Що ми знаємо про руїни "королівського" замку на Закарпатті?

Однією з маловідомих пам’яток Закарпаття є руїни замку в селищі Вишково Хустського району (вперше згадується в 1271 році).

Однак, на відміну від аналогічних укріплень Товар та Мінта він мав іншу долю, насамперед завдяки тому що вже з 1329 року замок та укріплення перестали бути приватним феодом та перейшли під управління угорської корони.

В якості місця для будівництва укріплення була обрана висока гора (589 метрів над рівнем моря), розташована у межахГутинського масиву, на південний схід від сучасного селища Вишково, в минулому коронного міста. У 3-х кілометрах на південь від гори проходить сучасний україно-румунський кордон, а в 3-х кілометрах на північ – протікає річка Тиса. Сама гора дістала назву «Варгедь»(«Várhegy» – з угорської «замкова гора»).

Вишківський замок мав класичну для укріплень подібної величини трикутну в плані форму. З північного боку підступи до замку надійно захищали круті схили гори. З інших, вразливіших сторін, захист замку забезпечували кілька ліній земляних валів і ровів. Довжина кожної зі сторін замкового трикутника, утвореного лінією зовнішніх валів, становила близько 60 – 70 метрів.

Усередині цього трикутника перебувала ще одна лінія валів, яка захищала центральний майданчик замку. Розміри цього майданчика – приблизно 20х15 метрів. Посеред майданчика височить невелика тераса розмірами 5х10 метрів. Можливо, колись на центральному майданчику замку знаходилася сторожова вежа.

В 1281 році угорський король Ласло IV Кун («Кун» – половець) подарував Вишково феодалам Міку і Іштвану Чепа з роду Гунт-Пазмань. Привілей було надано як винагороду за те, що їхній брат Ечелеус (Екклезіаст) помер героїчною смертю у війні проти Оттокара, чеського короля. Пізніше брати також прославилися у воєнних походах проти німецького короля Альбрехта І Габсбурга, що підтверджують королівські документи на володіння замком від 1299 року.

У цей період влада угорського короля була ослаблена, в той же час магнати нарощували свою могутність. В умовах зародження феодальної роздробленості король намагався утримати в колі своїх прихильників дрібних феодалів, обдаровуючи їх земельними наділами. Якщо подарована земля перебувала на кордоні королівства, то її новий власник брав на себе ще й обов’язки щодо захисту країни від зовнішньої агресії, що теж було вигідно короні.

Ця дата також вважається початком будівництва укріплень на замковій горі, хоча перші укріплення можуть бути навіть старіші за саме місто. З одного боку форпост мав захищати приватні феодальні володіння (на кінець 13 – початок 14 століть припадає пік міжусобиць угорських феодалів), з іншого боку у нього була і більш важливе завдання, що мало загальнодержавне значення – замок захищав соляні копальні Мараморощини і контролював перевезення солі по Тисі.

Вишківський замок був одним з декількох «соляних» замків (3 інших – Хустський замок, замки Мінта, Нялаб і Виноградівський замок Канків), що були зведені уздовж русла Тиси для захисту важливого шляху, що брав початок з солотвинських соляних копалень і тягнувся в сторону Центральної Угорщини вздовж русла Тиси.

В 1329 ріці за буремного правління угорського короля Карла І Роберта Анжуйського (1288 – 1342) в ході громадянської війни магнатів, що не визнавали владу нової династії та послідовній політиці адміністративної централізації Вишково перестало бути приватним феодальним володінням, і перейшло в статус коронного (королівського) міста і центру новоутвореного Мараморошського комітату (жупи) та місцем перебування комеса (лат.) або ішпана (угор.) – королівського намісника.

Колишні власники замку з роду Гунт-Пазмань відмовилися від володіння ним «на прохання короля і вітчизни» ще в 1300 році, отримавши натомість в лен три села в Угочанському комітаті. Це говорить про те що ці «стратегічні» землі були під міцним контролем корони, на відміну від володінь сусідніх магнатських родів Чака та Аба, що, після поразки останніх, отримали нових власників в примусовому порядку.

Однак вже на кінець XIV ст. значення Вишківського замку як адміністративного центру занепадає. У 20 кілометрах на північний захід будується потужна фортеця в місті Хуст. Паралельно з ростом могутності Хуста тривав занепад Вишківського замку, який втратив колишнє значення. Аж до занепаду хустського замку в XVII ст. Населення Вишково було зобов’язане крім інших повинностей, постачати провіант для його гарнізону.

Саме Вишково на якийсь час перетворюється на власність волоських воєвод Драги і Балки. 1413 року Вишково повертається у власність угорського короля, але вже в статусі периферійного поселення. В 1427 ріці отримує підтвердження статусу королівського міста.

У 1656-1657 роках трансільванський князь Дьордь II Ракоці (1621-1660) виступив як союзник шведського короля Карла XI і Богдана Хмельницького проти Речі Посполитої. На початку 1657 року трансільванська армія розташувалася на околиці Вишковов якому проходили державні наради Ракоці.

Однак в розв’язаної війні Трансільванське військо було розбите поляками, які після здобутої перемоги вторглися на Закарпаття, зруйнувавши і спустошивши багато сіл і містечок. Саме Вишково польські війська спалили, від міської забудови залишилося близько 100 дворів, а населення містечка скоротилося до 400 жителів. Надалі містечко вже ніколи не змогло собі повернути колишнього значення.

До наших днів дійшла одна легенда про Вишівський замок, що очевидно, походить з часів після його занепаду. За легендою дванадцять розбійників якось оселилися на замковій горі і почали робити всілякі збитки населенню навколишніх сіл. Одного разу вони вкрали Ілонку, дочку найбагатшого мішанина Вишкова Іштавана Надя і запроторили до замку. На її прокльони і благання здійнялася сильна буря, блискавка вдарила в замок, гора відкрилася, поглинувши всіх його мешканців. Згодом поруч цього місця утворилося озеро, що ще довго було прикрасою околиць.

Важливим свідченням стану Вишківського замку ( як і багатьох інших) є малюнки угорського військового історика Шооша Елемера (1844 – 1929), відомого дослідника фортифікаційних об’єктів. На малюнку Елемера можна бачити досить потужне укріплення з камяних стін на вершині гори. Усередині замчища височить кам’яна дозорна башта. Ще одна вежа – надбрамна, прорізає замкову стіну. Чи є якісь підстави під цією реконструкцією або вона є плодом фантазії автора, поки сказати складно.

В наш час замкова гора заросла лісом, а від укріплень майже нічого не залишилося. Єдина археологічна експедиція УжНУ на Варгеді мала місце в 2006 році і не знайшла підтверджень слідів укріплень. З іншого боку, рельєф гори місцями дуже сильно нагадує залишки земляних валів і ровів і вже на цій підставі можна припустити, що сліди оборонних ліній на горі збереглися. Очевидно, замкова гора в Вишково та околиці потребують подальшого вивчення.

Джерело: Zamki-kreposti.com