Вийшла "Жура журавлів" – нова книжка Романа Офіцинського

Лейтмотивом нової ліричної книжки є осмислення сенсу життя на золотому перетині неспішного часу і насиченого подіями простору. Глибокі філософські роздуми і несподівані метафоричні узагальнення межують із мальовничими етюдами пейзажної поезії. Подано й три десятки віршів Р. Офіцинського, що в різний час перекладені англійською (Сергій Кипич, Володимир Дідик) та французькою (Віктор Мотрук).

Як відомо, Роман Офіцинський – автор книжок поезій "Нашестя ангелів" (1993), "Ураган тисячоліть" (1997), "Ідеологія повстань" (2004), "Жура журавлів" (2019), публіцистики – "Сто вражень з Америки" (2001), "Дев’ять бокорашів і зрадлива Тиса" (2003), "Тяжко жити Касандрою" (2008), "Сталеві нерви тореадора" (2015), "Новітня література Закарпаття" (2015), короткої прози – "Ломиголівка" (2015), "Червона лінія" (2018).

У передмові до збірки "Жура журавлів" літературний критик Дмитро Дроздовський, головний редактор журналу "Всесвіт", зауважив, що Романові Офіцинському вдається в гармонійний спосіб бути уважним як до смислів, так і до форми поезій. Окремі вірші в своєму графічному представленні нагадують журавлиний ключ, що летить у небі, поринаючи у вирій. У кожному вірші візуалізація образів настільки потужна, що світ матерії оживає й поглинає читацьку уяву. Д. Дроздовський переконує, що йдеться про неокласицистичну поезію з виразними символістсько-імажиністськими образами, які містять потужну внутрішню експресію.

Взірцями ліричного мислення Р. Офіцинського можуть слугувати пропоновані тексти.

Золота Гора

Золотаве листя молодого клена

шепотіло благовісно стиха:

"Золота осінь на Золотій Горі

під сонячним снопом проміння…"

А за хитким калиновим містком

з-під лоба літо прудкоплинне

глядить у даль, якій припорошив

сріблястий іній золотисті скроні.

Пломінцем буйним ніжно палахтить

Покрови серце щирозлотно осяйне,

іскринами неквапно в злоточолу вись

злітають легіт, літепло, луна…

Зачохлені стяги

Один із нас – не перший, не останній

Якось у пору благодатну ранню

Відчинить вікна і на сповідь душу:

"Про сокровенне розказати мушу…".

Свистить, буянить вітровій і гілка

За крок, за спиною упала грімко.

А що коли б спізнився на секунду?..

Пригнічені раби чекають бунту.

Вождів поникли голови цукрові,

Пасток простерся простір – рів на рові.

Вмирають вороги – себе скарали

Самі ножем із леміша від рала.

Борозни долонь

А ти дійди туди, куди тебе послали

на сміх, назавжди, навмання...

І принеси як не живу жар-птицю, то хоч перо,

і вирване жало смертельно верткої змії,

і світло незгасне у борознах долонь.

Як подарунок. Але ж кому? Усім,

хто засіває перелоги і родючі ниви.

Нехай справляють не поминки, а обжинки.

У здравії, у благочесті, у добрі.

А ти піди… Пройди крізь нетрі та огуди.

Крізь натовпи, пустелі та фантоми.

І повернись… І повернись,

коли вже не чекають.

Офіцинський Р. Жура журавлів: Поезії. Ужгород: TIMPANI, 2019. 132 c.

Uzhgorod.net.ua

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі

  Надіслати другу