Переселенка з Донецька Ольга Лемко: "Коли їхали в Ужгород, розуміли, що війна – не на день чи два"

«Уперше я виїхала у травні до родичів у Полтавську область, на місяць, після цього – на море. Коли поверталися, колона зі Слов'янська зайняла Донецьк, тому ми розвернулися й поїхали до знайомих на дачу в області. Гроші закінчувалися, тому чоловік повернувся на роботу. Він сказав, що у місті спокійно, жити можна, тож і ми приїхали в Донецьк».

Ольга пригадує, що у всіх було приглушене відчуття страху. Не було розуміння складності ситуації: «Я дитину під час війни повела в садочок, тепер не розумію, звісно, цього вчинку. Усі так робили. Я її відводила о 09:00, а вже об 11:00 забирала. Одного разу подзвонила вихователька, сказала, що починається обстріл, і потрібно забрати доньку. Ми почали більше сидіти вдома».

Спершу було доволі спокійно, та вже через кілька днів відбувся обстріл поблизу будинку. Це стало поштовхом для другої спроби втекти. Тоді Ольга з донькою повернулася на дачу, що на Донеччині, там саме перебувала її подруга з двома дітьми. Там прожили ще місяць. Наближалася зима, а умов у будинку – обмаль для комфорту. Було дуже важко наважитися кудись поїхати, жінки обирали між Харковом та Києвом.

«Зателефонувала знайома, розповіла, що вона в Ужгороді і їй дуже подобається. Наступного дня ми вже виїхали, планували, що знайдемо кілька варіантів квартир, поки доїдемо. Але, коли я телефонувала і казала, що ми з Донецька з трьома дітьми, більшіть просто скидали трубку. Ми були у відчаї», – пригадує жінка.

Ольга сконтактувала з громадською організацією, що допомагала переселенцям в Ужгороді. Так вдалося познайомитися з волонтеркою, яка була ще й ріелтором. Вона знайшла два варіанти квартири.

«Коли ми їхали в Ужгород, розуміли, що війна – це не на день чи два. Дітей одразу взяли до садочка і школи. Потім ми знайшли безкоштовні гуртки в ПАДІЮНі. Це було чудово, бо діти довго нічого не робили. Мені дуже подобається в Ужгороді», – зізнається Ольга.

Жінці навіть вдалося знайти роботу за освітою (бухгалтер). Чоловік залишився в Донбасі, згодом вони розлучилися та жінка вийшла заміж вдруге в Ужгороді. Сьогодні її доньці 8 років, дівчинка іноді запитує, хто і чому почав воювати, плаче, коли згадує якісь моменти.

Насамкінець Ольга додає: «Важко, коли в тебе були машина, будинок, а потім ти приїжджаєш і не маєш нічого. Але я себе заспокоювала, що є більше часу на дитину, не потрібно відкладати кошти, аби щось придбати для дому, намагаюся в усьому бачити позитив. В Ужгороді у мене багато друзів, тепер займаюсь у школі громадською діяльністю. Я дуже задоволена».

Ольга Богославська, Uzhgorod.net.ua

Читайте також: Переселенка Тетяна Хорошилова: "Вважаю, що я цілком успішно інтегрувалася в Ужгороді"

Переселенка з Донецька Олена Кондратенко: "Зараз Ужгород – мій дім"

Переселенка з Донбасу Анжела Бабкіна: "Ужгород – це моє кохання"

Переселенка Анна Шуліка: "Сумніваюся, що колись повернуся жити у Донецьк..."

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі

  Надіслати другу