"Розбійники" тероризували Закарпаття більше року

Понад рік жителів двох районів Закарпаття тероризувала група грабіжників, яка скоїла десятки злочинів, при цьому залякуючи своїх жертв пістолетами й ножами, катуючи їх та наносячи удари руками, ногами, бітами, гумовими палками…

У зловмисників була вогнепальна та холодна зброя, маски та комплекти одягу для переодягання. Керував ними досвідчений авторитет Володимир Мартиненко, у підпорядкуванні якого було кілька молодих амбітних хлопців, які під його заступництвом орудували на Хустщині та Тячівщині.

Із етичних міркувань імена усіх дійових осіб у матеріалі замінено.

Закарпатська газета «НЕДІЛЯ» відтворила злочини, скоєні правопорушниками.

У закарпатця викрали 30 000 гривень,  1520 доларів, 35 євро та документи

23 година ночі. Літо. Тиша. Безлюдною трасою між селом Тячівка та Тячевом їхав «Шевроле». Раптом водій побачив перед собою колючий дріт. Зупинився, аби прибрати перепону, вийшов із салону і вмить… відчув різкий удар. Позаду нього хтось був. Чоловікові стало не по собі. Від болю він скорчився і якусь мить навіть не знав, як реагувати.

За наводкою ватажка двоє хустян – 23-річний Валентин Молнар і 25-річний Степан Кадар – та двоє мешканців Тячівки – 23-річний Віктор Міллер і 26-річний Павло Дудаш – чатували на свою жертву в кущах. Власне, вони ще не знали, хто потрапить на їхній гачок першим, але на тячівця Олега Прокопа справді чекали. Утім на його місці міг опинитись і інший водій, який випадково міг проїжджати цією ділянкою траси.

Цікаво, що усі четверо не мали роботи, а у двох із них були родини і навіть маленькі діти.

Тож на місце злочинну трійцю вивіз сам ватажок групи. Після того він зник. Обіцяв повернутись після телефонного дзвінка із повідомленням про те, що справу зроблено.

Це був перший «подвиг» закарпатських горе-гераклів. Оскільки жоден із них не працював, гроші потрібні були кожному, тож молодики охоче пристали на пропозицію Володимира Мартиненка розпочати разом спільний «бізнес». Гроші від грабунків він обіцяв чесно ділити між усіма учасниками своєї банди. Звісно, більша частка перепадала йому самому, але зате підопічних він забезпечував усім необхідним – масками, одежею, зброєю, транс-портом, навчив працювати без слідів, сам знаходив жертв і збирав про них інформацію.

Тож тієї ночі група чатувала на забезпеченого земляка, аби відібрати в нього гроші. Поперед-ньо перегородивши дорогу металевим колючим дротом, хлопці принишкли у заростях верби. Коли ж автівка почала наближатися, вони зраділи, що все йде за графіком, бо наперед знали, коли приблизно чоловік повертатиметься додому.

Відтак Віктор і Павло, одягнувши на голови капюшони, підійшли до Олега, коли він вийшов із салону машини. Міллер металевою трубою вдарив водія по голові. Зрозумівши, що тячівець є «міцним горішком» і не знепритомнів від удару, а лише скорчився від больового шоку, почав щосили лупцювати його руками й ногами. Тим часом двоє спільників залізли в автомобіль і забрали чорну шкіряну сумочку, у якій знайшли 30 000 гривень, 1520 доларів, 35 євро та документи.

Олег намагався пручатися і спинити зловмисників, навіть схопив свій газовий пістолет, але Віктор спритно вибив його з рук чоловіка і забрав із собою.

Після цього злочинна група зателефонувала Володимиру і прозвітувала про вдало складений перший «іспит» з пограбування. Відтак ватажок забрав своїх підлеглих і відвіз до Хуста. Володимир же із численними  травмами та забоями і струсом мозку звернувся до лікарів та до правоохоронців. Утім зловити грабіжників одразу не вдалося.

Невдовзі злочинна група постала перед судом. Відповісти перед законом довелося кожному. Володимир опинився за ґратами на 10 років, а всі інші – на 8. Хочеться вірити, що після звільнення закарпатські грабіжники більше не ступлять на злочинну стежку і почнуть заробляти на життя чесним шляхом й не катуватимуть більше земляків.

Джерело: Zakarpatpost.net