Оригінальна ідея: ужгородський письменник розповів, як заманити до нас закордонних туристів

Звичайно, згідно з правилами нашої гостинності, ми старалися їх порадувати й трохи здивувати і, як це у нас прийнято, робили все або майже все, щоб їм було весело, смачно, цікаво і комфортно, – пише Bandy Sholtes для Varosh.
Показували їм місто, возили у гори, годували голубцями і кремзликами, лякали нашими дорогами і самогоном, знайомили з красунями, водили на дискотеки, розповідали про місцеві звичаї і локальну історію, перекладали анекдоти і смішні пригоди.
Само собою, були речі, які подобалися їм більше, а були, що менше. Наприклад, на одній вечірці нас з англійцями пригощали гуркою і вони спитали, що це таке. Коли я пояснив, деякі з них поблідли і всі, вибачившись, відмовилися це їсти. І зовсім не тому, що були вегетаріанцями – просто легені й серце з рисом, запаковані у кишки свині здалися їм занадто екзотичним блюдом. Ну, як для нас якісь смажені черв’ячки десь у Азії.
Або ті ж англійці накупили маленьких соків у тетрапаках (з написами українською «сік» і російською «сок») і повезли у подарунок друзям, бо для них було смішним, що на них написано сoк, а cock на англійському сленгу означає еее, щось таке, заради чого варто повезти сік у Англію.
Чи от словакам було прикольно зустрічати такі написи, як на секс-шопі «Він і Вона», що вони прочитали як Біг і Бога. Або занесло нас з ними в бар «Тарантіно», що для них звучало «Тапагтіго». Ну, а загалом ті словаки провели в Ужгороді два дні, ходячи з бару в бар, і вже з десятої ранку пили пиво, горілку і куштували різні місцеві смаколики. Причому майже усюди наші офіціанти та бармени переходили на словацьку і радо допомагали розібратися туристам у меню – пояснювали склад страв, як от «крумплі по-селянськи» чи «вареники з бринзою». Закінчили вони свій день у стриптиз-барі, де їм теж дуже сподобалось.
Подібних історій можу розповісти сотні, але ось до чого веду. Майже усі без винятку іноземці раділи і дивувалися тому, наскільки у нас все дешево. Ну, звісно, в порівнянні з їхніми цінами. Особливо на алкоголь та цигарки. Багато хто курив у нас не тому, що курить, а тому, що це дешево, гріх не скористатися.
Та що тут казати, якщо навіть киянам і одеситам наші ціни здаються майже смішними.
Так от, і коли в нас збираються конференції, турєвроцентри і з’являються тематичні матеріали у ЗМІ, де мова йде про те, як привабити в Закарпаття і в Україну наших та закордонних туристів, мені завжди хочеться підказати очевидну, як на мене, річ. Рекламувати нас треба починати з цін на пиво, горілку, вино і цигарки.
Знаю, такий підхід багатьом не сподобається. Як так, та невже в нас немає нічого кращого, цікавішого і гарнішого, ніж ці підакцизні товари? Звичайно є. Але повірте, у всіх країнах є багато цікавого і гарного. А туриста треба чимось заманити.
Для наглядного прикладу подивіться на Голландію. Ви думаєте, що мільйони туристів їздять туди тільки для того, щоб любуватися тюльпанами, архітектурою і музеями? Щоб скуштувати сотні видів голландського сиру? Так, і для цього теж. Але треба мати на увазі, що конопель і продуктів коноплі продають в Амстердамі на сто мільйонів євро в рік. Це не рахуючи інших міст Голландії. Наприклад, у 2017 році в Нідерландах побувало 17 мільйонів туристів. А це стільки ж, скільки у цій країні населення. Уявіть собі на секундочку сорок мільйонів іноземців у рік в Україні.
Звичайно, це важко підрахувати, але я впевнений, що не менше половини їдуть туди тому, що там легалізовані легкі наркотики. А коли вони вже приїхали, то і архітектуру заодно подивляться, музеї відвідають, в ресторанах посидять і сиру додому повезуть.
Схожим чином можна було б заманити туристів в Україну цінами на підакцизні товари. А коли вони вже приїдуть, то заодно і Карпати подивляться, і в Чорному морі скупаються, і в містах прогуляються, і борщ та вареники скуштують. Тут вже таке – кому що цікаво. Хтось любить нічне життя міст, хтось тишу лісу, а хтось лижі чи фестивалі.
Починати ж із чогось треба.
P.S. Ну і це я ще про стоматологічний туризм нічого не казав, а я вже особисто знайомий з трьома латишами, які приїздили в Ужгород на кілька тижнів, щоб капітально відремонтувати зуби. Вгадайте, що вони пили, коли святкували закінчення курсу лікування.
Bandy Sholtes, спеціально для Varosh
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
До теми
- Життя, подароване незнайомцем. Історії, що продовжуються завдяки донорству
- Безбар’єрність – це про повагу: як Закарпатський кардіоцентр створює простір, доступний для кожного
- Повернувся з-за кордону, щоб рятувати побратимів: історія воїна 128-ї бригади на позивний «Х’юстон»
- В Ужгороді презентують артпроєкт в межах Національного тижня безбар’єрності
- Як закарпатська Колочава будує власний європейський курс: від документів до міжнародних фондів
- Майже 45 років записів: в Ужгороді презентували третій том «Щоденників Івана Чендея»
- У нацпарку «Синевир» вирощують рідкісну арніку гірську та інші лікарські рослини для екочаїв
- Століття пам’ятника Євгену Фенцику в Ужгороді
- На Закарпатті зафіксували рідкісного чорного лелеку (ФОТО)
- Від протестів до міського феномену: як «Відкриті екскурсії» навчили ужгородців любити своє місто
- «Рано чи пізно зброю до рук доведеться взяти кожному чоловіку»: закарпатський прикордонник про ціну нашої свободи
- "Ніколи мені ніхто не дарував": в Ужгороді провели акцію "Подаруй вишиванку пораненому військовому"
- В Ужгороді збирали підписи за надання Дню вишиванки офіційного статусу державного свята
- Код нації на вулицях Ужгорода: з Днем вишиванки!
- В Ужгороді відбулася зустріч-пам'яті до 104-ї річниці від дня народження письменника Івана Чендея
- Служба і дружба. Як ужгородські кінологи вчать собак розкривати злочини
- «Боєприпас зі збитого дрона впав на мене і... не здетонував»: історія Олега «Фанти» з 128 ОГШБр
- П’ять днів для відновлення сил: реабілітація закарпатських прикордонників після передової
- В Україні зявилась ініціатива щодо надання Дню вишиванки статусу офіційного державного свята
- «Я тримав біля себе гранату»: боєць 128-ї бригади про найважчі бої

До цієї новини немає коментарів