Лемк із перечинського Зарічово своє 60-річчя зустрів у творчому неспокої

Перечинщина – один із наймальовничих куточків краю, завжди була джерелом натхнення для багатьох художників, письменників. Окремі з них, як мовиться, і родом, і ходом із цього благодатного краю.

Саме в цьому районі починалися життєві і творчі дороги Василя Діянича, Івана Козака, Петра Ходанича, Юрія Шипа та інших. Перечинщина, а точніше, село Зарічово, – мала Батьківщина прозаїка, поета, члена Національної спілки письменників України, НСЖУ, голови Всеукраїнського товариства «Лемківщина», члена президії Світової федерації українських лемківських об’єднань – Василя Мулеси. Роботу на митниці він успішно поєднує з літературною творчістю. Адже щоразу доводиться зустрічатися з цікавими людьми, знайомитись із різними долями. А до життя простих трудівників він завжди ставився з пильною увагою і повагою. Ще у шкільні роки написав до районної газети свою першу замітку про аматорів сцени рідного Зарічова. Юного автора похвалив і підтримав уже знаний на той час журналіст Андрій Лешко. А Іван Козак одним із перших запримітив у хлопцеві літературний дар. Відтак поет Василь Діянич, а невдовзі й прозаїк Іван Долгош, ознайомившись із першим доробком початківця, порадили йому творити, не зупиняється на досягнутому, щоб іскра Божа спалахнула сяйвом творчості – вагомої, самобутньої.

Після закінчення філологічного факультету УжНУ Василь Мулеса відточував своє журналістське перо у створеному Іваном Долгошем часописі «Карпатський край». Ті часи Василь Васильович згадує із приємністю. Адже працював пліч-о-пліч із відомими вже на той час поетами й журналістами Василем Кухтою, Юрієм Шипом. Вони дійсно по-побратимськи сприйняли молодого літератора й газетяра, залучивши у своє коло. Його матеріали часто відзначали за стиль, уміння розповісти про людину чи про якусь подію цікаво, переконливо, доброзичливо. А ще перші новели Василя Мулеси припали до душі видатному майстру слова, лауреату Національної премії України ім. Т. Шевченка Петрові Скунцю. Окремі з них він опублікував у газеті «Карпатський край», яка була на той час однією з найпопулярніших у краї.

Життя газетяра заманило Василя Мулесу у вир суспільного буття – там, де найважче, найвідповідальніше. Тому закономірно, що в період боротьби за незалежну Українську державу він був у перших рядах учасників майданів, мітингів, маніфестацій, які проводились у Києві, Ужгороді. Завдяки і Василевій праці Перечин та перечинці достойно перейняли, збагатили і примножили славу своїх знаменитих попередників – творців і побратимів Карпатської України. А це – сім’ї Кедюличів, Опалеників та інші.

Отже, в літературу Василь Мулеса ввійшов уже зрілою особистістю, яка знає, що і як слід сказати читачу. Перша збірка його поезій «Цвіт ялиці» побачила світ у 1999 році. Невдовзі з-під його пера виходять прозові видання: «На чатах добра», «Псоглавці», «Зарічово. Два береги», наступні поетичні збірки «Синіми берегами» та «Листова повінь» (остання видрукувана торік).

До свого ювілею – шістдесятиліття – поет, прозаїк Василь Мулеса прийшов із солідним томом вибраних творів під назвою «Садинець». Гарне, милозвучне й водночас глибинного змісту слово. Звичайно, що це видання потребує окремої детальної розмови. І вона обов’язково буде на творчих зустрічах письменника з шанувальниками художнього слова в Ужгороді, Перечині та обов’язково – в рідному Зарічові, де зійшло щедротне сонце його творчості.

60-річчя Василь Мулеса зустрів належно: у творчому неспокої, невтомній праці на літературній ниві, щоб наявний доробок примножився в майбутньому й кількісно, і якісно. Тож хай щастить нашому ювіляру на многая і благая літ!

Василь Густі

Джерело: Закарпаття онлайн