Міський голова Ужгорода Богдан Андріїв – про досягнення, розчарування і наміри

Востаннє ми спілкувалися у форматі інтерв’ю понад два роки тому. Сказати, що Андріїв змінився – не сказати нічого!  Перше, що впадає в око, впевненість, стислість і категоричність висловів, а ще… Кудись зникло таке відверте бажання подобатися співрозмовникам, як це було на початку діяльності міського голови Ужгорода… Нині навпроти сидить дещо втомлений, готовий відповідати на не завжди зручні запитання чоловік, який кілька разів набирає відповідальних за конкретний напрямок роботи підлеглих, аби дати конкретну відповідь, не помилившись у деталях… Максимальне зосередження на співрозмовникові і відповідях, яке помітно зм’якшується усмішкою лише під час запитань про особисте…

-         Перш за все, мушу вибачитися за запізнення, на те були об’єктивні причини…

-         У вас дуже втомлений вигляд…

-         Не зважайте, по-перше, дещо застуджений, по-друге, відвідання суду не додає гарного настрою…

-         Справа щодо «Совиного гнізда» триває… Це додає вам чималого клопоту, що очевидно. Боїтеся?

-         Ні! Я не винен, тому мені немає чого боятися. Я підписав документ, так. Без цього підпису роботи, які були вже зроблені, не були б профінансовані, і тоді довелося б фінансувати їх із бюджету міста. Хочу зауважити, що на момент підписання актів виконаних робіт я був на посаді трохи більше двох тижнів.

-         На жаль, це не одна справа, пов’язана із вашою командою…

-         Так, прикро, але… Судові засідання у справі Іштвана Цапа ще тривають, а стосовно Василя Гомоная призначено експертизу за фактом, тому й говорити поки немає про що.

-         За моєї пам’яті, міська рада чи не вперше за багато років і сама ініціює судові розгляди. Приміром, через неякісні  дорожні роботи…

-         Так, ми виграли справу щодо  робіт на вулиці Перемоги (Капушанській), Собранецькій, маємо претензії і щодо інших, до прикладу, тротуарів на площі Корятовича, асфальтування вулиці Марії Заньковецької…

-         Тим не менше, містяни мають претензії. Зокрема, щодо якості прокладення доріг. На ці роботи, до речі, є гарантія?

-         Звичайно. 7-8 років…

-         Виникає питання, навіщо на тих дорогах, де був проведений капітальний ремонт, залишили такі широченні тротуари? Адже за рахунок розширення дорожнього полотна можна було б збільшити  трафік…

-         Це питання виникає у тих, хто спостерігає за усім через вікно машини! А от у мам, які штовхають візочки і ведуть малечу за руку, такі питання не виникають. Інший аспект: якщо ідеться, наприклад, про Шумну, то давайте відверто, за кілька років там будуть новобудови (це ж зрозуміло, що в такому форматі ця територія  не залишиться) і питання тротуарів постане знову! Урешті, кожна проєктна документація проходить Державну будівельну експертизу, а не запускається моїм особистим підписом.

-         А ваш особистий інтерес у виборі способу покриття тротуарів є?

-         Та немає мого особистого інтересу! Подивіться, як викладають тротуари у європейських містах: так, де є можливість, зберігають історичне, але ж життя не стоїть на місці – інший транспорт, інші потоки людей. Тому і тут варто рухатися вперед…

-         Тим не менше, рівень критики не спадає… Як ви, до речі, ставитеся до критики?

-         Нормально ставлюся, якщо вона конструктивна. А якщо мова йде про критиканство і персональний популізм, вибачте, я не маю ані часу, ані бажання…

-         Завершимо «судочинну» тему територією біля обласного музично-драматичного театру. Наскільки нам відомо, мав відбутися суд у Києві…

-         На ділянки накладено арешт і будівництво наразі заборонене…

-         Ну, але з транспортом, який перетворює пересування містом у справжнє пекло, слід щось робити…

-         Звичайно! Один із виходів – комунальний транспорт. Ви бачите, придбані і минулого, і цього року нові автобуси значно полегшують пересування містом. Наступного року ми плануємо придбати ще 5. Тестували менший автобус, але не дуже він подобається пасажирам, та й люди, які спробували комфорт, уже не схочуть повертатися до гіршого, що правильно…

-         Але ж це має бути і вигідним місту – контроль за перевезенням?

-         Та не буває комунальний транспорт вигідним! Ви знаєте, скільки передбачили у львівському бюджеті на компенсацію за проїзд у міському транспорті на наступний рік? 265 мільйонів! Тут проблему слід вирішувати на державному рівні: дайте пенсіонерові певну суму і нехай він вирішує, йти йому пішки чи платити за квиток, я так думаю…

-         Гаразд, що робити із приватним транспортом? Є ідея про облаштування парковок? Але так, щоб гроші йшли не до чиєїсь кишені, а в бюджет? Це реально?

-         Цілком! Зараз проводиться тендер на облаштування платної парковки на Фединця. Розглядаємо варіанти вулиці Льва Толстого, вулиць навколо обласної лікарні… Але ж питання не лише у платних парковках – справа в тому, як змусити людей не паркуватися там, де цього робити не можна! От зробили площу Шандора Петефі. Я вважаю, гарно зробили! Але ж машини там кидають під знаками, узагалі будь-де! Викликаємо поліцію, вона штрафує, а на завтра все повторюється. Не можемо ж ми до кожної машини приставити чи поліцейського, чи інспектора муніципальної варти, та й завдання у них ширші. Тут треба змінювати щось у власних головах…

-         Як ви прокоментуєте заяву губернатора про необхідність будівництва аеропорту в Мукачеві через недоцільність відновлення ужгородського?

-         Вважаю, буде не зовсім коректно мені коментувати висловлювання голови ОДА…  На моє переконання, обласному центру потрібен аеропорт. У ситуації з ужгородським мова йде, насамперед, як я розумію, про бюрократичні питання… І, до речі, якщо не помиляюся, за роки незалежності в Україні не побудовано жодного (жодного!) аеропорту.

-         А що із чутками про те, що землю на території аеропорту вже роздано?

-         Це – чутки. Ділянки роздано по периметру. За попередньої обласної влади територію аеропорту огороджено, там приватної власності немає.

-         А що стосується міської землі… Чому зараз знову піднімається питання роздачі землі у приватні руки?

-         Сесія міської ради приймає рішення про видачу ділянок виключно учасникам бойових дій, а також тим ужгородцям, які мають у власності майно, приміром будинок, і оформляють під ним землю.

-         Саме земельні питання, як я розумію, стали причиною того, що навколишні села не захотіли об’єднуватися з обласним центром…

-         Я не хотів би зараз деталізувати усі причини чи обговорювати їх… Про землю скажу так: практично Ужгород по периметру «затиснутий» приватними ділянками, тому говорити про те, що місто б забрало «сільську» землю, щонайменше, некоректно – це майже неможливо…

-         А люди в місті працюють, учаться…

-         Так, до прикладу, маємо 5400 вихованців дитсадків, з них 469  – із сіл. Близько 10% школярів – діти, що живуть за межами міста, у навколишніх селах. Це – більше, ніж ціла школа! Отже, стосунки між Ужгородом та навколишніми селами доведеться будувати на взаємовигідних засадах…

-        Взаємовигідні засади – це саме те, чого бракує на різних рівнях, на жаль... В  останні роки стосунки між Україною та Угорщиною, м’яко кажучи, переживають не найкращі часи. З іншого боку, міська рада виділила земельну ділянку для будівництва в місті угорськомовної гімназії…

-        Так, наше місто – багатонаціональне. І ми вважаємо своїм обов’язком забезпечувати рівні права всім. За даними останнього офіційного перепису населення в обласному центрі Закарпаття – 6-8% населення етнічні угорці. Ужгород має хороші партнерські стосунки із угорськими містами Ніредьгаза, Дебрецен, Бекешчаба, Сомбатхей. Так, рішенням сесії міської ради виділено земельну ділянку під будівництво нових дитсадка та садочка, обговорювали варіант, зокрема, щоб збудувати там гімназію з угорською мовою навчання.

-         Які проєкти Ви зараховуєте до свого активу?

-         Їх чимало, сподіваюся… Як приклад – Центр надання адміністративних послуг, набережна Незалежності, площа Петефі…

-         Але ж є зауваження і до названих Вами, і особливо – до значної кількості тих, що здійснюються в історичній частині…

-         Про своє ставлення до критики я вже сказав вище. Щодо історичної частини – є управління містобудування та архітектури, при ньому діє містобудівна рада, є підрозділ охорони культурної спадщини в департаменті культури ОДА. Вважаю, якщо є рішення компетентних і відповідальних служб, застережень не мало б виникати. Що ж до масштабної ідеї про внесення «Малого Галагова» до Списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО, то це за досвідом багатьох країн і міст – процес тривалий, і він поки – на початку шляху.

-         А серед того, що заплановано, на чому б акцентували?

-         Звичайно, дороги – плануємо завершити основні міські магістралі (Собранецька, Капушанська-проспект Свободи, Гагаріна). У січні подаємо проєкт на реконструкцію площі Театральної – хотіли б зробити усе капітально, із заміною комунікацій. Звичайно, місто – не лише діловий осередок, тут повинно бути комфортно і для відпочинку. Маємо намір оновити Боздоський парк. Зараз ми – на етапі проведення екологічної експертизи, визначення меж території природно-заповідного фонду. Словом, намірів багато, але починати їх втілення ми будемо лише після проведення громадських слухань, вивчення думки ужгородців… Я не хочу повертатися до конфліктів на початковому етапі роботи – це не конструктивно!

-         Що ж, давайте про конструктив! Ви з родиною – постійні відвідувачі мистецьких заходів: вистав, концертів у філармонії. Причому, не завжди йдеться про протокольні заходи із виступами… Це така, особлива закоханість у мистецтво?

-         Для мене особисто відвідання концертів або ж мистецьких експозицій свого роду віддушина після важкої щоденної роботи. Крім того, переконаний, що міська влада зобов’язана підтримувати митців не лише матеріально (тим паче, це не завжди вдається робити у достатній мірі), а радше – морально! І давати приклад колегам. Це, на мою думку, важливо для артистів – бачити, що їхня праця потрібна людям!

-         А що для Вас особисто, важливе у житті?

-         Звичайно, моя родина…

-         Ви часто відпочиваєте? Яка Ваша улюблена країна для відпочинку?

-          Разів 2 на рік намагаємося виділити тиждень на родинний відпочинок. Країна? Ми відпочивали в Хорватії, Греції… Мабуть, Греція…

-         А стравам якої  кухні віддаєте перевагу?

-         Та навіть одразу не знаю, що сказати… Українська традиційна.

-         Залишається час на домашню роботу? Кажуть, колись Ви любили цим займатися…

-         Ні (сміється), газони вже сам не підстригаю… Маємо 4 собаки, яких дуже любить уся родина… Розумієте, моя нинішня робота насправді забирає багато часу й енергії! Приміром, я б із задоволенням сьогодні пограв у теніс, але…

-         Якщо озирнутися на 4 роки назад. Навіщо Вам це все було потрібно тоді, коли йшли на вибори? У Вас же, здається, все було гаразд із тим, як улаштували життя?

-         Так, усе було гаразд… Як би це сформулювати… Здавалося, що ми можемо зробити щось більше для міста. А якщо відчуваєш таку можливість, вона переростає у потребу це зробити!

-         Не шкодуєте?

-         Чому шкодую? Ні, звичайно!

-         Багато було розчарувань?

-         Чимало… Головне розчарування – люди… Які входять до команди, розуміють, що рішення приймаються колективно, а потім… звинувачують лише тебе! Це – головне розчарування. Але нічого, це – теж урок, навчання, яке треба засвоїти.

-         Якщо приймете рішення іти на наступні вибори, кого вважаєте своїм головним конкурентом?

-         Та нехай ідуть усі, хто вважає за необхідне. А люди хай обирають. І з цим вибором будемо жити і поважати його…  

Тетяна Вашаргелі для Uzhgorod.in, фото - Наталія Боднар 

Uzhgorod.in

  Надіслати другу