Адріан Пуканич: «Я хочу продовжити кар’єру в «Ужгороді» і нікуди не збираюсь переходити»

– Адріане, 21 січня поточного року Ви розпочали підготовчий етап із «Ужгородом», перейшовши із виноградівського «Севлюша». Чим увінчалися ці 120 днів?

– Відверто, про себе говорити не хочу. Це неетично, щонайменше. А от щодо команди – вона значно додала. Сформувався кістяк, з’явився малюнок гри, «Ужгород» показує результат у тандемі зі змістовною грою. Не завжди все виходить, але прогрес очевидний.

– У п’яти поєдинках Ви забили п’ять м’ячів. Команда набрала вісім очок. Це позитивний результат?

– Старт у весняній частині, без сумніву, назву вдалим. За винятком домашньої гри з «Агроном», команді нема чим дорікнути. Так, той матч ми провалили. І винні в цьому ми самі – футболісти. Але проаналізуйте ігри з лідерами: «Малинськом», «Карпатами». В обох виїзних матчах ми здобули по одному очку. Я б сказав, у кожному по два втратили. Бо «Ужгород» додому повертався розчарованим, що не зумів здобути перемоги. Ми нічим не поступались командам із верхів’я турнірної таблиці. Найголовніша наша проблема та й не лише наша, а всіх молодих команд – це нестабільність!

– Якщо я правильно розумію, «Ужгороду» більше до снаги боротися із сильнішими суперниками. У Вас буде така можливість у матчі з ОДЕКом.

– Не хочу бути голослівним – це справді складна гра. Але усе ж, сподіваюсь, що ми поїдемо і, нарешті, привеземо від лідера три очки.

– Якщо у ОДЕКа шансів практично нема вийти до фінальної частини, то «Покуття» уже одніє ногою там. Залишається питання з якої позиції воно вийде…

– Гра з коломийцями буде завершальною в аматорському чемпіонаті держави. Сподіваюсь не тільки у поточному сезоні. Тоді «Ужгород» перегорне аматорську сторінку і відкриє нову – професійну. Тож, безперечно, треба грюкнути дверима і подарувати вболівальникам достойну гру і позитивний результат, не зважаючи на клас та місцерозташування суперника у турнірній таблиці.

– По завершенню чемпіонату, враховуючи наміри керівництва клубу підвищитись у класі, на команду чекають ротації і це нормальне явище. Наскільки, на Вашу думку, вони будуть відчутними і чи домінуватимуть в «Ужгороді» й надалі закарпатці?

– Щодо домінантності місцевих футболістів – це факт. Це один з основних принципів президента клубу Андрія Андріїва та й інших засновників. Хтось піде з команди хтось прийде. У кожного з нас залишилися ще дві гри, непрості поєдинки, аби довести керівництву своє подальше раціональне функціонування в клубі. Кожна ланка у команді потребує підсилення. Якщо ми говоримо не просто про участь, а конкурентоспроможність у Другій лізі. Так, я не виключаю, що до «Ужгорода» прийде кілька досвідчених футболістів з-за меж області. Це загальноприйнятий досвід. Але політика клубу абсолютно різниться від «Говерли».

– Якраз про «Говерлу». Шість років тому Ви провели останній поєдинок на професійній українській футбольній арені у згаданій команді. Кажуть: двічі в одну річку не увійдеш?

– А я не в ту річку входжу. «Ужгород» – не «Говерла», хоча справді це моє друге повернення до обласного центру Закарпаття і дасть Бог друге професійне.

– Тобто у період міжсезоння Ви нікуди з «Ужгорода» не збираєтесь іти?

– Іти точно ні. Хіба придбають (сміється – авт.). Це жарт насправді. Я хочу продовжити кар’єру в «Ужгороді» і нікуди не збираюсь переходити.

– Футбольна кар’єра рано чи пізно закінчується. Ваш фініш ще далеко?

– Я прогнозувати не люблю і не буду. Гратиму допоки є здоров’я, бажання й мотивація – три футбольні кити. Єдине у чому Вас запевню – з футболом пов’яжу життя й надалі. Уже в якості тренера або футбольного функціонера. Це буде вже третя серія.

– До слова про тренерську діяльність. Коли Ви захищали кольори «Севлюша», паралельно тренували діток. В «Ужгороді» не вдається поєднувати корисне з приємним, тим паче Ви успішно пройшли навчання на освітньо-кваліфікаційних курсах «С»-диплому ФФУ?

– Тут потрібно вибрати щось одне. Або повністю віддаватись грі, або тренерській діяльності. «Ужгород» уже не команда обласного чемпіонату. А якщо і тут трошки, і там – користі не буде ніде.

– Як справи на побутовому рівні. До Ужгорода, як міста, призвичаїлись?

– У цьому аспекті проблем нема взагалі.

– До Виноградова часто їздите?

– Повсякчас на вихідні. Ось тільки вчора увечері повернувся. Там же завжди на мене чекають рідні, друзі. Як я можу не поїхати..?

Віталій БІРОВЧАК,