Місце проживання дитини: хто його визначає та як вирішити спір батьків?

Сліпо дотримуючись цього принципу судді часто виносили рішення, що суперечили інтересам дитини, визнаючи місце проживання разом з матір’ю.

Проте, ситуація починає змінюватись, про що свідчить постанова Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі про визначення місця проживання малолітньої дитини. Вказаною постановою залишено в силі рішення суду першої інстанції яким визначено місце проживання дитини з батьком, оскільки це в першу чергу відповідає інтересам дитини.

Мабуть, все ж таки, до нового Верховного Суду відібрали суддів із сучасним поглядом, та варто зазначити, що дана постанова викладена абсолютно в іншому стилі написання, на відміну від текстів попередніх років, містить значну кількість посилань на практику Європейського Суду з прав людини та висновки Ради Європи останніх років зокрема:

"Рада Європи декілька разів засуджувала нерівне ставлення  до батьків і наголошувала на тому, що роль батька щодо дітей необхідно краще визнавати і належно цінувати. Наприклад, у своїй Постанові 2079 (2015) щодо "Рівності і спільної батьківської відповідальності: роль батька" Парламентська Асамблея наголосила на важливості "подолання гендерних стереотипів щодо ролей, які приписуються жінкам і чоловікам у сім'ї" як "відображення соціологічних змін, що відбулися впродовж останніх п'ятдесяти років з огляду на організацію приватної  сфери і сім'ї"."

Ну і окремим рядком в постанові зазначено, що "Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків", тобто визначено безумовний пріоритет інтересів дитини.

В своїй практиці у справах щодо визначення місця проживання дитини, я часто зустрічала випадки коли матері починали судові процеси з категоричною позицією лише маючи тверде переконання в тому, що є стала практика судів, що дитина має проживати з матір’ю, відповідно, судовий процес буде нею виграно.

Разом з тим, не останню роль відігравав при цьому соціальний тиск, коли жінка в принципі не проти аби дитина проживала з батьком, адже проблем із спілкуванням не має, і це відповідає інтересам дитина, але скрізь жінка чує "ти ж матір, дитина має проживати з тобою", "що люди (сусіді, родичі і т.д.) скажуть, ти дитину кинула з ним!".

Саме з вищевикладених підстав матері часто виходили з процесу переговорів щодо укладання мирової угоди та з процесу сімейної медіації. Тож, коли судова практика змінюється в бік рівності прав та обов’язків обох батьків, є велика надія, що більшість випадків будуть вирішуватись мирним шляхом, адже в епіцентрі перебуває маленька людина, особистість якої тільки формується і помилки батьків можуть мати не найкращі наслідки.   

Ну і особисто мені ця постанова сподобалась тим, що я нарешті в судовому рішенні прочитала те, що стверджувала вже багато років, як у своїх зверненнях до судів так і коли намагалася примирити сторони.

Джерело: Татьяна ПРОСКУРА