Дорослі! Пам'ятайте: малеча боїться крику батьків

Зриваються навіть люблячі батьки. Багато мам і татусів кричать, тому що «запрограмовані» на це — так чинили їхні батьки. Деякі дозволяють собі прикрикнути на дитину тільки тоді, коли дуже засмучені або розгнівані. Потрібно пам’ятати про те, що крик боляче ранить самоповагу й почуття власної гідності дитини, а також миттєво руйнує щирий взаємозв’язок між вами.

Діти бояться крику батьків. Малята сприймають крик як напад, тому або кидаються в бій: огризаються й кричать на нас, або тікають, намагаючись фізично або емоційно дистанціюватися від крику.

Наші діти вчаться комунікації, імітуючи манеру спілкування дорослих. Якщо ми навмисно кричимо на дитину, щоб змусити її робити те, що нам потрібно, то це називається залякуванням. І діти вчаться кричати на інших, щоб примушувати їх робити необхідне. Якщо дорослі кричать на дитину ненавмисно, отже, вони не володіють собою. І малюк розуміє, що кричати на інших — це цілком прийнятний спосіб упоратися зі своїм поганим настроєм.

Проблему крику можна усунути й зменшити заподіювану ним емоційну шкоду.

Розвивайте в собі нові навички

Поговоріть з малюком про те, що ви намагатиметеся володіти собою, щоб припинити кричати на нього, і попросіть допомогти вам у цьому. Дозвольте йому переривати вас, коли ви починаєте кричати. Запропонуйте своєрідну пантоміму — затискати долонями вуха. Крім того, крик можна перервати словами: «Ти кричиш на мене, а це мені неприємно» або «Будь ласка, поговори зі мною спокійно, адже ти любиш мене». Відреагуйте на це нагадування, удавшись до «перемотування, налагодження й повторного запуску».

Наприклад:

«Перемотування»

«Спасибі за нагадування, я забула про це, оскільки була засмучена».

«Налагодження»

«Вибач, ти не заслужив, щоб на тебе кричали. Те, що ти скоїв, недобре, але й кричати на тебе теж не можна».

«Повторний запуск»

«Нумо почнемо все спочатку. Я засмучена, тому що ти не погоджуєшся зі мною».

Наш дозвіл дітям нагадувати про те, що кричати не слід:

• дає їм силу, щоб захиститися від крику, не вступаючи в боротьбу, не рятуючись утечею;
• оберігає їхнє почуття власної гідності, тому що дає їм зрозуміти, що вони не заслуговують такого поводження;
• зміцнює взаємозв’язок, тому що ми виявляємо повагу до їхніх потреб і почуттям.

Пем Лео «Як налагодити теплі взаємини з дітьми».

Поради для батьків

1. По можливості приділяти собі хоча б годину на день: маска для обличчя, читання, улюблене хобі. Загалом, приділити увагу собі, адже це заспокоює й повертає радість.

2. Один мій знайомий замість того, щоб кричати або сваритись, говорить співучо: «Ну що це таке?» Без підвищення голосу.

3. Якщо ви не можете стриматися, щоб не обізвати дитину, то хоча б не говоріть «дурень» і «нетяма». Придумайте свою лайку. Наприклад, скажіть їй: «Ух ти, барабулька конопулька!». Ще можна, замість того щоб підвищувати голос на дитину, скорчити пичку або розіграти пантоміму. Можна, розлютившись, заричати або захрюкати… Узагалі, кращий засіб від гніву — гумор!»

4. Уся справа в маминому самопочутті. Щаслива мама — гарна мама. Іноді й потрібно строгим голосом говорити. Але головне — щоб дитина знала, що мама її любить. Щовечора перед сном говоріть їй це, гладьте, обіймайте, цілуйте. Тоді й строгі ситуації, коли, наприклад, крутить ручки конфорок на пічці або щось подібне, сприймаються тільки як окремі ситуації, коли мама сварить, а не тенденція поведінки. Це в мене так.

5. Я поспостерігала за однією мамою, як вона, розлютившись на доньку, замість того, щоб нагримати на неї, з перебільшено лютим виглядом погналася за нею зі словами «От наздожену тебе!» Дівчинка побігла, мама — за нею, а складна ситуація якось непомітно перетворилася на гру.

6. Спробуйте замість того, щоб кричати на дитину, заричати або завити… Це дасть змогу вам не наговорити поганих слів на адресу малюка, таких, про які ви потім, заспокоївшись, шкодуватимете.

7. Дітям будь-якого віку потрібно розповідати про свій настрій і стан. Обов’язково потрібно говорити, що у вас поганий настрій або ви стомилися. Вони все зрозуміють і те, що після цього ви можете почати кричати, мине значно легше для дитини.

8. Гадаю, кричати можна, але в голосі не повинне бути ненависті й агресії, ось що лякає й кривдить глибоко…

9. Якщо сварите дитину, важливо говорити про її погану поведінку, учинок, а не переходити на особистість, не принижувати… Варто завжди пам’ятати й підкреслювати це в розмові з дитиною, що сама вона гарна, тільки поводиться погано, некрасиво тощо. Не навішуйте ярликів!

10. Більшість дорослих уміють володіти собою, коли це їм необхідно. Наприклад, ви стримуєтеся під час розмови з начальником через страх втратити роботу…З дітьми ми, на жаль, не церемонимося. Можливо, ми навчимося конструктивно розв’язувати конфлікти з дітьми через страх втратити їхню повагу й любов до нас, через страх назавжди одним нашим злим словом зруйнувати довірчі взаємини між нами…

Джерело: ПроЗак