Студентки-першокурсниці влаштували в Ужгороді Андріївські вечорниці

Охочих поспостерігати за ворожіннями та юнацькими обрядовими забавами зібралося багато.

13 грудня на філологічному факультеті панував святковий настрій – весь перший курс українського відділення зібрався на Андріївські вечорниці.

Охочих поспостерігати за ворожіннями та юнацькими обрядовими забавами зібралося багато – на всіх навіть крісел не вистачило. Але глядачі не були розчаровані, оскільки програма, запропонована першокурсниками, виявилася насправді цікавою.

Розпочали дійство дівчата, які ворожили на свого судженого: заглядали у дзеркала й промовляли примівки; виливали віск у тарілки з водою й прагнули роздивитися, на що подібна фігурка у воді; рахували стовпчики на імпровізованому паркані, а дівчина-ангел тлумачила сутність їх вибору; кидали чоботи, щоб знати, з якого боку милий з’явиться. Оскільки не було снігу, то найпоширеніше ворожіння, котре супроводжується примівкою «Андрію, Андрію, конопельки сію, спідницею волочу, дуже заміж хочу. Дай, Доле, знати, з ким життя буду мати», – по-справжньому виконати не вдалося. Для цього слід було насипати зерна у сніг, навмання трохи зачерпнути з коноплями чи просом долонею, а як розтане, порахувати зерна. Якщо парна кількість – бути в парі цього року, якщо непарна – тоді ще не час. Тому на філфаку сніг замінила вода, і ворожили дівчата, дивлячись на крапельки воску.

Друга частина дійства відбувалася вже з участю хлопців, у яких переодяглися дівчата (бо, на жаль, на першому курсі хлопців нема). «Юнаки» забігли на вечорниці з гарбузом, усередині якого горіла свічка, лякаючи у такий спосіб дівчат. Дівоча й «парубоча» громади змагалися в дотепності, кепкували одні над одними, дівчата вимінювали у «хлопців» свої чоботи на горіхи, а потім змушували їх виконувати всілякі кумедні завдання – кусати із заплющеними очима яблука, начинені мукою, здувати гривні з тарілки, наповненої борошном… А тоді «хлопці» у процесі гри мали здобути калиту (обрядовий хліб). Один із них був паном Калитинським (він тримав калиту, підв’язану червоною ниткою до палиці), а інші по черзі були паном Коцюбинським, стрибаючи на «коцюбі», намагалися вкусити калиту. Останньому вдалося це зробити, і дівчата подарували йому вінок із колосків – як символ майбутнього урожаю, з якого має бути спечена наступна калита.

Як зауважила організатор заходу Оксана Тиховська: «У міфології українців калита символізувала сонце, яке до 22 грудня ставало все слабшим і вичерпувало минаючий річний цикл, тому наприкінці вечорниць цей обрядовий хліб ламали, ділили між усіма присутніми юнаками й дівчатами, що метафорично означало їх об’єднання на межі календарно-часового переходу й згуртовувало молодь. Тому Андріївські вечорниці на філологічному теж завершилися ламанням калити під супровід пісні «Їхав молодець хоробрий стрілець» у виконанні студентки другого курсу Нелі Юртин.

Свято Андрія колись було одним із найочікуваніших, особливо для молоді. Адже цього дня, згідно з народними віруваннями, доля трішечки підіймала пелену таємничості, й найбільш допитливі дівчата могли дізнатися щось про майбутнього чоловіка: його ім’я, професію, вдачу. Хлопці виявляли свою симпатію до певної дівчини, викрадаючи хвіртку з її подвір’я або ж залицяючись під час вечорниць.

Оксана Тиховська зі студентами

Всі обряди, які виконувалися цього дня, увиразнювали етнопсихологію українців, їхні вірування й культурні цінності. Тож, оскільки для студента-філолога характерною є любов до народних традицій, Андріївські вечорниці були відтворені в УжНУ натхненно, щиро та яскраво».