Як влада і паркетно-кабінетні генерали багатіють на крові бійців - з вуст ужгородського АТОшника

Антон Шимко – людина, за життя і долю якого минулого року вболівали тисячі ужгородців. Він – один із тих солдатів, який місяць провів у справжньому пеклі – полоні бойовиків. Хлопець переніс фізичні та моральні катування, випробував на власній шкірі всі «радощі» повстанської «гостинності», але зумів живим  повернутися додому. А після повернення вирішив боротися із корумпованою і прогнилою системою паркетних генералів, через яку тисячі українських солдат ось уже півтора року жертвують своїми життями.

До Збройних сил України Антон потрапив у грудні 2013 року, коли пішов служити за контрактом. На Схід ужгородця відправили через кілька місяців – у березні 2014-го. Тоді антитерористичної операції ще не було. Конфлікт тільки починав зароджуватися, і офіційно АТО стартувала пізніше. Власне, практично одразу після оголошення антитерористичної операції Антон разом із кількома своїми побратимами потрапив на передову:

«У травні нас перекинули до Новоайдара, а звідти до Щастя, на Веселу гору. Там ми почали будувати блокпост, і буквально на другий день дислокації командир відправив нас у бік Металіста. Там тривали бої. Ми повинні були забрати поранених та «двохсотих», - згадує той день Антон.

Бійці потрапили у саме пекло. Дорогою бойовики підбили їх БМП із ручного гранатомету і захопили в полон. У темному підвалі, на холодній бетонній підлозі, закований у наручники Антон разом із товаришами провів 28 днів.

До своїх полонених бойовики ставилися вкрай жорстоко. Постійно били, морили голодом та спрагою, не відпускали навіть до туалету. При цьому – постійно чинили психологічний тиск, намагалися переманити на свій бік.

«Ніхто з наших хлопців не піддався. Але там були страшенно зазомбовані люди. Були молоді хлопці зі Львова, які кидали нам перед очі свої паспорти із львівськими прописками і тим самим ніби намагалися доказати, що ми не витримаємо і здамося», - розповідає Антон.

Але бійці витримали. За щасливим збігом обставин відео із їхніми обличчями потрапило до мережі. Родичі впізнали хлопців і почали процес переговорів. Без найменшої підтримки з боку влади чи військових командирів.

«Нас не хотіли міняти чи відпускати, бо ми вбивали «їхніх». Нас просто хотіли знищити. Коли мене взяли в полон, недалеко від місця, де нас тримали, раптом почався бій. Наші хлопці напали на позиції бойовиків. У момент, коли залунали перші постріли, у мене біля голови тримали ніж. Хотіли відрізати вухо. Не вистачило буквально кількох секунд», - розповідає Антон.

Та, на щастя, обмін таки відбувся. Хлопців звільнили. А далі була важка дорога додому та довгоочікувана зустріч із рідними. При цьому, про якесь лікування чи хоча б мінімальну медичну допомогу після майже місяця у полоні не йшло навіть мови.

«Нам провели мінімальний медичний огляд і відправили на всі чотири сторони. Не поставили ніякого діагнозу, не виписали жодного препарату. Зате пропіарилися на нас всі, кому не лінь. Купа політиків приходили, віталися, просили сфотографуватись, обіцяли допомогти. А коли дійшло до справи…».

Антону вкрай неприємно згадувати про пережите. Однак і сьогодні ні полон, ні півроку на Сході не дають про себе забути. По-перше, проблемами зі здоров’ям. Розпочати повноцінне лікування солдат зміг тільки через рік. За власний кошт. По-друге, постійними повістками про необхідність повторної відправки в зону АТО. Виявляється, навіть місяць полону, фізичних та психологічних знущань у нас не вважаються достатньою підставою для демобілізації бійця.

«Мене чітко попередили: якщо я туди повернусь, то живим додому більше не приїду. Я готовий їхати. Але для чого? Щоб цим потім скористалися не дуже хороші люди? Щоб знову забирати гроші із власної сім’ї, купувати собі форму, берци, весь одяг і навіть спорядження? Таких солдатів, як я, - тисячі. Вони забуті. Я був там, я це бачив. Я бачив, хто воює, а хто піариться. Влада, паркетно-кабінетні генерали, які за все своє життя і разу не були на полі бою, просто багатіють на нашій крові і крові десятків тисяч українських чоловіків і жінок», -  заявляє Антон.