Переселенка Тетяна Хорошилова: "Вважаю, що я цілком успішно інтегрувалася в Ужгороді"
Історія Тетяни Хорошилової відмінна від попередніх: жінка хотіла переїхати, бо їй не подобався район, у якому жила. Тому й сьогодні вона не сумує за місцем, у якому жила раніше. Сумує за людьми, бо дуже прив'язано до родини.
"У червні 2014 року розпочалися воєнні події. Ми розуміли, що їдемо надовго, в Ужгороді на той час вже були родичі. Але ми тоді думали, що зможемо їздити на схід України", - розповідає жінка.
Тетяна Хорошилова пригадує, що її дуже вразила толерантність Закарпаття, але місце дискримінації таки було - у школі, утиски відчула на собі її дитина. Через це довелося змінити навчальний заклад.
"Ужгород – це моя любов, тут я вдома. Із Донбасу я хотіла поїхати через не дуже приємний район. Пригадую, що не могла навіть відпустити дитину одну на прогулянку, бо не було впевненості, що все буде добре, що ніхто не поб'ється і так далі. Мені це дуже не подобалося. Тому я не хочу туди повертатися", - розповідає пані Тетяна. І додає: дуже хоче, щоб Україна перемогла.
Сьогодні Тетяна Хорошилова - психологиня Закарпатського обласного центру соціально-психологічної допомоги, роботу жінка змогла знайти за освітою.
Насамкінець пані Тетяна зазначила: "Я вважаю, що, коли людина хоче, то знайде можливості. Вважаю, що я цілком успішно інтегрувалася в Ужгороді".
Ольга Богославська, Uzhgorod.net.ua
Читайте також: Переселенка Анна Шуліка: "Сумніваюся, що колись повернуся жити у Донецьк..."
Переселенка з Донбасу Анжела Бабкіна: "Ужгород – це моє кохання"
Переселенка з Донецька Ольга Лемко: "Коли їхали в Ужгород, розуміли, що війна – не на день чи два"
Переселенка з Донецька Олена Кондратенко: "Зараз Ужгород – мій дім"
Наші найцікавіші новини - у Інстаграмі та Телеграмі
-->
До теми
- «Війна – це важка й страшна робота, але тут кожен проявляє свою сутність, бачить, ким він є насправді…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- Відомий закарпатець, народний артист України Іван Попович сьогодні відзначає 75-ліття
- «На бойових позиціях головне – не панікувати. Чим холоднокровніше поводишся, тим більше шансів уціліти…»
- Після перемоги мріє поїхати в Японію: історія переселенки з Краматорська, яка плете маскувальні сітки в Ужгороді
- «Після контузії мене хотіли госпіталізувати на тиждень, але я відпросився: «У мене поважна причина – одруження!»
- Галина Кенез: «Всі ми хочемо жити у вільній незалежній Україні. А для того, щоби в ній жити, за неї треба боротися»
- Нацгвардійці на Закарпатті відпрацювали пошук і затримку диверсантів
- «На бойовій позиції під постійними обстрілами ми думали про одне – як виконати завдання і вціліти…»
- "Я не була на могилах рідних жодного разу". Історія бойової медикині 128-ї бригади, у якої Росія вбила всю сім'ю
- «Я пішов у ЗСУ, щоб мої діти не бачили, що таке війна…»
- «Страх є страх. Й зрозуміло – йде війна. Але ж якщо всі боятися будуть, то що?»
- «Якби я не хотів жити в цій країні, не пішов би воювати за неї…». Історії з фронту від захисників зі 128-ї бригади
- «Впродовж однієї години ми знищили зі «Стугни» ворожий танк і БМП-3»: історії з фронту від 128-ї бригади
- «Найближче з ворогом я стикався на витягнуту руку…» Історія Валерія, бійця 128-ї бригади
- "Ми обов’язково переможемо – у нас є дух свободи". Історія су-шефа, який став штурмовиком, а зараз служить у ТЦК на Закарпатті
- «Звичайно, тут важко – і психологічно, і фізично. Але я розумію, що треба виконувати свою роботу…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія "Челентано"
- Молодший сержант Юлій «Історик» захищав Україну у 2014-2015 роках, без вагань став на захист і в лютому 2022-го
- 21-річний воїн 128-ї бригади Роман з Ужгорода: "Коли після війни повернуся в цивільне суспільство, хочу про все забути. Хоча не забуду…"
- Олександр «Юрист»: «У мене хороших друзів більше нема… Фото є, а друзів нема». Історія військового з ТЦК
- Закарпатський нацгвардієць - про оборону Харкова у перші дні війни, бої з вагнерівцями під Бахмутом і знешкодження російських диверсантів
До цієї новини немає коментарів