Закарпатцю Юрію Бобалю позував навіть прототип легендарного радянського розвідника майора «Вихря»

У дніпропетровському музеї «Літературне Придніпров’я» відкрито виставку робіт "Закарпатський пейзаж" художника-пейзажиста Юрія Бобаля з м. Свалява Закарпатської області. Назва  виставки говорить сама за себе – сезонні закарпатські етюди. На ній представлені талановиті й об‘єктивно відтворені та із достовірною правдивістю викарбувані малюнки рідного краю цього самобутнього художника. Любов до закарпатської землі автор проніс через усе своє непросте життя. Воно дарувало йому раз-по-раз то сумні нотки, то мажорні будні. Він, як мало хто, вміє бачити безмежне духовне багатство, красу карпатського краю, щиро захоплюватися нею й примножувати її на полотні. До речі, Юрій Іванович Бобаль народився 27 січня 1945 р. в сільській родині у присілку курортної Сваляви – Бистрому. Любов до малювання проявив з раннього дитинства, беручи приклад з батька, який в юності теж займався самодіяльною творчістю. А після закінчення середньої школи в 1962 р. виїхав до Казахстану, де працював водієм. У 1964 р. був покликаний в армію, в будівельні війська. У ті роки самостійно почав малювати – фарбував з натури. У 1967 р. повернувся в рідні краї, а працюючи водієм, продовжував творити – найбільше йому вдавалися чарівні пейзажі  Закарпаття.

З 1970 по 1976 рр. навчався у Московському заочному народному університеті образотворчого мистецтва, одночасно удосконалюючи майстерність живописця під наглядом свого наставника Михайла Чомонія. А ще дружив із відомим закарпатським художником Ернестом Контратовичем, який, до речі, прожив 97 років. За цей період Юрій Бобаль представив на суд своїх земляків сім персональних виставок, зокрема, в рідній Сваляві, у Поляні, дві – на колишньому заводі "Електрон" і три в санаторії "Шаян" (Хустський район). Відвідувачі щиро та захоплено писали у книзі відгуків про його стиль малювання, яка почала нотуватися у 1989 році. Відтоді в ній з‘явилося 130 вдячних автографів. Закарпатці М. Чомоній та Е. Конратович – знакові творчі постаті, вони завжди давали цінні поради Ю. Бобалю, вчили чіткості малювання, наголошували, що пейзажі, натюрморти, портрети повинні мати свій стиль, дарувати насолоду шанувальникам.  

Але так склалося, що свалявчанин Юрій Бобаль переїхав у героїчне місто Маріуполь, де прожив шість років. У вільний від роботи час малював Азовське море і приморський степовий край. Виставляв свої полотна в Донецьку, Краматорську та, власне, у тому ж Маріуполі. А ще був учасником Помаранчевої революції у 2004 році, куди на Майдан Незалежності привіз русинський прапор із підписами сотень земляків. Русинський похід на Київ згадує дотепер. Звісно, серцем і душею він підтримав ту революцію часів Ющенка. Можна лишень уявити, який настрій панував у душі патріота-митця, коли відбувалися минулорічні події на Майдані... Прикро, що всі добрі наміри та зачини українців спаплюжила війна з ворогом на Донбасі тощо.

З 2005 р. Юрій Бобаль живе і працює в Дніпропетровську – славному колись Єкатеринбурзі (за часів царської Росії), а ще раніше милозвучному Січеславі. Сповнений творчої енергії, запалу, пише-змальовує чарівне та красиве Подніпров’я, частенько виїжджає на дніпровські береги й за мольбертом збагачує свій стиль пейзажиста. П’ять років тому в Дніпропетровському художньому музеї пройшла його прем‘єрна виставка з поетичною назвою «Закарпатська рапсодія». Очевидці кажуть, що людей було достатньо, відчувалося: карпатика приваблює тих, хто цінує природу, її унікальні багатства, хто закоханий у гори й полонини тощо.

А нинішню його експозицію в літературному музеї міста-мільйонника на Дніпрі відкрито в день 70-річчя художника-свалявчанина. Це просто співпадіння, бо головна її мета все ж не особистісна, а громадянська – сприяти єднанню та цілісності України у цей непростий час. Нині вкрай потрібне взаєморозуміння людей нашої держави за допомогою творів живопису – пейзажі Закарпаття, в які Юрій Бобаль вкладає душу, серце і любов, цьому сприяють. Відомо, що творчість – це краса на полотні, і кожний витвір художника повинен відображати не тільки природні барви, але й засіяти в людських душах злагоду, мир і любов.

Малює Ю. І. Бобаль не тільки карпатські пейзажі, зокрема, Бистрянській церкві подарував картину "Розп‘яття Ісуса Христа". А ще зробив розпис бетонного постаменту під хрестом – символом православної віри. Слід сказати, що Бистрянська церква – пам‘ятка дерев‘яної архітектури й одна із небагатьох у краї, що збудовані без єдиного цвяха. Свого часу нею опікувався дуже інтелігентний, культурний і порядний місцевий мешканець, голова церковної двадцятки Михайло Івашкович, але позаторік він пішов із життя. Земляки пишаються  ще однією картиною пана Юрія – робота називається "Святий архангел Михаїл". Про історію її появи на світ найкраще знають місцевий новеліст, поет, байкар, гуморист, автор 25 книжок, літературознавець Іван Фотул, а також художник від Бога Іван Івановчик, який нині перебрався з прикордонного Берегова до Мукачева, де у місті над Латорицею займає посаду головного архітектора. Але продовжує жити у передгірській Сваляві, до мистецтва – пензля, олівця, полотна, мольберта аніскільки не збайдужів. Вони одними з перших привітали ювіляра.

– Водночас виконана ще одна суспільно-громадянська місія, – каже 70-річний художник-пейзажист із Сваляви Юрій Бобаль. – 22 січня 1946 року було утворено Закарпатську область – наймолодшу в Україні. Цю історичну сторінку в житті нашого славного краю мало хто згадує, тим паче, у Центральній чи Східній Україні. До речі, там, за Дніпром, також немало переселенців із найзахіднішої її області. Чомусь і на Закарпатті рідко хто зауважив цю дату (69-річчя), якій давно бути червоною на листку в календарі всеукраїнського рівня. А наступного року події, що дала старт соціально-економічному розвою в Закарпатській області у складі України – ювілей, чарівному Закарпаттю – сімдесят! Тож виставка приурочена і цій славній даті у житті кожного краянина. Люди, серед яких живу та малюю, повинні трохи більше знати про мій рідний край.

У цьому переліку згадується ще один непересічний епізод Бобалевої творчості: якось йому довелося малювати портрет людини, яку знали у всьому колишньому Радянському Союзі. – Юрка запросили на квартиру полковника Євгена Степановича Березняка, – мовить про цю унікальну історію його приятель і друг з дитинства, пенсіонер 75-річний Іван Івашкович, який понад 35 років працював прокурором у низці районів Закарпаття. Ветеран-земляк і надалі продовжує контактувати з художником, спостерігати за поступом свого товариша з дитинства, відстежувати його творчі набутки на царині малювання. Навіть зараз, коли пейзажист із Сваляви живе у Дніпропетровську – за тисячу кілометрів від нашої землі. Ось там і зображав живого прототипа майора Вихря (розвідника), головного героя фільму "Майор Вихрь", який зняли за сценарієм письменника Юліана Семенова. На той час легендарний розвідник, Герой України, який уже мав далеко за дев‘яносто п‘ять літ, запрошував художника навіть на своє сторіччя. Але до цієї дати Є. С. Березняк не дожив лічені місяці й помер у Києві у 2013 р. Коли нещодавно по телебаченню показували спасителя Кракова у роки другої світової війни Є. Березняка, у кадрі на мить з‘явився портрет героя, який, найімовірніше, і малював Юрко Бобаль. Здавалося б, малий штришок із його творчої біографії, але цікавий і приємний.

Митець Юрій Бобаль зі Сваляви має творчий почерк, щиру душу й добре закарпатське серце. А ще його стезею пішли дві дочки – Наталія та Ольга, які також мають талант до художества й музики. Перша – свалявчанка, а друга мешкає в Середньому на Ужгородщині й викладає фортепіано у школі мистецтв. До малювання має хист і син Василь. Тож малюй, твори, Юрію Івановичу, піднось-прославляй наше Закарпаття на берегах сивого Дніпра-Славутича. Зі славним ювілеєм, бистрянсько-свалявська творча натуро!

Михайло Папіш, журналіст

 

09 лютого 2015р.