Закарпатським міліціонерам, які зараз на Сході, місцеві носять «хабарі» (ФОТО)

Закарпатські правоохоронці Михайло Свистак, Ярослав Залуцький та Віталій Орловський зараз перебувають у зоні АТО в Артемівську (Бахмуті). Пан Михайло на сході вперше, Ярослав — другий раз, а Віталій вже втретє на ротації. Із лінії фронту вони розповідають нам, чим живуть сьогодні та які плани будують на майбутнє. Міліціонери в доброму настрої. Багато жартують. Бо без гумору, кажуть, на війні важко.

 

 

"Місцеві розбирають солдатські бліндажі"

Михайло Свистак уперше поїхав до зони АТО. Каже, готувався до найгіршого, і радий, що помилявся.

 

 

"Коли ми виїздили, у нас питали, що ми будемо там робити, в яких операціях брати участь. Ми пояснювали, що не їдемо воювати, а їдемо як миротворці. Я налаштовувався на найгірше. Ми їхали і розуміли, що в будь-який момент може бути будь-що. Я в армії служив, і знаю, що можуть бути  і військові дії, і до всього треба бути готовим. Ми правоохоронці — ми завжди маємо бути напоготові. Коли їхав сюди, очікував, що люди будуть більш насторожені до нас, недовірливо ставитися, але, на щастя, я помилився. Ми нормально розмовляємо, нормально спілкуємося, до нас добре ставляться. Місцеві зізнаються, що їм вже остогидла ця війна".

 

Але знаходяться і ті, кому війна — мати рідна. От буквально сьогодні пану Михайлові довелося затримувати таких собі мародерів, які розкрадали солдатські укриття на лінії розмежування.

 

"Ми об'їжджали блокпости і затримали людей, які розбирали бліндажі військових. Усе "розкурочили". Метал, мабуть, планували здати на металобрухт, а дерево — продати.  Раніше там стояли військові, а зараз, коли важке озброєння відвели, вони стали за нами, а ті бліндажі стояли пусткою, от місцеві і накинули на них оком", — пояснює правоохоронець пан Михайло. Попри мирні домовленості міліціонери не втрачають пильності.

 

 

"У нас є три блокпости, на одному із них, з боку Горлівки, постійно чути вистріли. Кожного разу потрібно бути насторожі. Перевірка машин також потребує обережності. За три тижні тут ми затримали двох злочинців, які перебували в розшуку за тяжкі злочини. Один транспортний засіб також перебував у розшуку. А ще доводилося затримувати п'яних водіїв за кермом, було кілька фактів перевезення товарів без відповідних документів. За тим всім час летить дуже швидко", — зізнається Михайло Свистак. Усе інакше для тих, хто чекає: дружина, двійко дітей та батьки міліціонера рахують дні до його повернення.

 

"Передайте моїм рідним, що я їх дуже люблю", — додає на прощання пан Михайло.

"Дитячі листи не залишають байдужим і зволожують очі навіть "товстошкірих" вояк"

Ярослав Залуцький перебуває у зоні АТО вже вдруге. На мирній землі він працював оператором прес-служби закарпатської міліції. Спершу приїздив до Артемівська, так би мовити, в розвідку. Знімав роботу міліціонерів у небезпечній зоні. По поверненні додому твердо вирішив їхати в зону АТО з усіма, як міліціонер. І ось зараз пан Ярослав несе службу тут, в Артемівську, виконуючи свій громадянський обов'язок.

 

 

"Охороняємо стратегічні об'єкти: лікарню, міст, залізничний вокзал. Коли вільні — сидимо в інтернеті, стежимо за новинами. Хочеться і з рідними поспілкуватися, і фільми подивитися, і музику послухати. А ще дужче після доби чергування хочеться спати", — ознайомлює з АТОшними буднями Ярослав Залуцький. — Роботи вистачає й на блокпостах. У нас є "Стрьомний" блокпост — він розташований найближче до сепаратистів. Є "Загружений" — той, що найбільше завантажений автотранспортом. І є блокпост "Грозовиє врата". Він розташований на горі і з усіх боків обдувається".

 

"Зараз на сході України, — каже Ярослав Залуцький, — мінусова температура. Ночі холодні, два дні падав дощ, але правоохоронці утеплилися. Забезпечені як теплим одягом, дровами для буржуйок, так і продуктами".

 

"За нашими мірками кава тут ніяка. Але досвідчені вже знали, що із собою треба брати каву. Тому я і взяв у дорогу дві упаковки ароматної закарпатської кави", — зауважує пан Ярослав.  

 

Стіни будинку, де мешкають міліціонери, вони дбайливо прикрашають дитячими малюнками та листами.

 

 

 

 

"Я завжди ношу із собою листа, якого мені вручили діти з підшефної нам школи-інтернату в Перечині. Наскільки я розумію, його писали два братики Давид і Микола. Вони намалювали в листі і вирізали свої ручки. Вони пишуть: "Ми не хочемо війни, ми за мир в Україні, ми за мир в усьому світі, бо ми малі діти". Я хочу знайти цих дітей, потиснути їм ті ручки, що вони малювали мені у листі, і вручити дітям подарунки. Тепло з їхнього листа зігріває мене всюди", — розповідає нам Ярослав і люб'язно погоджується зачитати й інші листи, які діти пишуть військовим:

"Дорогі солдати, ми дуже вдячні вам за те, що ви захищаєте нас, віддаєте життя заради того, щоб у нашій країні був мир і злагода. Поки ми сидимо в домівці на теплому, м'якому дивані, ви боретесь за справедливість, за мир. Я бажаю вам залишатися живими та здоровими. У будь-яку мить ви можете загинути. Молимося за вас. Повертайтесь живими!".

 

А ось лист з села Ділове Рахівського району: "Ми гордимося вами. Ви — найліпші воїни України. Ми віримо у вас. Ви переможете!".

 

Ще є лист і з Дніпродзержинська Дніпропетровської області від Гончар Іванни: "Хочу сказати "дякую" за те, що ти воюєш за наше майбутнє, за любов, за правду, за дитячу усмішку, за стареньку матір, ти борешся за спокій і мир. Пам'ятаю, як дідусь розповідав мені про війну. Він розповідав про це зі сльозами на очах. Адже йому довелося пережити це самому. Він говорив, що війна забирає життя невинних ні в чому людей. Вона не жаліє ні дітей, ні дорослих. Війна безжальна. Адже ти сам зараз серед ворожих куль, гранат. Ти знай — ти не один, із тобою душі наших дідів, що помагають воювати за нашу країну. З тобою безмежна надія матерів, дітей, дружин. Ми віримо у вас і світле майбутнє нашої славної України. Щодня за вас молиться уся Україна. Зі сльозами на очах благає Бога, щоб ви повернулись живими. Я хочу побажати міцного духу, здоров'я і терпіння. Головне, солдате, не падай духом. Тому що з тобою у бій летить віра, надія, любов. Я вклоняюсь тобі до землі, благаю — перемагай і повертайся додому живим", — дочитуючи листа, голос пана Ярослава трохи змінюється.  "Розчулило! — зізнається співрозмовник. — Дитячі листи не залишають байдужим і зволожують очі навіть "товстошкірих" вояк".

 

"Два ведмеді і пінгвін"

Віталій Орловський уже третю ротацію перебуває у зоні проведення антитерористичної операції. Усі три рази його загін дислокувався в Артемівську. Це місто міліціонеру вже як рідне і багато в чому нагадує Ужгород.

 

"Я би й не їхав додому. То моя стихія", — зізнається 40-річний командир першого взводу зведеного загону закарпатської міліції Віталій Орловський. Його перша ротація була в грудні 2014-го, друга — квітень 2015-го, а зараз — третя поїздка. Зі слів бійця, в порівнянні з минулими ротаціями, ця  більш спокійна і колектив "спаяний".

 

"Чи я змінився? Мабуть. Навіть почали брати "хабарі" у вигляді буханки хліба. Люди хочуть віддячити нам, щоб ми були тут на місці. Кажуть, що з нами їм спокійніше. Сьогодні нам іграшки дарували. Це було взагалі неочікувано. Ми приїхали перевірити дорогу, а неподалік гралися діти, які гукали нам "Слава Україні! Спецназу слава!", а потім підійшли і подарували нам іграшки, якими ж і гралися. Ми спочатку відмахувалися і цим мало не образили дітей. Вони щиро просили прийняти ці подарунки, щоб вони слугували оберегами для нас. І тепер у машині нас супроводжують два ведмеді і пінгвін (сміється, — авт.), — розповідає Віталій. — Ми дітям теж часто подарунки приносимо: то в дитсадки, школи-інтернати. Заходимо до малозабезпечених сімей. Та й діти часто відвідують наш блокпост. Просять згущеного молока. Ми жодного разу не відмовили жодній дитині. А ще місцевим допомагаємо продуктами. Вони нам за це свіжого хлібчика чи домашніх яєць принесуть. Отакий бартер", — розповідає Віталій Орловський і зичить усім своїм бойовим побратимам щастя, здоров'я, натхнення і, звісно, повернутися додому живими.

 

 

Михайло, Ярослав та Віталій разом з іншими закарпатськими правоохоронцями вирушали до Артемівська 9 жовтня. Повернутися мають десь за місяць після цього (9 - 10 листопада). І якщо їхали вони як міліціонери, то ким повернуться — й для самих поки загадка. Бо ж із 7 листопада міліцію мають реформувати в поліцію. Але повернуться вони додому міліціонерами чи поліцейськими — зараз їх найменше бентежить. Головне, кажуть, аби вернулися до своїх родин живими і неушкодженими, із почуттям гідно виконаного обов'язку, пише  СЗГ УМВС України в Закарпатській області.

 

31 жовтня 2015р.