«Ідеальне пограбування» у Бостоні

Угруповання зухвалих пройдисвітів провело свою злочинну операцію настільки зухвало і бездоганно, що навіть досвідчені криміналісти змушені були назвати її «ідеальним пограбуванням».

ДВА РОКИ ПІДГОТОВКИ І КІЛЬКА  ХВИЛИН РОБОТИ

Знаменитий оптовий товарний склад «Брінкс» у Бостоні вважався неприступним. Ідея пограбувати його зародилася в голові італійця-емігранта Тоні Піно. Спритник за недовгий термін сформував собі команду справжніх віртуозів. Це були колишній боксер Джо Маккінес, здоровані-громили Тоні Коста та Вінні Юган, неперевершені «ведмежатники» Джес Маффі та Генрі Бейкер, знавець систем сигналізації барні Бенфілд, майстер-технар Джозеф О’Кіф на прізвисько Спец та водій-ас Стенлі Косура. Підготовка до операції проводилася ретельно. Протягом двох років зухвальці, так би мовити, вивчали ситуацію. Розвідка довела, що сигналізація встановлена не у всій будівлі складу, а тільки у сховищі. Спочатку О’Кіф зміг непомітно зробити зліпки з кількох дверних ключів і філігранно виточив з болванок до них дублікати. Потім підібрали і пошили кустарним способом інкасаторську форму та підпільно придбали вогнепальну зброю. Коли усі приготування були завершені, Тоні Піно дав команду на проведення операції.

Холодної ночі 17 січня 1960 року усі члени банди одягли маски, взуття на м'якій підошві, взяли зі собою клейку стрічку, револьвери і мішки для грошей. Використовуючи дублікати ключів, прямуючи за чудово вивченим маршрутом, злочинці без особливих перешкод проникли в будівлю і вже через кілька хвилин дісталися головної цілі - грошового і товарного сховища. Коли охоронці «Брінкса» зауважили кількох веселих людей в інкасаторській формі та з масками на обличчях, то спершу вирішили, що це якийсь розіграш від колег на свято Хелловіна. Адже ті поводилися спокійно і невимушено та й прибули майже за графіком, коли мали з’явитися справжні інкасатори. Але прозріння прийшло досить швидко. «Колеги» несподівано повитягали з кишень зброю і наказали охоронцям підняти руки вгору. А вже за мить у тих були міцно зв’язані мотузкою руки та заклеєний рот. Розмовляли нападники пошепки, аби охоронці не запам’ятали їхні голоси. Досвідчені «ведмежатники» Маффі та Бейкер підійшли до масивних дверей сховища і після нетривалих процедур змогли відчинити його. Коли бандити увірвалися всередину, то від щастя ледь не втратили дар мови: на усіх полицях купами лежали долари, долари, долари... Часу було обмаль, в будь-яку хвилину могли з’явитися справжні інкасатори. Тому зухвальці швидко почали скидати гроші у сумки. Але вже через хвилину переконалися, що тари явно недостатньо, щоб забрати усю грошову масу. Це був, мабуть, єдиний прокол у бездоганно проведеній операції. Але й тут ватажок Тоні Піно не розгубився. Із сусідньої пральні, що працювала цілодобово, його поплічники притягли кілька візків для білизни. Загальна вага награбованих грошових купюр становила майже півтонни. Увесь цей вантаж було транспортовано до входу в термінал. Туди водій підігнав вантажівку. Усі мішки та візки швидко поскидали в кузов, і вже за хвилину злочинці зі скарбом розчинилися в темряві. Здобиччю зухвальців стали три мільйони доларів - рекордна на ті часи сума. Уся операція тривала якихось 10-12 хвилин. Коли справжні інкасатори прибули на місце події, то стали свідками дивного видовища: зв’язані і безпомічні охоронці, відчинені двері сховища та порожні полиці...

ПОРУШНИК «КОНВЕНЦІЇ»

Бостонська поліція миттєво взялася за пошук банди грабіжників. Були підключені навіть агенти ФБР Правоохоронці щодня прочісували гральні заклади, опитували власників ресторанів і кафе, шукали людей, які витрачали багато грошей та розраховувались великими купюрами. Перекрили нібито усі канали переправлення грошей з Бостона. Але їхні зусилля були марними, розповідають "Відомості міліції.  Не вдалося отримати жодних зачіпок, відбитків та слідів. Недарма в поліцейських колах пограбування «Брінкса» назвали «ідеальним злочином».

Бандити домовились, що, з метою безпеки, на два роки «заляжуть на дно» і дочекаються, допоки галас навколо цієї справи не стихне. Та, попри сувору настанову шефа, не всі члени банди змогли втриматися від спокуси піти на інше діло. Один з них таки порушив угоду. Аби поправити своє матеріальне становище, Джозеф О’Кіф-Слец вирішив пограбувати магазин. Акція вдалася, але продавець закладу надав поліції словесний портрет нападника, і його невдовзі заарештували. Джозеф отримав шість років тюрми, але не здав жодного зі своїх поплічників. У 1954-му, відсидівши чотири роки, Спец повернувся у Бостон і зустрівся з Тоні Піно, сподіваючись на отримання своєї частки «брінксівського пирога». Та розлючений порушенням угоди з боку Джозефа, бос відмовився повертати колишньому компаньйону усю обумовлену суму. Між опонентами почалася словесна перепалка, яка ледь не скінчилася бійкою. Вчасно втрутилися інші компаньйони та розняли суперників. Обурений таким розвитком подій, Джозеф О’Кіф пригрозив Тоні, мовляв: здасть усіх членів банди поліції, якщо не отримає «чесно» зароблені ним гроші. Цього не можна було допустити.

І тоді ватажок зважився на крайні заходи: аби позбутися небезпечного поплічника, він замовив кілера. Замах відбувся через чотири дні після розмови з босом. Вбивця підстеріг Спеца біля його власної оселі, коли той під’їхав на автомобілі. З недалекої відстані кілер випустив по автомобілю близько 90 куль з автоматичної зброї. Неймовірно, але Джозефу якимось дивом пощастило вижити. Він отримав численні поранення, та жодне з них не виявилося смертельним. Цей невдалий замах остаточно вирішив долю невловимої банди. Те, що протягом кількох років безуспішно намагалася здійснити поліція, за неї виконали самі злочинці. Що ж, і таке трапляється в криміналістиці...

Коли Спец трохи одужав після тяжких поранень, то наважився зробити те, чого не дозволив собі у тюрмі. Він розповів поліції усю правду: про Тоні Піно, про його дружків і про пограбування «Брінкса». Поліція миттєво встановила адреси усіх членів банди та заарештувала їх. Цього разу арешт минув бездоганно.

У ПРОМЕНЯХ КІНОШНОЇ СЛАВИ

Суд над фігурантами «ідеального» бостонського пограбування відбувся у 1956 році. Зловмисникам було висунуто обвинувачування за 180 пунктами кримінального кодексу. Зазвичай за серйозні крадіжки у Штатах тоді давали п’ять років тюрми, але враховуючи масштаб заподіяної шкоди, кожний із затриманих був засуджений до довічного ув’язнення. Щоправда, це не стосувалося О’Кіфа. За співпрацю зі слідством він отримав лише чотири роки і, відсидівши увесь термін, у 1960-му вийшов на волю без жодного цента в кишені.

Стосовно долі викраденого скарбу, то поліція знайшла лише його частину. Інші гроші, за чутками, були заховані у потаємному місці в горах штату Міннесота. І Ватажок банди Тоні Піно так і не І видав цю таємницю слідству.

Від великого до смішного, як відомо, лише один крок. Удачливі учасники Великого бостонсько пограбування 1950 року після завершення судового процесу над ними несподівано стали ледь не національними героями. По всій країні транслювалися веселі шоу, де популярні коміки обігрували цей кримінальний маскарад. Навіть більше, у 1978 році було знято кінострічку «Велике пограбування «Брінкса». Окрім класної режисури, усі кінокритики відмітили надзвичайну достовірність картини. Це й не дивно. Адже до кожного з акторів, що грали гангстерів, в якості «офіційного консультанта» був прикріплений один з нальотчиків - його прототип, який і повідав «своєму» актору усі деталі реальної картини знаменитого «ідеального» пограбування.

Uzhgorod.net.ua