конституційних змін, створена в надрах парламенту і поспішно відправлена до Венеціанської комісії, його не влаштовує. Бо там істотно урізуються повноваження президента. Втім, депутати-регіонали (нинішні й ті, що вийшли з партії), як повідомляють ЗМІ, хочуть ще більш радикальних «обрізань».

Леонід Кучма брався за проблему двічі. Перший раз - успішно. Був укладений конституційний договір, а потім під дамокловим мечем можливого референдуму він змусив ВР прийняти Конституцію, яка його більш-менш влаштовувала. Друга спроба посилення влади не вдалася, незважаючи на позитивний результат референдуму. Парламент відмовився імплементувати його результати, а Данилович не став ламати ВР через коліно. Віктор Ющенко пішов на зміни Конституції в обмін на президентство, пізніше намагався усе справити за допомогою закулісних переговорів, і мало не став жертвою «широкої коаліції». Як обійшовся з Основним законом держави Янукович, ми усі добре пам'ятаємо.

Що обере новий президент? У його заявах неодноразово звучали слова про референдум. Але його ще потрібно зуміти провести, а рішення - ввести в дію...

Ось такі виклики.

Але ще не встигло висохнути чорнило на мокрих печатках виборчкомів, а численні політологи, що віщають з екрану, вже у скепсисі: не потягне, не зможе...

Так, не зможе. Якщо тягнутиме хрест у гордій самотності. Якщо спробує вирішувати усе одноосібно. Якщо потягне на себе повноваження.

Досвід показує, що народ цього зробити вже не дасть. У цьому ми, дійсно, наблизилися до Європи. Але сказавши А, маємо сказати і Б. Обмеживши першу особу держави у повноваженнях, ми всі - бажаємо того або ні, і ті хто голосував «за», і ті хто «проти» - ми повинні усвідомити, що розділили ці повноваження між собою, усіма громадянами країни.

І якщо він не зможе - це буде наша загальна поразка.

Чи я неправий?

Євген Якунов, Укрінформ.