Фінінспектори в шоці від незвичних оборудок закарпатських «яблуководів»!

Із закінченням епохи соціалізму, як відомо, розпочалися активні процеси приватизації. Звичайно, у центрі уваги опинилися промислові підприємства, торговельні точки, транспорт, енергетичні комплекси тощо, які в стислий термін могли принести добрий зиск. Селяни мали надію хіба що на землю. Чимало наївних, скинувши окови минулого, сподівалися, що отримавши у приватну власність наділи, вдало ґаздуватимуть і швидко розбагатіють. Подібні мрії, проте, жевріли недовго. Розпайовувалися і площі, зайняті садами. Однак  що з них можна взяти та ще й без відповідної обробки й систематичного догляду?

Люди стали шукати заробітки десь-інде чи по закордонах. Закинуті ж дерева швидко старіли, не плодоносили і сохли. У кращому разі їх викорчовували, але частіше землі спустошувалися, заростали бур’янами і чагарниками. Тож і не дивно, що протягом усіх років їх територія стрімко зменшувалася: з 1991 по 2007 рр. площа плодоягідних насаджень у сільськогосподарських підприємствах скоротилася на 73,3 %. Тільки тоді на найвищих щаблях влади  зрозуміли, що без радикальних заходів із боку держави й галузевих структур щодо  відродження промислового садівництва України через кілька  років його  взагалі можна буде втратити. Практично це поставило би внутрішній ринок фруктових плодів і ягід, за деяким винятком, майже у повну залежність від їх імпорту.

Краще пізно, ніж ніколи. Тож у 2008 році в Мінагрополітики України та Української академії аграрних наук було затверджено цільову програму розвитку садівництва в нашій державі до 2025 року. Під подібні програми виділяються гроші з державного бюджету, адже прибутки тут доводиться чекати роками. Здавалося б, благі наміри, які треба тільки вітати, –  на столах і прилавках буде досхочу вітчизняних фруктів. Однак добре відомо: де державні гроші, там завжди крутяться і ласі прибрати їх до своїх рук (точніше кишень)…     

Ось і на Берегівщині, в с. Мужієві, функціонує таке собі товариство агропромислової спеціалізації. Звичайно, низинні райони Закарпаття – благодатна місцевість для вирощування фруктів. Тому й не дивно, мабуть, що підприємці вирішили зробити свій внесок у виконання державної програми садівництва.  Вільних  площ у Мужієві знайти важко, бо в селі більшість площ відведена під персики. Хоча у нашому випадку фірмачі зосередилися не на цьому досить примхливому продукті, а на більш «приземлених» яблуках.

Отож близько 24 га їм вдалося орендувати на тривалий термін поблизу с. Рафайнова. Далі справи пішли веселіше: спершу, як і годиться, було виготовлено проект саду, що обійшлося у 25 тис. грн. Майбутня урожайність залежить від сорту і якості саджанців.  Потрібні саджанці знайшли в сусідній Угорщині, уклали відповідний договір із тамтешньою фірмою відповідної спеціалізації – і навесні 2013 року майже 26 з половиною тисяч молоденьких  деревцят із сусідньої країни доставили на Берегівщину. Розрахунки з постачальниками проводилися у валюті, а у гривневому еквіваленті  на той час це склало 340 тис. грн.

А далі починалася чи не найвідповідальніша стадія створення саду. Варто зауважити, що сільські бізнесмени «творчо» підійшли до цього питання і для висадки дерев уклали договір з однією зі…столичних фірм. Чим це обумовлювалося, окрім  хіба що солідної суми, зазначеної у контракті, а це 311 тис. грн., – важко збагнути. Ефективно використати ці кошти можна було б  доступніше й простіше: у навколишніх селах, неподалік території майбутнього саду,  проживає чимало люду. Багато селян роками шукають  роботу, і кожен чи не з дитинства звик до сільськогосподарської праці. Як видно з наведених цифр, на висадку кожного деревцяти було витрачено близько 10 гривень (гривню  ще можна зняти на розбивку ділянки на клітки). Два роки тому за таку суму наші земляки, напевне б, працювали занадто охоче і дуже добросовісно. Якщо не хотілося вовтузитися тільки вручну, можна було б залучити відповідну техніку у когось із місцевих підприємців. Аж ні, кошти (й немалі) «потекли» в столицю.

Цим перелік незвичних оборудок наших «яблуноводів» не вичерпався. Загальновідомо, що для плідного росту рослинам, тим паче молодим,  потрібні добрива й волога. І ось для цього знову ж укладається договір з іншою… київською фірмою, з промовистою назвою щось на кшталт – «кузня води». Через цих столичних «майстрів» на Закарпатті (!) здійснювався полив новоспеченого саду, який оцінюється у 12 з половиною тисяч гривень та «опилювалися» дерева органічним добривом, на що пішло ще 31,5 тис. грн. Дива та й годі:  це ж треба дожитися, щоб кликати на поміч киян за майже тисячокілометрову відстань премудростями органіки на селі займатися. Хоча одному Богу відомо, чи взагалі за сприяння людей тамували спрагу деревцята. З добривами «під ковпаком» столичної фірми, яких, до речі, «задекларовано» аж 242,75 тонни, теж не все гаразд. Як видно з нескладних розрахунків, на кожен саджанець припадало майже 10 кг добрив…             

Усі ці дивацтва від фірмачів-садівників тепер з’ясовують закарпатські держфінінспектори. Досить своєрідна логіка, зокрема, із залученням столичних спеціалістів на приземлені справи стає зрозумілою, коли вийти на фінішну пряму. Ні, сад ще не родить, за планом перший урожай збиратимуть тільки у 2017 році. А ось фінансовий «компот» уже ледь не дістався мужіївським підприємцям. Річ у тім, що розвиток садівництва, про що вже йшлося, відбувається під опікою  держави, існує й відповідне бюджетне фінансування.

У нашому випадку комісія з питань використання коштів для розвитку виноградарства і садівництва, створена згідно з відповідним розпорядженням Берегівської райдержадміністрації, включила мужіївське підприємсто у перелік претендентів, які мають право на компенсацію витрат.  Отож, кошти, які були витрачені при закладці саду поблизу Рафайнова, повинні компенсуватися з державного бюджету. На них законно претендує товариство, однак зазначена сума у 675 тис. грн. поки що не дійшли до адресата і числиться як кредиторська заборгованість Мінагрополітики України. Для з’ясування їх реальності та повноти відображення обсягів, визначених до відшкодування, було проведено зустрічні звірки, які й виявили певні колізії, як-от: «управління» оргдобривами, полив та копання ямок для саджанців при сприянні київських фірм. Усі крапки над «і» в цій історії повинні розставити результати перевірок київських «помічників».     

Михайло Пискач для Uzhgorod.net.ua

P.S. Поки фірмачі очікують на перші плоди молодого саду, держфінінспектори уже зібрали свій «урожай». Зустрічна перевірка, яку проводили київські стражі фінансової дисципліни, з’ясувала, що фірм, які нібито копали ямки під саджанці, розпушувала ґрунт, завозили органіку та займалися зрошенням на Берегівщині, у столиці просто… не існує.  От і розгадка, чому майже за тисячу кілометрів намагалися приховати  кінці цієї справи.