Найвідоміший футболіст Закарпаття – Андрій Гаваші відсвяткував 78-річчя

Закарпатські легенди київського «Динамо». Зліва направо: Георгій Лавер, Андрій Гаваші та Іван Диковець

Незважаючи на свій поважний вік, Андрій Андрійович і надалі продовжує працювати технічним директором ФФЗ та ділиться досвідом з молодшими колегами.  «Що вже з такого діда як я візьмеш!?», - часто жартує Андрій Андрійович під час розмови з молодшим співробітниками. Та ця скромність, лише додає ще більшої поваги до нашого славного земляка.  В Андрія Андрійовича дуже багатогранна життєва дорога, і не лише як футболіста, а як виробничника на різних підприємствах краю. Більше 27 років Андрій Гаваші пропрацював технологом,а згодом інженером на Перечинському соковинному заводі, місцевому лісохімкомбінаті та керівником технічного відділу на ужгородському підприємстві «Стеатит».

ДЕКАН ФІЗФАКУ ЗДИВУВАВСЯ, КОЛИ ВИКОНАВ ЗАВДАННЯ

В дитинстві більшість ужгородських дітлахів ганяли м’яча на подвір’ях, пустирях, це й не дивно, адже в той час гаджетів, смартфонів та інтернету ще не було. Не був винятком і юний Андрій Гаваші, в якого виходило краще копати «лобду» за інших, окрім того мав хороші фізичні дані, був стрибучим та пластичним. Але окрім футболу, Андрій Андрійович ще любив науку, та це й не дивно, адже родина в нашого земляка – суцільна інтелігенція: батько закінчив празький університет, а мама працювала вчителькою в школі. Після закінчення школи Андрій Андрійович, якому подобалися точні науки успішно склав іспитита продовжив навчання на фізичному факультеті Ужгородського держуніверситету, параллельно він активно грав у футбол за місцеві команди. Його талант запримітив наставник ужгородського «Спартака» Михайло Михалина, який у 1956 році запросив молодого юнака до головної команди краю – «Спартак», яка тоді булла учасником чемпіонату СРСР в класі «Б». Спочатку йому довелося цілий рік просидіти на лаві запасних, але вже у 1957 р. він з командою став четвертьфіналістом Кубка СРСР з футболу у 1-й зоні УРСР. На талановитого молодого голкіпера звернули увагу тренери київського «Динамо», і в 1959 р. він, разом зісвоїми одноклубниками Василем Турянчиком та  Йожефом Сабо переїхали до столиці України. Перший сезон у складікиян, став найуспішнішим укар'єрі для А. Гаваші. Замінивши на останньому рубежі травмованого основного кіпера команди Олега Макарова, продемонстрував надійну і впевнену гру, чим привернув до себе увагу тренерів збірної СРСР, яка тоді почала підготовку до Кубку Європи.

В цей час Андрій Андрійович не кинув навчання, а перевівся до Київського університету ім. Т.Шевченка. «Щоб пришвидшити переведення разом зі мною до столичного університету відрядили чиновника з секретаріату київського ЦК партії. На зустрічі з деканом фізичного факультету, той вирішив перевірити мій рівень знань і дав мені завдання спочатку доволі легкі зі шкільного курсу, а потім побачив, що легко їх вирішив, ускладнив їх, але й з ними швидко справився. Тоді він здивовано запитав у мене – Ви й справді футболіст?  Але на фізичний факультет мене так і не перевели, бо там потрібно було постійно відвідувати навчання, а влаштували мене на перший курс факультету журналістики, тож цілий рік був студентом першого курсу журфаку, тож практично є вашим коллегою, - жартує Андрій Андрійович. –Цей період у житті для мене був і справді найяскравішим. До прикладу, мій батько, який тоді займав посаду заступника обласного керівника комітету мір та ваг (сучасний аналог  Держстандарту)отримував зарплатню в розмірі 950 крб., я ж у 20 років в «Динамо»діставав 1150 крб. На той час – це були серйозні кошти. Як порядний син більшість заробленого приносив батькові і віддавав родині, який звісно, дуже дивувався, що футболом можна таким чином заробляти. Він ставився до нього як до розваги, а не як до професії».

Футбольні успіхи А.Гаваші швидко оцінили - у 1959 р. він зайнявшостемісцесередлауреатівщорічної нагороди «Футболіст року в Україні», згодом потрапляє в списки кандидатів до збірної СРСР, проводить з національною командою збори, беручи участь у тренувальнійгрі. (В той час вінбув внесений до заявки на товариський матч збірних СРСР і Чехословаччини, в якому був дублером легендарного  Лева Яшина). Але зіграти в головній команді країни, так і не вдалося. Наступного року А.Гавашіповернувсядо Ужгорода, де продовживвиступи в ужгородському «Спартаку», в той час, хоч був воротарем, однак розкрив себе і в атаці, навіть одного сезону став найкращим бомбардиром  команди. В цей період часу завершив навчання на фізичному факультеті в УжДУ й отримав спеціальність фізика-ядерника, та навіть певний період вчителював у міській вечірній школі. Активні виступи в якості футболіста-професіонала завершив в 1966 році вже в ужгородській «Верховині» (так з 1961 р перейменували «Спартак»).  «Хоча міг і далі продовжувати грати, але вирішив піти у виробничу сферу, бо батько завжди критикував мене, що спочатку треба мати якусь професію, а вже потім думати про футбол.», - згадуєзакарпатський ветеран. 

ТЕХНІЧНИЙ ВИНАХІД АНДРІЯ ГАВАШІ, ЯКИЙ ТАК І НЕЗАПРАЦЮВАВ

Після одруження АндрійАндрійовичпереїхав  до Перечина, де розпочавсвійтрудовий шлях в якості технолога, а потім і головного інженерамісцевогосоковинного заводу. «Займався тут різним обчисленням, розраховував яку кількістьцукру та спирту, який потрібно додавати в той чиіншийнапій, удосконалював процес виробництва. Завдяки своїм розрахункам, повністю змінив технологічний процес, коли показував їх керівництву, то ті за голову хапалися, розуміючи, що до цього чинили неправильно », - розповідає про свої пригоди Андрій Андрйович. Після 7  років трудового стажу переїхав працювати до Ужгорода на завод «Стеатит» вже на посаду конструктора. «Тут займавсяплануваннямбудівництварізнихоб’єктів, та навітьвинахідництвом, - оповідаєАндрійАндрійович, - в той час на нашому заводі покривали спеціальним акрилом закрутки для водогінних краників, це все робилося пензлями вручну. Тож вирішив автоматизувати цю технологію – розробивцілий агрегат, навіть,робивпершійого пробні запуски. Згодом, на мійвинахідприїзджавдивитисяфахівець з центрального галузевогоапарату  з Москви, але запуститийого в широкий вжиток так і не судилося. На кінець 80-х роківпромисловість почала занепадати і «Стеатит» не буввинятком, тому всімвжебуло не до могоагрегату».  Увесь цей час АндрійГавашіне полишавзаняття футболом, правда, вже на аматорськомурівні – захищав та тренувавперечинський «Хімік», який в той час кілька років поспіль перемагав у чемпіонаті краю.  А одного разу, коли працював на «Стеатиті» через низьку зарплатню – 110 крб. погодився виступати за заводську команду з с. Кольчино. «Мені платили 50 крб., – цебув хороший піробіток, ще й оплачували 5 крб. за таксі з Кольчинай до Ужгорода».

БУДУЧИ ГОЛОФОЮ ФФЗ ЗАВЖДИ ТИСНУВ НА МОРАЛЬНІ ЯКОСТІ ЛЮДЕЙ ПРИ ВИРІШЕННІ ПРОБЛЕМНИХ ПИТАНЬ

Після звільнення зі «Стеатиту» з 1992 по 1994 роки Андрій Андрійович працювавзаввідділом молоді та спорту Перечинської райдержадміністрації. Згодом від відомих закарпатських арбітрів – Валерія Онуфера, Степана Селменського та Василя Бабича йому надійшла пропозиція  висунути свою кандидатуру на посаду голови федерації футболу Закарпаття й скласти конкуренцію іншому відомому закарпатському рефері Олександру Теметєву. Під час виборної конференції більшість голосів її учасників були на боці А.Гаваші, який цілих 12 років з 1995 по 2006 рік керував крайовим футболом. «Це був складний період для нашого футболу, - стверджує А.Гаваші, - постійна нестача коштів, доводилося натискати на моральні якості очільників закарпатських команд при вирішенні  проблемних питань».  Паралельно Андрій Андрійович працював делегатом Федерації футболу України на матчах вищої і прем'єр-ліги країни, а також був членом виконкому федерації футболу України де виконував обов'язки заступника голови комітету по зв'язках із регіонами (курирував західні області).

 Вже працюючи технічним директор ФФЗ (з 2006 р. й по сьогодні), Андрій Андрійович задовго до обговорень у ФІФА щодо введення технічних ноу-хау в футбол, обґрунтовано у власному дослідженні розписав систему їх використання та взаємодію арбітрів та технічних працівників під час футбольного матчу. Навіть відправив свою роботу до ФФУ на розгляд, але поки що в Україні ці ноу-хау лише обговорюють, але не запроваджують.

Про внесок А.Гаваші у розвиток нашого краю  земляки не забули - нещодавно Андрію Андрійовичу вдячні мешканці Перечина надали звання почесного громадянина міста. На честь А.Гаваші влітку в двох вікових групах U-15 таU-17на Закарпатті проводиться масштабний міжнародний турнір, на який приїжджають команди з Німеччини, Словаччини, Угорщини, Румунії та України. Дуже хочеться, щоб призери та переможці турніру ще довго отримували нагороди безпосередньо з рук Андрія Андрійовича.

Фото Турнір Гаваші: Голова ФФЗ Іван Дуран та Андрій Гаваші вручають кубок переможцям турніру на честь А.Гаваші

Роман СЕНИШИН

 

06 березня 2017р. -->