Заробляти на культурній спадщині вчили в Ужгороді бізнес, владу і громаду

Як зазначила модератор зібрання, керівник мистецького центру «Кубло» Тетяна Смріга, це – один із підходів до тематики формування міста, зокрема, Ужгорода, де б комфортно і достойно жилося всім, поєднувалися інтереси мешканців, туристичної та естетичної привабливості, розвитку бізнесу, збереження надбань попередніх поколінь тощо.

Динаміку очищення центру Ужгорода від візуального сміття – реклами, вивісок за останні 5-6 років представила громадський активіст, радник міського голови Ужгорода на громадських засадах Маріанна Собран. Вона продемонструвала світлини, починаючи з 2011 року, як домоглися прибирання рекламних щитів із підпірних стінок набережної біля пішохідного мосту, наскільки велетенськими, громіздкими і навіть вульгарними були чимало вивісок, як активно використовувалися плитка і пластик в оформленні магазинів, кафе, бо кожен підприємець керувався не лише своїм не завжди ідеальним смаком, а насамперед бажанням якнайяскравіше прорекламувати свій бізнес у сподіванні побільше заробити. Маріанна Собран нагадала про банери, які "прикрашали" чи не кожен балкон історичних будівель центру, рекламні розтяжки, що провисали впоперек центральної пішохідної Корзо та багато іншого. 

"Оцінюючи те, що було 6-7 років тому, бачимо, що Ужгород таки змінюється до кращого, хоча, на жаль, далеко не так швидко і не настільки якісно, як нам би хотілося. Дуже сподіваюся, що бодай центр міста ми цього року таки впорядкуємо з вивісками, тим більше, що 2017-ий в Ужгороді рішенням сесії міськради оголошено роком охорони культурної та історичної спадщини", – підсумувала пані Маріанна.

Історією і досвідом громадської ініціативи "Тепле місто", яка працює в Івано-Франківську, поділився її менеджер Василь Гошовський. Розповів, що почалося все з підприємця, який виріс у місті, згодом працював у Києві, а під час кризи повернувся "трохи перепочити" і з часом започаткував бізнес – кав'ярню, яку хотів би поставити іншим за приклад. Так почала працювати ідея: хто береться за якусь справу – виставляє високу планку, інші ж намагаються її досягти, а то й перевершити. Один із напрямків роботи – впорядкування вивісок, які, як і в Ужгороді та інших містах, у Франківську були строкаті, з різних матеріалів, на різний смак і буквально нівечили фасади будинків. Особливо яскраві приклади Василь Гошовський навів із торгівельними центрами, де кожен – кольором, розміром, зображенням – намагався затьмарити сусідів, хоча все разом створювало лише хаос і навіть не виконувало елементарну функцію навігації – куди ж прямувати, де саме шукати обіцяний вивіскою товар. Як вирішено це зараз – за принципом рядків книжки, і показав під час «круглого столу» Василь Гошовський.

Особливо зацікавила присутніх презентація-розповідь керівника управління культурної спадщини Львівської міської ради Лілії Онищенко. Вона оперувала дещо навіть парадоксальними риторичними запитаннями і тезами. Заробляти на культурній спадщині? А що саме хочемо отримати – гроші, туристичну привабливість чи входження до списку об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО, куди занесено Ансамбль центру Львова?

Лілія Сергіївна пригадала, що коли була студенткою, в радянські часи, їздила з друзями в Ужгород і це було як за кордон – настільки європейським, привабливим було місто. Представила 9 канонів збереження історичного міста, задекларованих у датському Бергені в 1995 році. Розповіла, що центр Львова вже захлинається від туристів, мешканці стараються продати житло в історичній частині. Запевнила: з історичної частини міста не можна творити музей, там має бути життя, розвиток, мусять поєднуватися і працювати багато чинників, адже історичний центр – це не лише унікальна архітектура, а й житло, транспорт, громадський простір, безпечне довкілля тощо.

На думку львівського фахівця, туризм не повинен бути домінуючим економічним чинником розвитку міста. Важливо – створити сприятливий клімат і для цього потрібні зусилля, співпраця громади і влади. Зокрема, влада мусить розпізнати, що потребують люди для доброго самопочуття в місті, а громада повинна не бути пасивною і позбутися агресивності.

Онищенко навела приклади вивісок у Львові. Аби вони відповідали визначеним нормам і не псували архітектуру, слідкує спеціально створене адміністративно-технічне комунальне підприємство, працівники якого кожну вивіску розглядають, погоджують, у разі встановлення невідповідної – дають 15 днів на добровільний демонтаж, інакше прибирають із відповідними оплатою і штрафами. Запевнення представників брендів, що у них є свої кольори і формат, здолали документом про вимоги до вивісок і аргументом:

«У вас свій бренд, а Львів має свій".

Відтак навіть світові корпорації знайшли можливість на своїх магазинах, офісах змінити формат літер, кольористику, розміри під вимоги, встановлені у Львові.

Важливо, наголосила Ліля Онищенко, запровадити моду на збереження, реставрацію культурної спадщини. Щоб мешканцям чи орендарям, бізнесу було престижно мати, скажімо, відреставрований балкон чи браму. Реставрацією вікон у школах міська влада переконала бізнес, що за бажання можна зберегти старі рами і забезпечити їх енергоефективність. Шляхом «законодавців моди" пішли і щодо літніх терас. Поступово формат "весільного шатра", біля якого і не пройти, змінює інший – лаконічний і комфортний для всіх учасників руху і відпочинку.

"Варто займатися малими проектами, втілювати їх і з'єднувати поступово у великий пазл міського простору. Робити будинок за будинком, площу за кварталом», – переконана Лілія Онищенко.

Наприклад, зараз у Львові йдеться вже і про концепцію зовнішнього освітлення міста, де враховується не лише потреба в освітленні, сприяння безпеці, а й естетика, крім ліхтарів, до уваги береться підсвічування будівель.

Із презентацією виступив також спеціаліст із містобудування зі Львова Ігор Черняк. Він вів мову про те, як поєднати концепцію збереження міста і концепцію розвитку. На прикладі схеми Львова з висоти пташиного польоту показав, що поруч із дуже старими будинками обов'язково є новіші, з різних періодів, місто – це конгломерація різних епох і все в ньому повинно уживатися одне з одним. На думку львівського фахівця, нині не треба будувати псевдоісторичні споруди, адже тоді нащадкам не залишаться зразки архітектури ХХІ століття.

Після презентацій обговорення продовжили в форматі обміну думками.

За матеріалами Прес-служби Ужгородської міської ради

 

03 березня 2017р.