Кому потрібні відмовні діти Закарпаття: громаді чи рідним матерям?

Коли мати гірша за «зозулю»

Звичайно, дуже важко уявити, як може людина, яка протягом дев’яти місяців виношувала у своїй утробі нове життя зректися власної кровинки. Однак таких «зозуль» завжди було чимало. Більше того, окремі горе-матері наважуються навіть на найжахливіше – вбивають, викидають на смітники своїх же малюків. Зокрема, подібний випадок сколихнув громадськість у минулому році, коли на міському сміттєзвалищі шукачі металобрухту натрапили на мертве немовля у поліетиленовому пакеті. Між іншим, винуватицю злочину досі не знайдено й не покарано. Однак мова піде не про неї, а про дітей, від яких відмовилися ті, яких неможливо назвати матерями.

Наразі у дитячому відділенні №1 Хустської райлікарні одне відмовне дитя. Незабаром ще одну дитину повинні доставити з Мукачева.

Маленький Миколка спокійно дрімає на великому просторому ліжкові. Мати-зозуля не може його утримувати, однак згодом планує забрати дитя додому. Звичайно, зрозуміти логіку молодиці, яка привела на світ хлопчика, дуже важко. Утім, як виявляється, наразі жінки інколи залишають дитину напризволяще на місяць-три, інколи на рік, а потім вирішують забрати малюка додому. Проте є й такі, хто зрікається немовляти назавжди… і таких, до речі, більшість.

Тимчасовий притулок

Найчастіше після лікарні відмовні діти потрапляють до сиротинців. У Закарпатті це, як правило – Свалявський дитячий будинок. Інколи, правда, на малят чекає більш райдужна доля у родинах.

— Торік у нас було обліковано 16 відмовних дітей. 9 із них передано до Свалявського дитбудинку. Інших же або забрали матері, або вони потрапили до сімей, – розповідає завідувачка дитячим відділенням №1 Хустської районної лікарні Віра Джумурат.

Слід зазначити, що перебуваючи на утриманні медзакладів, таким малюкам передбачено з боку держави виключно харчування.  Ні памперсів, ні присипок, ні пляшечок для молока, чи тим більше одежі на утримання малюків не передбачено. Але ж вони мають  потребу ще й у іграшках, розвиваючих іграх, домашньому теплі та затишку. А елементарні  любов, ласку й увагу отримують від ескулапів і медсестер.

У той же час у лікарні діти перебувають доволі довго, адже аби передати їх до дитячих будинків, потрібно оформити чимало документів. Проте в сиротинцях на малят виділяються кошти і там діти мають більш оптимальні умови для проживання, ніж у лікарській установі.

— Незабаром нам повинні передати з Мукачівської обласної дитячої лікарні ще одну дитину. Це – інвалід. Шансів на усиновлення у нього мало. Проте інколи трапляються і дива. Окремі родини беруть і дітей із особливими потребами та навіть «витягають» їх, борються за здоров’я до тих пір, поки малюки не стають на ноги, – розповідає пані Віра.

 На жаль, важко усвідомлювати, що нічийна дитина завжди відчуватиметься у чомусь обмеженою. Вона, звісно, також підростатиме, дорослішатиме, мріятиме до когось пригорнутися. Проте у  більшості відмовних малюків так ніколи й не буде найголовнішого – рідної матері… Прикро, що попереду у них – невизначеність… адже будь-яких притулок – чи то лікарня, чи то сиротинець – є лише тимчасовим… а до сімей потрапити зможуть, безумовно, далеко не всі.

За матеріалами zakarpatpost.net

 

07 грудня 2016р.