Вишивка завжди буде в тренді (ФОТО)

Декілька років тому бабусі всі свої вишивки гарненько поскладали до скринь, бо доньки й онучки сказали: «Не модно». А сьогодні знову повиймали, бо, бач, попит на речі ручної роботи повернувся. Але ж інакше й бути не могло, адже вишивка – найбільш розповсюджений і давній вид народного мистецтва, принаймні в Україні.

Вишивка – стара як світ

Мистецтво вишивки дуже давнє. Воно було відоме ще у II ст. до н. е. Великий вплив на його характер мали ткані візантійські тканини. Про вишивку на білій сорочці українців є згадки візантійських письменників ХІ–ХІІ ст. Відомі малюнки на мініатюрах і фресках в Україні тієї ж доби. Ще в ХІ ст. на Русі існувала перша вишивальна школа, організована сестрою Володимира Мономаха – Ганкою, де дівчата вчилися гаптувати золотом і сріблом. Про українські вишиванки згадують іноземні мандрівники XVI–XIX ст. Збереглися роботи з козацьких часів XVIІ–XVIІІ ст. Центрами вишивання в XVI–XVIІІ  ст.  були Качанівка на Чернігівщині, Григорівка на Київщині, Велика Бурімка на Черкащині та інші. Вишивали в кожному селі, монастирях, дворянському, купецькому середовищі. У ХІХ–ХХ ст. відкривалися навчально-кустарні майстерні, художньо-промислові артілі, великі спеціалізовані підприємства з вишивки.

Вишивальниці мають свою покровительку – святу Варвару.

Вишивати – не косу клепати

Вишивка – це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, духовних прагнень, інтелекту українського народу. Численні орнаментальні зображення тварин та птахів, дерев та квітів стверджують, що наші предки обожнювали їх, опоетизовували природу не лише у фольклорі, а й у декоративному мистецтві. Наприклад, рушники з вишитими зображеннями голубів, півнів, коней, хрестиків тощо були своєрідними оберегами, що захищали людину від злих сил. Вагоме значення мала й кольорова символіка (червоний – любов, жага, світло, боротьба; чорний – смуток, нещастя, горе, смерть; зелений – весна, буяння, оновлення, життя тощо). Вишивання як національна традиція сприяло формуванню у дівчат і жінок терпіння, відчуття краси. Дівчина мала вишивати милому сорочку, хустину, весільні рушники. Оздоблений своїми руками одяг був одним із головних показників працьовитості юнки. Народ склав дуже влучні прислів’я і приказки: «Вишивати – не косу клепати», «Вишивати – не дурня валяти», «Вишивати – не сокирою махати (рубати)».

 Сьогоднішня вишивка – результат унікальної духовно-матеріальної еволюції нашого народу. Впродовж багатьох століть в українській вишивці знаходять відображення думки й настрої людини, краса оточуючого світу, мрійливі сподівання на кращу долю, вірування, оберегова символіка речей, позначених доторком голки з ниткою.

Призначення

Вважається, що основне призначення вишивки – прикрашання одягу й інтер’єрно-обрядових тканин, та насправді вона несла і несе більш окультний характер. Вишивки – це в першу чергу обереги від усього поганого, а саме: від блискавки, бездітності, неврожайності, від нещастя, зурочення та інших чар зловмисних людей.

Закарпатці вкривають вишивкою не тільки  серветки, рушники, скатертини, подушки, а й одяг – сорочки, кептарі, лайбики, вишивають ікони, портрети, писанки і навіть сумки. Технік – чимало (відомо 100 видів і технічних прийомів вишивання): хрестик, гладь – пряма і коса, мереження, стебловий шов, прутик, вирізування тощо. Особливо очі розбігаються від розмаїття гуцульських рахівських вишивок.

Песик у вишиванці

Протягом останнього часу українці одягають вишиванки в національні свята, зокрема в День Незалежності України, День Конституції, під час Шевченківських свят. Започатковано навіть фестивалі вишиванок. 25 травня в Україні відбулися президентські вибори. У селі Сімер Перечинського району голова та члени дільничної виборчої комісії одягнули вишиванки, приміщення дільниці оздобили вишиваними рушниками, аби підкреслити свою любов до України.

Пригадується фото, яке торік гуляло Інтернетом і схвилювало суспільство: песик у вишиванці. А цього року зіркою мережі стала біленька кішка у вишитій сорочці та з віночком на голові.

Вишиванки стали прибутковим бізнесом. У магазинах вони коштують від 400 до 4 тисяч грн. залежно від ниток, візерунка, складнощів роботи. Дехто обурюється: дорого. Хоча й визнає: річ гарна, вартує грошей. Мукачівка Марія Чорній торік купила собі вишивану сукню.

– Мій чоловік родом зі Львівщини. Там на весілля та свята одягають вишиванки, – розповідає жінка. – Хотіла давно мати вишиванку у своєму гардеробі, але все коштів не вистачало, а вишити власноруч не могла через брак часу – робота, сім’я, діти. Торік у Мукачеві був ярмарок у Дні міста. Привернула увагу вишивана сукня з льону. Приміряла – як на мене шита. Продавець просила тисячу грн., 50 грн. скинула. Схожу сукню в Ужгороді бачила за 1400 грн. Мою вишиванку оцінили колеги, родичі. Одягала декілька разів – на хрестини, престольний празник, п’ять разів давала «на прокат» сестрі, колегам. Вважаю, що таку річ повинна мати у своєму гардеробі кожна жінка.

Минулої п’ятниці зустріла в центрі Ужгорода двох монашок. В однієї була вишита торбинка. Підходжу, знайомлюся. Сестра Анастасія каже, що торбинку подарував їй брат.

– Подарунку тішуся, бо зараз речі, оздоблені вишивкою, модні, – зізнається монашка. Вона родом із Драгова, працює медсестрою в Мукачівській обласній дитячій лікарні і є сестрою-служебницею Непорочної Діви Марії Мукачівської греко-католицької єпархії. 

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора

«Карпатський Об’єктив»