Коли цвітуть сади й співають солов’ї, або Юрію Шипу – 75!

Його різножанрові мудрі високодуховні патріотичні книги (а їх 40) на сьогодні відзначені трьома престижними всеукраїнськими літературними преміями: ім. Л. Глібова, Зореслава та Івана Сварника. Крім того, він тричі лауреат літературної премії ім. Ф. Потушняка, а також ім. Героя України о. Августина Волошина за духовні, ліричні, гумористичні твори, байки та пісні...

…Почалося наше знайомство у далекому вже нині 1979-му, коли я після університету почав трудитися кореспондентом газети «Молодь Закарпаття». Юрій Васильович сюди часто, завжди бажаний, приносив свої вірші. Тоді ми там і зазнайомилися.

Доброзичливо усміхнений, щирий і приязний. Таким він був. І таким він є. Звідтоді  йдемо по життю, щиро радіючи творчим успіхам і підставляючи плече, коли комусь із нас гірку пілюлю підсовує життя.  

Думаю та згадую з нагоди 75-річчя з дня народження цього всебічно щедрого таланту нашого краянина, аналізуючи шляхи та набутки, біографію та літературну діяльність крізь аналітичну призму житейських перелогів.

Народився Юрій Васильович 3 травня 1943 року в тривожні воєнні роки, що до болю нагадують теперішні події на Сході України. Тоді, як і нині, бухали канони, лилася кров, помирали люди, але в той же час, як і сьогодні, народжувалися для продовження людського роду. Зворушливо сказано про це з вірою в перемогу добра над злом у книзі Юрія Шипа «Пора кривавих сліз», відзначену в позаминулому році крайовою премією ім. Федора Потушняка. Чомусь пригадалися такі рядки з вірша Юрія Шипа:

Тоді, коли цвітуть сади,

Співають солов’ї,

Народжує весна плоди

Для осені свої.

У цих словах віддзеркалено багато чого і з авторового життєпису, бо ж народився він у самісінько таку погідну травневу пору. Навіяв мені цей роздум нарис «Осінній сад весняного поета», написаний відомим літературознавцем Дмитром Федакою в книзі «Дорога співця» (2004 рік).

…Напрочуд багата природою вишиваних гір і щедра самобутніми талантами Турянська долина в Перечинському районі. Пишається вона й майстрами пензля, зодчими письменниками та іншими обдарованими уродженцями цього неповторно-казкового краю.  Знакова серед них і колоритна постать Юрія Шипа. Родом він із невеличкого гірського села Мокре, що тулиться до піднебесної красуні – полонини Руна неподалік грайливого водоспаду Шипіт (може то від назви маємо прізвище Шипа, а чи, може, навпаки?). У цій місцині народився Юрко в  дружній родинній оселі. Серед простих лемківчан-верховинців уперше тут почув церковні дзвони, богопрославні та народні пісні, казки, відчув смак мужицького хліба, побачив неповторну красу лісів полонинських овидів та вразливо на все життя, як власні, сприйняв і закарбував у серці народні долю та мораль. Про це згодом сам зізнався у поезії «Мій код»:

...Кров плачý та співу

Маю в серці зроду:

Код любові й гніву

Рідного народу.

«Любов і честь Турянської долини» – так назвав (думаю, що дуже вдало і правдиво) поет, публіцист Василь Зубач вступне слово до книги рецензій та відгуків літературознавців про Юрія Шипа «Щедра борозна» (2008 рік). Не буде перебільшенням, якщо скажемо, що сьогодні в Закарпатті є небагато письменників, яким би в часописах було приділено стільки уваги, як йому. Однак, як на мене, то найвичерпніше біографію та художні набутки письменника висвітлив поет і літературознавець Михайло Ряшко у синопсисі «Життя і слово Юрія Шипа. Літературний портрет» (256 сторінок з ілюстраціями).

Цей своєрідний трактат – вдала спроба вловити найпритаманніше творчій особистості Ю. Шипа – мудрий талант і щиросердечну людяність, медитаційно заглибитися в суть мислення і світобачення через пієтет його побожної і чуйної душі. Автор життєпису простежив і простудіював творчі етапи життя письменника… Зокрема суть його педагогічної, природозахисної та громадської діяльності, як ратоборця за духовні цінності, національну історію, мову, традиції та культуру свого народу, неординарної постаті в культурологічних колах Срібної Землі.

Та чи не найбільше уваги там пісенній творчості Юрія Шипа. Я назвав би цю працю вдумливим і правдивим словом про мелодійного співомовця. Адже на його слова написано майже 500 різнотематичних і різножанрових пісень з широкосяжною ладотонікою. Вони побачили світ десятьма окремими книжками, що високо оцінені видатними нашими земляками – Петром Скунцем, Дмитром Кремінем та Степаном Жупанином; відомими літературознавцями Василем Попом, Дмитром Федакою та іншими митцями й науковцями.

Автор дослідження презентував Юрія Шипа й тонким ліриком пісенно-поетичної вдачі з відтінками радощів і болю нашого життя у ритмах змістовного слова та чуйного серця через призму художньої лабораторії письменника та співпраці з багатьма авторами музики й виконавцями пісень на його слова. Зокрема, народними артистами України Марією Зубанич, Петром Матієм, членами Ліги композиторів України Миколою Попенком (заслуженим артистом України), Марією Баяновською, Василем Гайдуком, Іваном і Михайлом Керецманами, заслуженими артистами України Оксаною Ільницькою, Надією Підгородською, іншими професійними талановитими музикознавцями та співаками.

Наш земляк – член-кореспондент Національної академії наук України, (колишній директор Інституту української мови НАНУ) Василь Німчук, аналізуючи пісенні набутки поета, зокрема збірку «Співаничок для діточок», вважає, що «...Юрій Шип учить дітей любити Бога, батьків, Вітчизну, навколишній світ, а дорослих закликає берегти свою землю і народні традиції, завжди пам'ятати про Бога-Отця, його Заповіді, Науку Божого Сина... У літературний український текст уміло вплітає закарпатські говіркові слова та граматичні форми. Таким чином він прищеплює любов до рідного діалекту, з якого починається мудра повага до материнського слова, синівське відчуття належності до єдиного народу».

У Закарпатті майже немає міст і сіл, де б не звучали пісні на слова Ю. Шипа чи не декламувалися зі сцени його поезії, особливо гуморески й байки. Пісенні та інші твори митця з успіхом виконуються та вдячно сприймаються і за кордоном (у США, Швейцарії, Данії, Угорщині, Чехії, Словаччині, Польщі, Італії та інших країнах далекого і близького зарубіжжя). Як розповідає головний художній керівник академічного державного Закарпатського народного хору України, заслужена артистка України Наталія Петій-Потапчук, «при виконанні пісні на слова Юрія Шипа «Спаси і помилуй нас, Боже» (музика Василя Панцо) у польському місті Михайлів, де проживають переважно лемки українського походження, слухачі стояли  зі сльозами на очах довго вдячно аплодували».

Загалом Ю. Шипу належать пісенники обсягом близько тисячі сторінок, що є помітним внеском у скарбницю пісенного мистецтва не тільки Срібної Землі, а й національної культури українського народу. В цьому році поет збагатив її співаником «Про що курличуть журавлі» в співавторстві з народним артистом України Петром Матієм.

Іншим, передусім викривальним, літературним жанрам, у яких успішно працює ювіляр, притаманна своєрідна, сказати б, шипівська народно-фольклорна архітектоніка поетики (збірки «Бита карта», «Градусна хвороба», «Феркові фіґлі», «Сині сльози», «Пан ГОСТИня», «Не плюй, Грицю, у криницю», «Прогулянка звіринцем», «Байкостріл» та ін.).

Хрещені літературні батьки письменника Дмитро Білоус, Фелікс Кривін та інші, вважають, що йому вже на роду судилося бути сатириком. Як визнав доктор філологічних наук Василь Чумак, уже перша Шипова гостропера ластівка – «Бита карта» (1984 рік) «була на той час (брежнєвсько-сусловського пограбування розуму й духовності) – мужньою, сміливою і, разом з цим, людяною збіркою викривальної поезії». Ця «норовиста любов» до неї актуально палахкотить у його творах і сьогодні.

Аналізуючи здобутки Юрія Шипа в жанрі байки, той же літературознавець наголосив, що «в контексті сучасної української літератури Юрій Шип вніс самобутній закарпатський колорит, зумовлений історичною долею цієї багатостраждальної Землі – неповторного куточка України – вносячи свіжу барву в національну байку. Він збагатив її животрепетними темами, мотивами, естетичними відкриттями, пройнятими синівським болем і тривогами за страдницький шлях свого народу». Відомий закарпатський письменник Дмитро Кешеля вважає, що «в автора многота гострих шипарок». Його болить усе, що твориться з нами й навколо нас. «І коли вгамується тот Шип...? Коли вже перестане, як драчка, до всіх нас чіплятися?...» Не раз таке нарікання доводиться чути від багатьох нечистих на руку і на совість владоможців та їхніх мисколизів.

У творчій манері Юрія Шипа є ще одна прикметна риса: вміння у короткі за обсягом рядки вкладати максимум глибокого прозорого змісту, причому без новомодного ускладненого штукарства, властивого сучасному неомодернізму, часто позбавленого смислу та морального розсудку. Про це він і сам декларує:

 У поетів безліч вражень,

Всякі мірки висоти:

Хтось не може без обтяжень,

А я прагну простоти.

 В цьому переконують його книги мініатюр «Побожні думки в чотири рядки», «Школа мудрого діда», «Фрічки фіґляра» та інші, зіткані з катренів.

Як, скажімо, в іронічній мініатюрі «Дві мороки», на перший погляд нібито з банальними простими рядками, але насправді з глибоким соціально важливим і для нашого сьогодення змістом:

 Депутати й виборці на світі

Хочуть їсти, хочуть жити:

Перші – журяться, де бакси діти,

Другі – де їх чесно заробити.

 Цю пекучу прискіпливу вдачу ще в молодому літераторі підмітив непоблажливий мудрець-сміхотворець Фелікс Кривін, наголосивши: «Юрій Шип – сатирик від природи... Має зіркість у знаходженні зла, сміливість у його викритті та, що найголовніше, здатність перетворювати небезпечне у смішне».

Зазвичай гумор його повчальний, педагогічно вдумливий, глибокоморальний і йде від адаптації чарівного закарпатського слова у діалектику мовних українських надбань. Передусім, це книга «Усміхнена педагогіка», «Журба над криницею» та інші.

«Із волі Всевишнього, – на думку кандидата філологічних наук, доцента Ужгородського національного університету Василя Туряниці, – Юрія Шипа пестили дві матері: перша – Марія (як людину), друга – Природа (як митця), котрий десятиліттями самовіддано служить їй та людині в іпостасях поета-лірика, гумориста, сатирика, байкаря, пісняра і публіциста.

Енергетика його книг, – вважає науковець, – наближає до Божої істини дією магнітизму людяності, що пройнятий красою добра. Із огляду на ідейно-художні, моральні та естетичні цінності, вони є тим скарбом у літературі й музиці, котрим став дорогоцінною скибкою цілющого духовного хліба, якого так спраглі нині всі ми, особливо освітяни та навчально-виховні заклади...». Стосується це передусім знакової етапної книги поета «Поки сонце не зайшло» й таких, як «Журба над криницею», «Скибка духовного хліба», «Соло під небом», особливо унікального видання «Із Небом на Землі».

У пісні «Ми вчимося у Шевченка» на слова поета (муз. Василя Гайдука», що стала брендовою для школярів є такі промовисті слова, що западають не тільки в юні, але й у дорослі душі:

…У Шевченка вчились

Наші нянько й мати,

Так його любили Як свій край – Карпати…

Ми вчимося жити

Україно ненько

Так тебе любити,

Як любив Шевченко…

Завдяки творам Юрія Шипа чимало дітей і дорослих сьогодні у світ прекрасного входять з любов'ю до рідної мови, до природи, чесної праці, батьків, Небесного Творця та України. Патріотична фабула цієї тези звучить і в таких його рядках:

 Усе про все не можу знати.

Та певно відаю одне:

Що Бога, Матір і Карпати

Не смію зрадити ніде.

 Ось що сказав незабутній Петро Скунць, – «Юрій Шип – самобутній поет сатиричної вдачі. Та коли настала пора щось утверджувати, а це «щось» – виборотий шлях у незнищенність нашої України, він зумів настроїти себе на світлий лад дитячої віри в добрий світ, підняти погляд від земного бруду до краси вічних істин. Тих, які по-справжньому збагнути можливо тільки мудрістю справжнього мистецтва». Мистецтва та слова, глибоко закорінених у дитинство з якого виростає правдива краса людяності. Як педагог і природоохоронець, присвятив цій темі Юрій Васильович книги «Співаничок для діточок», «Хто і що це?», «Веснярики», «Як Юрасик чесним став», багато віршів і пісень, що стали улюбеними для маленьких та юних читачів.

Саме за це, за мудре слово й доброту, за палку любов до людського життя Юрію Шипу щиро вдячні прихильники й поціновувачі його таланту. Серед них і ті, котрі пам'ятають, як 19-річним юнаком спекотної липневої днини 1962 року він пірнув у полум'я. Спочатку виніс п'ятирічного хлопчика. І знову, облитий зусібіч водою, зник у вогняному пеклі. Довго шукав трирічну дівчинку, яка з переляку сховалася під ліжко. Виніс і її, обпечений, задихаючись, коли вже починали падати крокви і стеля дерев'яного будинку... За цей героїчний вчинок ще молоденького тоді Юрія Шипа – вчителя тамтешньої Сімерківської восьмирічки на Перечинщині медаллю «За відвагу на пожежі». А потім були за здобутки у творчості та праці на духовній і мистецькій нивах ордени та медалі: Блаженного Андрея Бачинського, Преподобного Нестора-Літописця, звання «Відмінник охорони природи України», почесні відзнаки за заслуги від Національної спілки письменників України, управління культури Закарпатської облдержадміністрації тощо.

Такий він і сьогодні: готовий у будь-яку хвилину прийти на допомогу людям – і щирим словом, і конкретним ділом, і своїм гострим пером.

Сьогодні 75-річний ювіляр Юрій Шип – щирий і щедротний не тільки своїми творами, але й діями і ділами. Разом з відомим педагогом – дружиною Ганною Іванівною вдячні Богу за шістьох внуків, чотирьох правнуків – найбільше багатство їхнього життя під опікою Неба.

Тож най для них цвітуть сади й співають солов'ї, а духовні, житейські й творчі набутки ювіляра примножуються і радують його з нами в здоров'ю всюди і завжди ще довгі щасливі літа.

З роси й води Вам, сивочолий Маестро слова! 

Андрій ДУРУНДА, письменник

 

04 травня 2018р.