«Немає людей, які не можуть співати» – кажуть у вокальній студії УжНУ «Соло міо»

- Як розпочиналася історія «Соло міо»?

- Усе починалося в 2004 році. Ми запросили до нас Тетяну Михайлівну, яка на той час працювала головним диригентом у Закарпатському обласному музично-драматичному театрі, - розповідає керівник студентського центру дозвілля "Ювентус" Мар’яна Баран.-  Ми запропонували їй прийти в УжНУ і працювати зі студентами.

Вокальна студія займається пошуком та розвитком талантів серед студентів університету. Стилістика - від рок-музики - до естради. Тетяна Михайлівна має багатий матеріал, вона є чудовою піаністкою, заняття проходять під акомпанемент фортепіано. Студенти теж приходять зі своїми інструментами. До прикладу -  студентка медичного факультету Христина Корчак на вокальних заняттях співає під акомпанемент бандури.

Перед Різдвом ми зазвичай збираємо міні ансамбль - хор з оркестром, а студенти грають сценки - своєрідний вертеп. Також Тетяна Михайлівна працює з дуетами,  тренують в студії свої вокальні здібності учасники команд КВК.

- Ми виступаємо практично на всіх міських заходах, співпрацюємо з центральною міською, обласною бібліотеками,  вони дуже часто нас запрошують, - каже  керівник студії «Соло міо» Тетяна Бабець. - Унас є громадська організація «Рок за здоровий спосіб життя» де учасники, солісти рок-груп навчаються в нас, ставлять  вокал.

- За час роботи студії, чи сильно помінялися музичні смаки, стилі, які обирають вокалісти?

Тетяна Бабець: - Пішла така тенденція, що люди вже знову хочуть чути хороший, сильний голос. А  «попса» надоїла.

Мар’яна Баран: - Якщо раніше у 2004 - 2007 роках студенти просили фонограму якогось російського поп-виконавця, то зараз цього уже немає. Музичні смаки різко змінилися, студенти хочуть співати власні твори, або пісні інших українських чи іноземних виконавців. Особливо останнім часом обирають   українську пісню - від сучасної до народної.

- Заняття відбуваються тут, в «Ювентусі»?

Тетяна Бабець: - Так, у нашій студії наразі навчаються близько 35 чоловік. Ми маємо місце, де можемо займатися, але в технічному плані потрібно дуже нам потрібен звукооператор, який би міг налаштувати звук а також вдосконалити технічну базу - хоча б мати адекватну звукову систему для наших заходів.

- Що ви говорите своїм учням, коли вони приходять вперше?

- Розповідаю що таке вокал, чому ним потрібно займатися. Слід розуміти, що ми всі мамо голоси. Немає людей які не можуть співати. Багато в це не вірять, в останній час прийшли троє хлопців, які кажуть «я без голосу, без слуху, але хочу попробувати». Я їм відповідаю, що ми ж розмовляємо, значить чуємо один одного  і потрібно просто відновити музичний слух, який спить. Тому будемо з ним працювати.  

Є люди, які вважають, що за тиждень вони будуть перфектно співати, але ми їх навчаємо, що все відбувається поступово, потрібна розспівка, відкриття голосу.

-   Що категорично не можна робити вокалістам?

-   У першу чергу не потрібно кричати. Слід співати, а крик треба навчитися відтворювати. Він має бути музичним.

Також важливими є продукти, які ми їмо. Наприклад, такі корисні речі, як насіння соняшника, горіхи можна їсти за півтора дня до співу. Небажаними є соки, солодка газована вода. І категорично є забороненим для вокалістів алкоголь. Справа в тому, що він діє на голосові зв’язки, як наркотик. Якщо людина вважає, що перед виступом допоможуть 15 грам коняку, то через місяць йому вже потрібно буде 30 грам, і так далі. Доза з часом буде збільшуватися.

- Як склалася доля ваших вихованців, чи є серед них відомі виконавці?

В нашій студії дуже багато талановитих вокалістів. За час роботи багато з них спробували себе на професійній сцені, дехто далеко за межами України, як наприклад співачка Йолка. Також до прикладу, Слава Корсак є лауреатом «Х-фактору», Анна Шміляк брала участь у «Голосі країни», Цогіка Сарібекян отримала високе місце на вокальному конкурсі в Словаччині. Також хочу відзначити Сергія та Ольгу Цой,  Павла Генова з гурту «Триставісім», Віктора Свириденка з гуртів «9 калібр» та «Мантор». Вероніка Левко працє в Києві в національному університеті культури та мистецтв, Вікторія Хірмай - в Київському інституті музики ім. Р. М. Глієра.

-         Чи задоволені ви своїми вихованцями?

-Я щаслива, адже займаюся тим, що мені подобається. Приємно, коли я бачу, що «запалюю» людей і допомагаю їм своїми вокальними методами долати певні перешкоди. Люди, які не співають, вони ж комплексують, і їм потрібна допомога, коли вони хочуть співати, їм треба допомогти себе розкрити. Мене радує, коли я можу допомогти людині. Раніше ж всі співали, збиралися разом.

Тепер люди, коли збираються за столом, не можуть разом і пісні заспівати. Тому коли хтось новий приходить - для мене це як «нова книга». Дуже приємно, коли людина хоче займатися співом, налаштована на працю. А взагалі,  ми гордимося нашими співаками, вони дуже класно співають!

Розмову вів Олексій Шафраньош   

Інформаційно-видавничий центр УжНУ