У коридорах ліцею – студінь, двері класів, приймальні – опломбовані! (ФОТО)

Про побачене…

Днями з товаришем завітали на територію Берегівського ліцею сфери послуг і побаченим були дещо подивовані. На колись гомінкому подвір‘ї абсолютна тиша, у коридорах будови – студінь, двері класів, приймальні – опломбовані, а подекуди розчинені навстіж. Десь потроху вже навіть і стіни обсипаються. Подумалося: і це у навчальному закладі, який має славну історію-репутацію та із стін якого за післявоєнний період у люди "вийшло" кілька десятків тисяч спеціалістів. Не хотілося вірити, що він перестав "дихати" на повні груди. Хоча згодом довідався, повністю з ніг на землю ще не впав і не зліг. Така приблизно картина не тільки в нас, але по всій Україні – стараються горе-реформатори геть усе понищити та потрощити. У тому числі й так потрібну для незалежної держави профтехосвіту. Яка хоча й слабувато, але таки «кує» робочі кадри. А стосовно фінансування – то тут теж нерозв‘язаний клубок питань. І вже по усій країні з цього приводу котиться хвиля обурень, яка, не дай Бог, перекинеться у гнів і спровокує закриття ліцеїв.

Про кадри…

Кадри – це основа будь-якої справи. Між іншим, донині у різні часи цей навчальний заклад очолювали Михайло Гецко (покійний), Марія Муска (на пенсії), Ярослав Гецко (у Чехії на заробітках), Аттіло Дома (виїхав в Угорщину), Тетяна Журютіна (викладач, а керманичем працювала тимчасово кілька місяців). А наприкінці милого року ліцей отримав нового керівника – 61-річного ужгородця Валерія Тороні. Профтехосвіту, яку, схоже, найближчими роками чекають не найкращі часи, а можливо, шо подекуди й збурення, він добре знає. Бо працював у цій царині все своє життя. Навіть керував аналогічним середньо-спеціальним навчальним закладом у обласному центрі. А тепер, маючи вже пенсію, йому довелося у прикордонному Берегові "взяти" на свої плечі тутешній ліцей. Доручили відповідальну справу в освітньому департаменті ОДА. До слова, складне завдання – на цьому переломному етапі бути чоловим у навчальному закладі. Навіть для активного п. Тороні справа хоча й не нова, але доволі клопітна. Бо те, що із Києва розписано чорним по білому, виправити на місці йому одному навряд чи під силу.

Про перші кроки…

Та, попри все, за організаційно-кадрову, навчально-виховну, просвітницьку роботу, серед учнів у тому числі, узявся з небаченим азартом і натхненням. Колеги стверджують – навіть із містечковим патріотизмом. Втішно! Якщо на перших порах всі його побоювалися, то нині між новим шефом і колективом зав‘язалися мир, дружба й благодать. Схоже, "воювати" не хоче ніхто. Та й бажаючих йти "на шефа" з мечем і близько нема. А ті, хто не мав хотіння працювати з директором із ужгородською пропискою – покинули навчальний заклад. Кажуть, що таких набралося більше десятка. Натомість В. Тороні слів на вітер не кидає: обіцяв, що переїдуть у корпус на вул. Мукачівську – переїхали. Дав слово нікого не звільняти – з посад викладачів і майстрів не виганяє. Зобов‘язався "виплатити" всьому колективу по премії в розмірі місчяного окладу – і таки в переддень новорічно-різдв‘яних свят знайшов гроші для матеріальних проплат. Наразі йому стоячи хоча й не аплодують, але всі вдячні за такий реалістичний підхід до людських запитів і потреб. Втілюються також інші, зримо менш помітні, але важливі задуми й плани.

Як народжувався ліцей…

Як відомо, цей навчальний заклад у місті раніше мав непогану репутацію. Свого часу сюди йшли вчитися навіть шкільні відмінники. Зафіксовано було кількох срібних медалістів. Тут давали добру освіту. Діяли всілякі гуртки. А взагалі-то раніше у місті працювали дві профтехшколи. Відтак на одному етапі було об‘єднано профтехучилища швейників № 11 і СПТУ-18 у повноцінний ліцей сфери послуг. Наказ Міносвіти України про його створення з‘явився у 2003 році. Однак мало хто знає, що ці реформації почалися 19 літ тому  – у 1997 р. Тоді ще гуртожиток для учнів діяв – славно було б «удихнути» у нього «друге життя». Донедавна адміністрація, частина учнів-слюсарів, сантехніків, барменів, офіціантів  розміщалися у корпусі, що має в місті історичну вагу та є пам‘яткою учорашшя. А ще охороняється законом України – тож і музей Я. Шепи у підвалі задіє. Як і наверху. Та чимало дітей навчалися і нині студіюють на вулиці Мукачівській – у досить респектабельній трьохповерховій будові. Тут уже освоюються адміністрація, бухгалтерія в тому числі. Тут навіть дух інший – сучасний і навчальний.

Що далі?

Схоже, територія і об‘єкти, де іще вчора дівочо-юначе життя вирувало, не будуть залишені на поталу нашому сьогоденню. Тобто не стануть територією якогось обману. Колись напризволяще позалишали споруди військової частини, ЗОШ № 2, ще кілька цінних об‘єктів, за якими інколи душа ниє і серце болить. А ліцейські володіння – це немала територія. Між іншим, вже дах починає руйнуватися – над основним корпусом злетіло кілька десятків черепиці. Тож під час дощу він промокає. Слід надіятися, що ці проблеми відомі тим особам, від кого залежить вберегти від руйнації освітній заклад. Звісно, директор теж має як серйозні повноваження, так і нові плани щодо подальшої розбудови профтехосвіти в нашому місті. А берегівська влада, будемо сподіватися, у його добрих починаннях стане союзником і плече підкладе. А на світлинах, які зроблені в ліцеї вчора, – тиша й спокій. Складається враження, що ця сфера вже нікому в цій державі не потрібна...

ххх

Однак на цей раз хотілося б помилитися. Тож будемо сподіватися, що вона, ця грішна (чи безгрішна) профтехосвіта, таки вирветься з обіймів новітніх реформаторів і вийде на путь рівний.

Михайло СИНЬООКИЙ, м.Берегово