Самобутнє творче тріо з Ужгорода: пластика, фантазія і творча єдність

Після перегляду творів трьох митців видно, настільки вони українські за духом —  кожна деталь їх творчості глибоко і приємно патріотична. Тож, хоч на рекламному проспекті під словом «тріо» вони надрукували означення «різні» — це просто так. Психологічно. Аби не сприймали усіх гамузом, а придивилися до кожного.

Оригінальний скульптор Василь Сопільняк рано пішов із життя, лишившись жити в своїх пластичних образах. Родом із столиці штату Іршава Сполучених штатів Закарпаття. Що, втім, не завадило після Ужгородського училища прикладного мистецтва закінчити факультет скульптури Київського державного художнього інституту. Посів належне місце в шерегу скульпторів — учасників обласних та всеукраїнських виставок.

Схожа на ліричну героїню знаної збірки Івана Франка «Зів’яле листя», Тетяна Сопільняк народилася в грузинському місті Поті. Зовнішній вигляд на користь грузинського темпераменту зовсім не працює, але все в цьому житті оманливе. В 1988 році вона закінчила художньо-графічний факультет Одеського державного педагогічного інституту імені К.Д.Ушинського. Член Національної спілки художників України мала персональні виставки в галереї «Ірена» Києва (2001), галереї «Ужгород» (2006), міській галереї Мукачева (2007), знову ж галереї «Ужгород» в 2011 та і ось зараз.

Перебравши від мами її бурхливу (таки грузинську) фантазію, а від цілеспрямованого тата вправну фантазійну пластику, пішов у широкий світ мистецтва в ролі кераміка син Олександр. Закінчив відділ кераміки Закарпатського художнього інституту, бо мав до цього неподоланний потяг і природні здібності. Член Національної спілки художників України — постійний учасник обласних та всеукраїнських виставок.

Вміння зробити творче узагальнення — в крові всього тріо. В картині «Невицький замок» Тетяни давня цитадель виступає не домінантою, а складовою загального буйства світу, що оживляє сиве каміння,  одухотворяє тим і душу глядача. Так і картини «Дитинство», «Трійця», «Вечірній дзвін» струменять життям, а не працюють на куці людські ідеї поневолення одних угрупувань іншими. Цю тезу дивно підкреслює Сопільняк Василь національними і глибоко земними водночас втіленими образами, що надійно вкорінюються в свідомість — «Лісовик з лелеками» (1993), «Лісовик» (1991). Поглиблює тенденції батьків глибоким філософським навантаженням Сашко Сопільняк роботами «Кіт», «Плин часу», «Маестро» (дивний смисловий образ — і птиця, і риба, і луска-пір’я у вигляді пензликів). Останню можна трактувати в багатьох смислах, що і є в основі узагальнюючим сенсом великого мистецтва, а не шаблонів вищого ремісництва — дизайнерських поповнень мавзолеїв зомбованих міщан. Із таких же гібридів постійної суєти, конформізму, уподібнення нарешті виліз один. «Ой, леле!» — він побачив небо. Робота з такою назвою заставить задуматися мудрих, а ліпших із дурних — стати мудрішими. Бо ж відносні всі земні перемоги, де кожна поразка, на противагу громадській думці, якраз і перемогою може виявитися у вселенському розгляді. Про це міркуєш, оглядаючи суб’єкта верхи на якомусь казковому конику («Вперед до перемоги»). Перемога ж — у самому собі. Інших не буває. Всі аномалії світу — то наші аномалії. А ми киваємо на іншого, а ми забуваємо ключ від своєї душі та тіла десь («Ключ у сусіда»). І нічого загалом не пізнаючи, намагаємося тим не менше когось повчати («З своєї дзвіниці»). А боротьба ж ні до чого не веде, крім потреби злиття протилежних начал, як у роботі О.Сопільняка «Борці», що стала приємною творчою трансформацією на національному рівні східних начал інь і ян.

Фоном їх є немовби образки сущого життя від Т.Сопільняк «Різдво на Рахівщині», «Місячна Прага», «Присвячення», «Птаха», гіпсова композиція «Сім’я» В.Сопільняка. Спокій і прихована сила вітрильника («Штиль»)  гармоніює з «Краєм замріяних птахів» пані Тетяни, переливаючись у казково-фольклорну «Мелодію Карпат», медитативну роботу «Споглядання свічки, схожої на янгола» чи «анатомію» генетичного феномена світобудови «Зернятко».

Романтичною філософією можна наректи напрям діяльності цього дивовижного тріо, яке творить собою національний сакральний феномен цілющої для Всесвіту різнобічної щасливої родини. Це підкреслюється згаданою синтетичною композицією «Сім’я», відтінюється ліричним образом сумного лелеки від нашого скульптора Василя Сопільняка в творі «Осінь», неокласичному «Дідові з піпою».

Слушно мовила при відкритті цієї незвичайної своєю вищою… звичайністю виставки начальник управління культури Закарпатської обласної державної адміністрації Вікторія Фролова, що від батька Олександр узяв композицію, від мами — колір. А разом, як ми писали вище, це створило спільну величну філософську симфонію родинної творчості во ім’я планети, щоб не сталося її примітивізації, а, отже, звиродніння. І хай представники цієї сімейної піднесеної субстанції настільки скромні, що «бояться сказати про свої здобутки» (як мовив голова живописної секції НСХУ Василь Вовчок), але інакше вони й не можуть. Велич же далеко не в тому, щоб говорити про свою велич. Останнє характерне для дурнів із чеховської «Палати №6», що споглядаємо нині на кожному кроці в політикумі, законотворчій царині, в тому ж мистецтві, зведеному тенденціями академізму до одноманітного бурякового поля, де паростки красиві, але звідки не подивись — буряки та й усе. Не закликаю стати на цьому полі когось пальмою, але людське поле — не бурякове, це — нива своєрідностей.

Пізнання цього через пошуки, любов і муки цього далося Сопільнякам. І митець нестандартного мислення Іван Маснюк  недарма підкреслив, що в усіх їхніх роботах звучить і поезія, і молитва.

Василь ЗУБАЧ.