Закарпаття знамените замком містичних банкірів в білих плащах з червоними хрестами

Закарпаття знамените замком містичних банкірів в білих плащах з червоними хрестами
Закарпатське Середнє – це місце, яке уособлює собою одну з найбільш цікавих легенд і таємниць загальноєвропейського масштабу.

 

Тим, хто вперше подорожує в цей край цілющих мінеральних вод і тонких вин, більшість путівників порадить побувати в Мукачеві з його славним замком і монастирем або в Ужгороді, де варто відвідати музей народного побуту під відкритим небом, і знову-таки замок, закладений ще в X столітті, але якщо ми вирішили побачити щось більше, ніж загальновідомі туристичні місця, то насамперед відправимося в селище Середнє.

Згідно з місцевою легендою, перші мешканці Середнього дуже довго вибирали хороше місце для поселення і тричі переселялися, поки врешті-решт не зупинилися на місцевості, яка перебувала якраз посередині попередніх. Звідси і бере свою назву селище. Завдяки особливостям навколишнього ландшафту, а також теплому клімату, стародавні среднянці зрозуміли, що найбільшу вигоду вони отримають від виноробства і тому швиденько вирубали сусідні ліси і обсадили себе численними виноградниками. Треба сказати, що надії аборигенів на прибуток від торгівлі виправдалися на всі 100%, і вже в XVII столітті середнянські вина вивозилися в більшість країн Європи, а Петро I, будучи в Прутському поході в 1711 році, наказав купити частину місцевих виноградників. Традиції предків не забулися, і в 1966 році на міжнародній виставці в Софії середнянські вина “Троянда Закарпаття” та “Рислінг Закарпатський” були удостоєні золотих медалей, вино “Променисте” – срібною, а в 1967 році вино “Середнянське” було представлено на Всесвітній виставці в Монреалі.

Але місцеве вино – не єдине, що може привернути увагу вимогливого туриста. Без штучного пафосу можна сказати, що Середнє – це місце, яке уособлює собою одну з найбільш цікавих легенд і таємниць завдяки своєму замку.

Чи чули ви що-небудь про лицарсько-чернечий орден тамплієрів? Напевно так. Цих ченців-лицарів прийнято вважати засновниками езотеричних наук і масонства, вони є володарями численних реліквій, таких як Ковчег Старого Завіту і Святий Грааль. Виявляється, не тільки Західна Європа і країни Середземномор’я причетні до історії ордена – Україна також має право на частку легенди: замок в Середньому побудований тамплієрами в останній третині XII століття, чому є численні свідоцтва.

Орден тамплієрів, або “бідних лицарів Христових храму Соломона” (завдяки чому їх називали ще й храмовниками) був заснований в 1118 році у Франції групою з десяти аристократів з метою захисту Святої землі від сарацинів. Дуже швидко орден набув загальноєвропейських масштабів з, так би мовити, головним офісом в Єрусалимі, в древньому храмі Соломона, від якого збереглася єдина стіна, відома своїм світу як Стіна плачу. Цілі ордени співпадали з політикою та інтересами правителів Європи, і кожен з них вважав своїм обов’язком обдарувати братів новими землями, замками і грошима, а Папа Римський взагалі звільнив орден від будь-яких церковних податей і підпорядкував його безпосередньо собі. Всі ці “спонсори”, природно, сприяли тому, що тамплієри з “бідних лицарів Христових” перетворилися в найбільш багатих і впливових людей свого часу, що в свою чергу стало причиною їхньої загибелі. На початку XIV століття французький король Філіп Красивий вирішив націоналізувати, а простіше кажучи, привласнити майно тамплієрів, і разом з Папою Римським придумав казочку, що тамплієри нібито таємно поклонялися ідолам і паплюжили християнство. Всі лицарі були заарештовані, включаючи магістра ордена Жака де Моле, якого після п’яти років в’язниці засудили до спалення на багатті разом з іншими братами. Згідно з легендою, перед смертю де Моле прокляв короля і Папу, проголосив себе і орден несправедливо засудженими і попередив, що винні в цьому не проживуть і року після його смерті. Можливо, тамплієри все-таки володіли якоюсь містичною силою, оскільки смерть короля і Папи не змусила себе довго чекати…

Не знаю, як містикою, але ось економікою керівництво ордена володіло досконально. Завдяки своїм багатствам, вони давали в борг гроші під майнові застави тим, хто вирушав у численні хрестові походи, і тому тамплієри вважаються основоположниками банківської справи. Можна припустити, що первинну банківську систему обігу грошей на Україні ввели не польсько-литовські магнати в XVI столітті, а саме тамплієри і набагато раніше. Хоча Середнє перебувало в той час під угорською короною, дуже можливо, що через купців банківська справа прийшла в тодішнє Галицько-Волинське князівство. І ось якраз один із замків цих містичних банкірів в білих плащах з червоними хрестами ми маємо в Середньому!

Середнянський замок складається всього лише з однієї чотирикутної вежі-донжона, побудованого за прикладом прикордонних римських оборонних веж уздовж Рейну і Дунаю. Висота Середнянської вежі досягала 20 метрів (3 яруси), а товщина стін 2,6 метра. Вхід, з метою безпеки, розташовувався на рівні другого ярусу – до нього вела дерев’яна драбина, яку, в разі необхідності, можна було прибрати або спалити. Близько східної стіни, на підлозі зберігся квадратний фундамент, на якому стояла невелика споруда циліндричної форми і невеликих розмірів. Зараз вже складно визначити призначення цієї внутрішньої складової замку, можливо, саме тут тамплієри зберігали частину своїх величезних скарбів …

Після скасування ордену замок передали у володіння монастиря св. Павла. У цей період Середнє, як власне і все Закарпаття, належало угорському королівству, в якому постійно йшли війни між феодалами за трон в Буді, тому не дивно, що замок не затримувався надовго в одних руках. Так, власниками колишньої твердині тамплієрів після монастиря св. Павла були родини Другетів, Дожев, Дебрецені і Палоччі. Представник останніх загинув разом з угорським королем в розгромній для європейців битві під Мохачем, після якої османські війська захопили майже всю Угорщину. В результаті цих подій Середнє перейшло у володіння сім’ї Добо, яка відома кожному угорцю завдяки своєму синові Іштвану. Під час турецької експансії цей воїн очолював героїчну оборону міста Егера в 1552 році, де невелика кількість захисників (усього 1935 осіб) успішно стримувала облогу 120-тисячної армії Алі-паші протягом 38 днів, аж до відходу знесилених турків. Після цього Іштван Добо часто відвідував Середнє, де його син силами полонених відреставрував замок.

Протягом XVII- XVIII століть замок ще раз змінив своїх власників в потоці постійних австро-турецьких та австро-угорських війн. У битвах і феодальних міжусобицях замок потроху руйнувався, ремонтні роботи ніхто не проводив, оскільки архаїчна кам’яна твердиня вже не відповідала життєвому стилю дворян XVII століття. Останній відчутний удар замок отримав під час Визвольної війни угорців в 1703 році, після чого вже ніколи не відбудовувався…

Горянська ротонда

В якихось 15 кілометрах від замку тамплієрів, в передмісті Ужгорода розташувалося мальовниче село Горяни, відоме завдяки двом речам. Спочатку про першу: це Горянська ротонда – маленька церква кінця XII століття, прекрасний зразок романської і готичної архітектури.

Уявіть собі таку картину: все село потопає в виноградниках і садах, розташованих на численних пагорбах, на одному з яких стоїть скромна, але в той же час витончена ротонда. Це видовище цілком гідне пензля художника. Якщо ви приїхали в той час, коли служба не проводиться і двері церкви закриті, то просто підійдіть до найближчої хатки – там живе дзвонар, який привітно вас зустріне, відкриє ротонду і розповість про її майже дев’ятсотлітню історію.

Головним скарбом Горянського храму є, без сумніву, готичні настінні фрески XIV століття – єдині на Закарпатті. Ротонда складається з двох частин: безпосередньо самого романського храму св. Анни XII століття, який зараз служить вівтарем, і більш пізньої готичної церкви св. Миколи. Якраз у вівтарну частину вас і запросить гостинний дзвонар, щоб показати безцінні фрески.

Звернувши увагу на стиль, в якому зроблені розписи, а саме проторенесанс школи Джотто, вчені дійшли до висновку, що виконані вони мандрівними італійськими художниками, про що свідчить стилістична спорідненість фресок багатьох церков Чехії та Словаччини з ротондою у Горянах. Євангельські сцени йдуть одна за одною, вільно охоплюючи стіни ротонди, не порушуючи при цьому відчуття цілісності інтер’єру. Головні сюжети розписів – “Благовіщеня”, “Різдво Христове”, “Дари волхвів”, “Втеча в Єгипет”, “Страсті Господні”, “Воскресіння”.

Архітектурний стиль і час будівлі Горянської ротонди дають підставу припустити, що до її зведення причетні наші старі знайомі – тамплієри, оскільки Горяни входили до складу Середнянського командорства, центром якого був замок.

А чому власне “ротонда”, адже церква прямокутна? Справа в тому, що ротондою називається тільки вівтарна, більш рання частина храму, яка насправді є шестикутною, але цей шестикутник настільки згладжений, що майже всі дослідники зображали фундамент круглим, звідки і походить назва “ротонда”, пише ufodos.org.ua.

А тепер згадаємо про другу складову слави Горян – виноградарство. Виробництво вина на Закарпатті – та й взагалі у всій Дунайській западині – почалося саме в Горянах. Нібито сам бог вина Вакх одного разу, будучи під хмелем, посварився з іншими небожителями. Він своїм розпустою викликав гнів Зевса, який в покарання заслав його в землю варварську – в далекі Карпати, де тоді росли тільки дикі ягоди терну. Засланий Вакх не розгубився. Він навчив місцевих поселенців (предків нинішніх жителів Горян) вирощувати виноград і отримувати з нього вино. І знову Вакх зажив весело і не нудьгуючи, на цей раз вже в компанії простих смертних. Зевс, бачачи, що своєю поведінкою опальний Вакх кидає тінь на богів, був змушений його помилувати і повернути на Олімп. Однак справу, почату Вакхом, люди не кинули. Від них і почало  поширюватися виноградарство всім Закарпаттям.

Так що якщо ви хочете відшукати легендарні скарби тамплієрів – можливо, Грааль захований саме в цьому замку, а не у Франції чи Італії, або вас приваблює незвіданий, але безумовно вишуканий смак вина з лози, посадженої і вирощеної самим Вакхом, то ви вже знаєте, куди відправитися в наступний раз – в Середнє і Горяни!

Ірина Водянська, Zakarpatpost.net

 

25 квітня 2017р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів