Закарпаття: треба вміти і програвати

Так, зрештою, і ма? бути. Ось тільки шляхи отого процесу подеколи набирають надзвичайно непривабливих форм. Ніхто не хоче себе, наприклад, по сьогоднішній день з ?команди Януковича? визнавати переможеним. Не хоче і все. Важко воно, звичайно, визнати промахи і невдачі, але обрання методом захисту напад? далеко не той спосіб, який може додати авторитету чи показати шляхи виходу з політичного цейтноту.

Виправдовування, і вперте, а подеколи і не виважена критика існуючої влади, не дода? тим, хто ніби зарахову? себе до опозиції, балів у позитивну частину характеристики. Закарпаття не ? винятком у тих процесах. Візьмімо для прикладу хоча б ситуацію навколо товариства ?афганців?. Ви всі читали, шановні читачі, матеріали у суботніх обласних виданнях про прес-конференцію голови товариства п. Слободянюка. Особисто я на цій зустрічі не був. Не був за браком часу, а якщо більш правдивіше, то заздалегідь було відомо, про що там буде бесіда. Так і сталося, Слободянюк звинувачував владу у спробі ?підпорядкувати? собі товариство, а в першу чергу, на його думку, в якийсь спосіб прибрати його з посади голови.

? не просто прибрати, а як опублікувало одне видання: ?...щодо знищення Слободянюка як громадсько-політичного діяча...? Отакої, і не більше і не менше ? знищити. ? на думку часопису, цей атентат мав би вчинити ніби не хто інший, як керуючий справами ОДА, ?політичний зомбі? (зі слів цього видання) Михайло Попович. ? це вже надзвичайно серйозно. Тепер, мабуть, правоохоронці мусили б якимось чином вплинути на п. Поповича, відібрати, якщо в нього ?, ? всіляку зброю, важкі і тупі предмети. ? взагалі ? стежити за ?керуючим?.

Воно, звичайно, не тягне на серйозні роздуми, але, повірте, і сміятися не хочеться.

? зрозумілим, що в такий спосіб головний (поки що) ?афганець? пуджа? всіх, роблячи із себе страждальця. Старі то байки, але кожен робить, як кажуть, що вмі?, або на що вчився.

Хай вирішу?, звичайно, громада, товариство, кому і в який спосіб довіритись на подальші часи. Але як кажуть ? вогню без диму не бува?. Ні, я не збираюсь ставати на захист Слободи, але, видно, спроби влади втрутитись в цю структуру були. Як це робиться, відомо, ми люди не нинішні і розумі?мо, і ма?мо надзвичайно багато прикладів як в республіканському, так і в місцевому масштабі.

Як ділили РУХи, ?Просвіти?, творили партії з ?ноликом? і т. д., відомо. А скільки в області товариств русинських? Мабуть, стільки, скільки було губернаторів. Надзвичайно неприваблива картина виходить, шановні читачі, коли влада хоче зманіпулювати політичним, чи, скажімо, громадсько-політичним процесом. Біда то ? велика, бо злагода, як і стабільність, в тому числі й економічна, завжди ? стійкою, тоді коли, власне, держава як можна менше втруча?ться в процеси вза?мовідносин.

?Насильным мил не будешь? ? ? в росіян така приказка, і дуже влучна. Але ? ще один бік у цій справі. Завжди можна приручити того, хто підда?ться, хто вже колись, і в певний спосіб, якщо хочете, продався.

Вернімось до товариства ?афганців?. Хіба невідомо, як його, даруйте, використовував п. Слободянюк? Подеколи то виглядало як сво?ю власністю, а головне, саме в процесі виборів. Я далекий від того, щоб кидати тінь на членів товариства. Що таке ?афган?, я знаю не з переказів ? мені довелось там побувати. З листопада 1983 по червень 1986. Не мало, я вам скажу. Мені надзвичайно було боляче чути докори на адресу тих, кому випало нести цей нелегкий хрест, про те, що не ми, мовляв, вас туди посилали.

?накше, як тупістю це кваліфі-кувати не можна, але, повірте, підстав для гордості також ? небагато, а з декого вона аж пре, і то не рідко з тих, хто скоріше там в ?афгані? крутився поближче до харчоблоку. Ні, навіть ?хлеборез? міг елементарно стати геро?м, але це справи іншого порядку.

Я, шановні друзі, про те, що в якому б ти товаристві чи партії не перебував, треба добре усвідомлювати, що ти ? частка держави, і ніколи не переходити на свій містечковий інтерес. А щодо лідерів, то тут, мабуть, підхід мав би бути цілком природним.

? статути і програми, які треба виконувати. Біда, і велика, в тому, що ми перейняли від старих часів отой дивакуватий негатив незамінності кадрів. Наші, оті, що лідери, чи ті, які хотіли би ними бути, ну ніяк не можуть второпати, що вони також, даруйте, грішні. Ротація чи зміна лідерів ? річ незаперечна.

Ну не може людина роками творити різні речі, пристосовуючись до нових моментів, а простіше ? влади. Нема? двох правд, або половинчатої, вибачте, вагітності. Треба вміти, кохані наші партійні і громадські діячі, програвати. Програш ? це не смерть, це урок, який потребу? аналізу, осмислення задля подальших дій.

Я не хочу нині читати політичний лікбез чи то Слободянюку, чи тому ж шанованому п. Поповичу. Хотілось би десь нагадати їм, та зрештою собі і всім, про два таланти, які дані нам Господом. Перший ? це вміти говорити, а другий ? слухати.

Ми всі чули, а хто не вчув, то його біда, про що говорив люд на майданах України. Робімо висновки, і всі, і на кожному місці.

?ван ГА?ВИЧ

 

16 квітня 2005р. -->