Переселенка з Донецька Ольга Лемко: "Коли їхали в Ужгород, розуміли, що війна – не на день чи два"

«Уперше я виїхала у травні до родичів у Полтавську область, на місяць, після цього – на море. Коли поверталися, колона зі Слов'янська зайняла Донецьк, тому ми розвернулися й поїхали до знайомих на дачу в області. Гроші закінчувалися, тому чоловік повернувся на роботу. Він сказав, що у місті спокійно, жити можна, тож і ми приїхали в Донецьк».
Ольга пригадує, що у всіх було приглушене відчуття страху. Не було розуміння складності ситуації: «Я дитину під час війни повела в садочок, тепер не розумію, звісно, цього вчинку. Усі так робили. Я її відводила о 09:00, а вже об 11:00 забирала. Одного разу подзвонила вихователька, сказала, що починається обстріл, і потрібно забрати доньку. Ми почали більше сидіти вдома».
Спершу було доволі спокійно, та вже через кілька днів відбувся обстріл поблизу будинку. Це стало поштовхом для другої спроби втекти. Тоді Ольга з донькою повернулася на дачу, що на Донеччині, там саме перебувала її подруга з двома дітьми. Там прожили ще місяць. Наближалася зима, а умов у будинку – обмаль для комфорту. Було дуже важко наважитися кудись поїхати, жінки обирали між Харковом та Києвом.
«Зателефонувала знайома, розповіла, що вона в Ужгороді і їй дуже подобається. Наступного дня ми вже виїхали, планували, що знайдемо кілька варіантів квартир, поки доїдемо. Але, коли я телефонувала і казала, що ми з Донецька з трьома дітьми, більшіть просто скидали трубку. Ми були у відчаї», – пригадує жінка.
Ольга сконтактувала з громадською організацією, що допомагала переселенцям в Ужгороді. Так вдалося познайомитися з волонтеркою, яка була ще й ріелтором. Вона знайшла два варіанти квартири.
«Коли ми їхали в Ужгород, розуміли, що війна – це не на день чи два. Дітей одразу взяли до садочка і школи. Потім ми знайшли безкоштовні гуртки в ПАДІЮНі. Це було чудово, бо діти довго нічого не робили. Мені дуже подобається в Ужгороді», – зізнається Ольга.
Жінці навіть вдалося знайти роботу за освітою (бухгалтер). Чоловік залишився в Донбасі, згодом вони розлучилися та жінка вийшла заміж вдруге в Ужгороді. Сьогодні її доньці 8 років, дівчинка іноді запитує, хто і чому почав воювати, плаче, коли згадує якісь моменти.
Насамкінець Ольга додає: «Важко, коли в тебе були машина, будинок, а потім ти приїжджаєш і не маєш нічого. Але я себе заспокоювала, що є більше часу на дитину, не потрібно відкладати кошти, аби щось придбати для дому, намагаюся в усьому бачити позитив. В Ужгороді у мене багато друзів, тепер займаюсь у школі громадською діяльністю. Я дуже задоволена».
Ольга Богославська, Uzhgorod.net.ua
Читайте також: Переселенка Тетяна Хорошилова: "Вважаю, що я цілком успішно інтегрувалася в Ужгороді"
Переселенка з Донецька Олена Кондратенко: "Зараз Ужгород – мій дім"
Переселенка з Донбасу Анжела Бабкіна: "Ужгород – це моє кохання"
Переселенка Анна Шуліка: "Сумніваюся, що колись повернуся жити у Донецьк..."
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
До теми
- “Мрію, що колись повернуся додому – в український Маріуполь”: перша повернута з окупації дівчинка Кіра Обединська в Ужгороді
- «Ворожий дрон вдарив у задню частину САУ, але вибухівка відлетіла вбік і не здетонувала – ось, що значить бойова удача!..» Історія бійця 128 бригади «Маестро»
- Військова Наталія Зотова: "Коли ТЦК перевищує повноваження це треба розслідувати. Але, якщо жінки перекинули машину ТЦК, на це треба теж реагувати відповідно"
- Замки Закарпаття – в новій експозиції обласного краєзнавчого музею
- "Мені на позиції не потрібен такий, що не боїться. І боягуз не потрібен". Щоденник піхотинця, родичі якого служать в армії РФ
- Христина Керита: «Життя у мене видалося складним, але я не нарікаю»
- «Після того, як ми «прокосили» ворожу посадку «Шилкою», наші штурмовики зайшли туди майже без опору…» Історія бійця 128-ї бригади
- Наталя Зотова, репортерка, волонтерка, чиновниця, військова: "Два місяці на стабілізаційному пункті - найпотужніше, що сталося зі мною в житті"
- АТО, “Азов”, 11,5 місяців полону і повернення на службу. Історія бойової медикині, ужгородки Галини Зайцевої
- Реставрував найстаріший орган України: як закарпатець Шандор Шрайнер понад 15 років обслуговує музичні інструменти
- «Смак Ужгорода»: кулінарні картки з рецептами страв, які зможе приготувати кожен
- У Ставного є план. І не один. Як жити під час війни у селі і бачити перспективи
- «Я цілу ніч пробув у окопі з двома росіянами, котрі взяли мене в полон. Але вранці вийшов звідти до своїх, а вони залишилися назавжди…» Історія бійця 128-ї бригади
- Мріє повернутися у звільнений Маріуполь: Кіра Обединська про поранення, вивезення у ДНР і нагороду "Майбутнє України"
- "Дивлюсь на них і розумію, що все зробив правильно". Історія закарпатця, який став опікуном для трьох дітей
- «Я виріс тут, знаю всі місця з дитинства, тут живуть мої рідні – це моя земля. Тому мені є за що воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Втрачений Ужгород: про що писали газети сто років тому, у травні 1925-го
- Фільм закарпатця Дмитра Грешка “Дівіа” змагатиметься за Кришталевий глобус
- Розвідник "Азіат". Загиблий Герой із Ужгорода, головний сержант Віктор Кущик нагороджений трьома орденами "За мужність"
- «Я й від ФПВ тікав на швидкості 120 кілометрів, й під скиди потрапляв, і на протитанковій міні підривався… Але далі їжджу й ніколи не панікую!» Історія бійця 128-ї бригади Анатолія
До цієї новини немає коментарів