Що про закарпатське Дусино не знаємо – у книжці прочитаємо!

Виявляється, славно, яскраво, духовно, весело жили діди-прадіди, світ сприймали з власними поглядами, але що найприємніше, естафету від них гідно переняйли молодші покоління.

Можна собі лишень уявити, як непросто автору написати невеличку статтю, а назбирати інформацію для чималенької книжки, знайти спонсорів і видати її у наш ринковий час – це і взагалі труд надміру важкий. Та коли є бажання, снага, творчий запал, бадьорість духу і натхнення – жодні перепони не страшні. У написанні та випуску книжки у тому числі! Отже, від творчого задуму до втілення "книжкової мрії" пройшла шлях Павліна Василівна Гуйван, колишня учителька української мови та літератури місцевої середньої школи, ветеран освітньої ниви. Останні роки дусинчанка не сиділа без діла, а шукала, накопичувала дані, фактаж, формувала інформаційний багаж про рідне та чарівно-казкове Дусино. Відтак нариси про однойменне село побачили світ місяць-два тому у видавництві "Карпатська вежа" (директор – журналіст, письменник і видавець Мирослав Дочинець, м. Мукачево). Друкована праця вже читається найповажнішими сельчанами (з власноручним підписом авторки) й тими, хто доклав руку до її появи на білий світ.

Слід сказати, що тираж "дусинських" нарисів наразі маленький – усього сотня примірників. Але є сподівання, що згодом видання стане тиражнішим і кожен охочий матиме його у домашній книгозбірні. Зауважимо: у книжці чимало такого фактажу, про який мало хто знав-відав, а творчий доробок ілюстрований рідкісними фотографіями, які вдалося зібрати серед односельців. У збірці – розповіді про цікавих і неординарних людей, які у різні періоди інтелектуально збагатили рідне село, принесли йому славу по усьому гірському краю тощо. Є тут перекази про перші телевізор і поштаря, дусинських учителів, духовиків, хлоп‘ячу дружбу, знатного столяра, молоду поетесу, дошкільну освіту тощо. Не забуто також і євреїв Дусина – людей до життя спосібних і своєрідних, унікальних, яких і дотепер тямлять земляки старшого віку. Звісно, можна багато розповідати про це видання, яке, слід сподіватися, уже(!) стало раритеним. Але у зв‘язку з тим, що я ще його не придбав, а тільки обкладинку зазнімкував, обмежуся ось цими загальними фразами. Та хто б і що не говорив, а поява книжки – це неабияка подія у всіх вимірах для автора, для села та всього регіону, вже не кажучи про цілу армію поціновувачів-народознавців, етнографів, істориків і всіх, хто хоче знати якнабільше про рідний край, хто цікавиться звичаями пращурів тощо.

У "Дусинських нарисах", які, без перебільшення, є інтелектуальним надбанням, показано також історію таких сіл, як Росоші, Плав‘є, Лопушанка, які об‘єднані в одну сільську раду. Приміром, у Плав‘ї у 1936 р. народився кандидат історичних наук, доцент тодішнього УжДУ Йосип Янович, а Дусино є рідним для двох інших науковців – професора Петра Русина, який мешкав у м. Рівне, та викладача з Івано-Франківська Андрія Біласа (1967 р.н.). Останній не тільки захистився та став кандидатом філологічних наук, але й перекладає твори французьких письменників на українську. А 64-літній художник із с. Лопушанка Іван Фізер, який нині живе у черкаському краї – це й насправді самородок із Карпат. Професор, скульптор, заслужений, новатор і ватажок художників усього Шевченкового краю. Безперечно, суть не у прізвищах, розмірі й об‘ємі книжки, хоча вони також є визначальними, а у змісті. Тут у цьому аспекті – також багато "книжкового" позитиву.

Отже, наступні покоління неодмінно знатимуть про дусинських і плав‘янських вівчарів, які на плаях пасли отари, про першого сільського фотографа, який, треба сподіватися, залишив по собі чимало архіцінних світлин. Про усе не розказати – книжку про дусинські історії, людей, звичаї, народні традиції колись і тепер необхідно уважно прочитати. Тут майже сто різнопланових нарисів, розповідей, есе, замальовок із минувшини рідного села ("Своя вода", "Медицина в наших селах", "Майстри індпошиву", "Плав‘янський хутір Залом", "Останні закарпатські опришки", "Прибери мою хату", "Хрест при дорозі", "Потік і потічани"), про географію якого (сусідніх поселень також) сказано чимало, цікаво, дохідливо. Відрадно, що автор – педагог із досвідом, вона й сама була свідком цілої низки епохальних перемін як у всьому Закарпатті (у країні у тому числі), так і в рідному Дусині. Багатьох героїв своїх нотатком знає і пам‘ятає їх голос, очі, ходу, тож зуміла про це розказати, аби онукам і правнукам не прийшлося жити здогадками, що ж то було за село минулих століть і десятиліть. Розкриєш книжку "нарисів" – тут усе наяву: свіжо, цікаво, ненав‘язливо, доступно. Та ще й зі світлинами...

З‘явилася ще одна цікава думка. Є надія, що П. В. Гуйван таки зважиться на презентацію свого доробку й залюбки покличе тих, про кого розказано у цій книжці, хто пам‘ятає минулі часи, хто "пише" сьогоднішню історію  чудового та колоритно-ошатного села (воїни-патріоти, підприємці, владці). До того ж вона неодмінно повинна бути у кожній бібліотеці, навчальному закладі, на поличці книголюба. Важливо й те, що цінний, корисний і хосенний доробок писала жінка-філолог, практичний словесник, яка певний період свого життя навіть працювала у редакції свалявської районної газети. Не знаю, чи про цей її "творчий" життєвий етап сказано, але у біографії дусинської вчительки й таке було. Отже, читаймо та насолоджуймося історією, довідуймося про сьогодення одного з найкрасивіших сіл Свалявщини – Дусина, якому присвячено цей невеликий томик. Наразі не применшую його вагу, але коли перечитаю (сподіваюся, що "нариси" таки придбаю), то більш детально викажу свої думки з приводу цього доробку про "найдивовижніше на світі село", в якому волею долі проминуло також і моє дитинство, де ходив до школи та звідки у 1977 р. подався у життєві далі.

Петро КРУК

На ФОТО: завжди життєрадісна П.В.Гуйван із чоловіком; фото книжки "Дусинські нариси".