Про закарпатську Свалявщину — в переказах і легендах

Аби не тримати читача у напрузі, зазначу: нещодавно до рук абсолютно випадково потрапила книжка фахової, наполегливої, кмітливої, з широким творчим (поетичним насамперед) світосприйняттям і смаком Лариси Андрели "Свалявщина у переказах і легендах", видана у "Карпатській вежі" ще у 2013 році. Це невеличке, але змістовне дослідження, в якому на 125 сторінках зібрано й об‘єднано немалий краєзнавчий пласт нашого рідного краю у переказах і легендах. Сприймаються вони свіжо, бо є виважені та цікаві, зрештою, це труд не просто розумний, але й корисно-повчальний. Кожна легенда чи переказ заквітчана у власні віршовані рядки авторки, а потім йдеться про "фотоілюстроване" походження того чи іншого населеного пункту та вказано, від кого й ким записано першооснову спогаду, хто допоміг відворити їх у пам‘яті, для книжного письма. 

Відомий місцевий мовник і краєзнавець Йосип Долинич писав того ж року у газеті "Новини Закарпаття" (стаття "Міфічна Свалявщина від Лариси Андрели"), що вихід цієї книжки став знаменною літературною та культурницько-освітньою подією рідного краю. Погодьтеся: це істинна правда! Натомість читачеві будь-якого віку й статусу інтересно, а що ж мовиться у народній оповідці про рідне місто чи село (Свалява, Бистрий, Березники, Ганьковиця, Голубине, Дусино, Керецьки, Неліпино, Плоске, Пасіка, Павлово, Поляна, Родниківка, Росоші, Сасівка, Солочин, Сусково, Тибава), де топчемо стежку, дихаємо свіжим повітрям і милуємося їхніми чарівними краєвидами, що всіяні диво-квітами, оповиті веселковим вінком, наснажені давніми та сьогоднішніми батьківськими оповідками, напоєні любов‘ю мудрих пращурів.

Словом, ця праця-доробок заслуговує на щедрішо-об‘ємнішу анотацію, бо вона не тільки цікава й оригінальна, але по-справжньому сприяє пізнати нашу рідну Свалявщину з її унікальними закутками та глибинками. І, як написано у передмові завідувачкою кабінету суспільно-гуманітарних дисциплін ЗІППО, кандидатом педагогічних наук Тетяною Гнаткович, гортаючи цю невеличку літературно-інтелектуально працю, мовби крокуємо творчою дорогою нашої історії. Так і хочеться серцю наказати цю вартісну з народознавчої точки зору книжку для власної книгозбірні придбати та неодмінно перечитати.

Перебільшення ніякого, бо тоді до кожного приходить найнезбагненнішо-святе відчуття того, що це наша рідна сторона, наш мальовничий ландшафт, барвистий край, де народилися та доторкнулися до найсокровеннішого – природи свого села, хатнього порога, пейзажу, який дарує кожному мешканцю району нетлінну прабатьківську спадщину. Цінність книги також у тому, що її можна застосувати у навчально-виховному освітньому процесі, під час формування на шкільному уроці пізнавальних цінностей нашої прекрасної минувшини. А вона дійсно казкова й із мудрими пращурами, чистими народними джерелами, чудовими традиціями, які завдяки зусиллям авторки не замуляться й не заростуть байдужістю!

Відрадно, що після прочитання "свалявської творчої панорами", де вміло доєднано мамині казки, нянькові оповідки, бабусині легенди, дідусеві перекази і які навіюють щось ностальгічне, душу огортає глибиний щем, любов до наших праотців, їхнього способу життя. І хоча я особисто чимало сказань також занотовував (щоправда, в різних інтерпретаціях) для себе, але прочитане заставило мене оживити у пам‘яті людські усні скарби. Десь щось збігається з трактуванням Л. Андрели, але є і свої нюанси. Та суть не в цьому. Творча праця стала коштовним набутком кожної родини, в якій цікавляться усною народною творчістю. Дослідження, слід сподіватися, подарувало наснагу, життєдайну силу й ще більшу любов до рідної краю. Не можемо його не боготворити – самовіддано та натхненно!Водночас це доладне, помірковане, самобутнє твориво поетичної за вдачею колишньої "золотої" медалістки Керечанської середньої школи, згодом учительки цього ж навчального закладу, а нині методистки районного відділу освіти, молоді та спорту, є серйозним вкладом до графи "Свалявщина книжкова".

Не так і щедрий наш район на нові публіцистичні чи просто літературні видання, які з‘явилися останніми роками. У цій серії – "Свалявська формула успіху" (колективний плід журналістів під керівництвом Павла Федиковича та Михайла Поповича), "Дусинські нариси", весела та "смішна" поезія, гумор, байки відповідно ветерана освітньої ниви Павліни Фотул, її навдивовижу талановитого однофамільця з Черника Івана Фотула й, власне, "Свалявщина у легендах і переказах" Лариси Андрели. Сюди ж можна доплюсувати кілька різножанрових творів "ужгородки" Мар‘яни Нейметі, місцевої журналістки Ірини Андрійчук, "народного статиста" з Солочина Федора Кулі (на жаль, покійного), Кирила Ішковича та кількох інших творчих персон. Будемо надіятися, що літературні таланти на цьому не зміліють.

Та, попри усе, легенди та приказки свалявської освітянки, переможця конкурсу "Учитель року"– це голос душі нашого народу, який своєю усною уявою століттями "формував" власні спостереження, витворював, осмислював і з уст у вуста передавав ці шедеври. Відрадно, що нарешті їх зібрано докупи та поєднано у одну сув‘язь, а видавництвом "злито" в єдине ціле – книжечку, яка побачила світ накладом у кількості 300 екземплярів. Автор ідеї й укладач здійснила велику пошукову роботу, їй вдалося стати продовжувачем таких унікальних постатей Срібної землі, як П. Лінтур, Ф. Потушняк, Г. Ігнатович, В. Шкіря, П. Скунць, Ю. Чорі, І. Сенько, О. Гаврош, І. Хланта, які теж черпали теми з життя та видавали (і продовжують продукувати) усну народну народну творчість.

Хотілося б зауважити: нотатки високополіграфічного видання, які зобов‘язує нас знати та любити свій рідний край, пишатися історією кожного села, на мою думку, потребує перевидання. Звісно, було б непогано доповнити його переказами та легендами про такі села, як Плав‘є, Черник, Яківське, Оленьово, Мала Мартинка, Драчино, Уклин тощо. Вони хоча й малі краплиночки на карті краю, але теж багаті на усну народну творчість, мають свої перли й історію. Бо тільки завдяки таким творчим трудам, як легенди та перекази Свалявщини, матимемо змогу більше довідатися, як і чим жили на цій богодайній, із цілющим кліматом землі поважні предки, які байки, оповіді, притчі минулих століть формували їхній світогляд тощо. Завершуючи цю фотоінформацію, пані Ларисі за "міфілогічну" книжку хочеться сказати "дякую". Воно хоча й запізніле, але необхідне. Бо її виклади є своєрідною берегинею святості, тепла, добра, духу та закарпатської краси, подякою нашим прародичам, які зуміли донести до своїх сучасників правдивий літопис історичних подій. А вони, як знаємо, жили чесно, гідно, пристойно, боролися за честь свого народу, дбали за чистоту та красу землі.

Іван Нагірняк