Сергій Танчинець з Мукачева: На наші концерти ходять не подивитися на секс-символ, а почути історії свого життя

Сергій Танчинець з Мукачева: На наші концерти ходять не подивитися на секс-символ, а почути історії свого життя
У перші весняні дні, коли сонечко стає лагідним, око радує смарагдова ніжність молодої трави, повітря пахне тюльпанами і надією на все хороше, так хочеться почути від коханої людини прості слова: «Твої очі, мої крила». Ох, і розігріли мою уяву березень і надмірне прослуховування гарної українською музики. Раціо говорить: «Квоти – в дії», а емоціо: «Українські виконавці – найкращі!». Не знаю, чи вдалася інтрига, але сьогодні я говорю з Сергієм Танчинцем, лідером гурту «Без обмежень».

 

Пісні цього гурту – навіть не про любов чи романтику, а про все те людське і надважливе, завдяки чому ми живемо, відчуваємо і творимо.  

 

 

У РАМКАХ ТУРУ АЛЬБОМ «МІЛЬЯРДИ» НАЖИВО ПОЧУЮТЬ ПОНАД 250 ТИСЯЧ ЛЮДЕЙ

- Сергію, рада, що знайшли час у своєму щільному гастрольному графіку. Ви зараз перебуваєте в турі з презентацією нового альбому «Мільярди», розумію, що мільярди слухачів ще не збираєте, але ж мільйони прослуховувань вашої композиції «Зорі запали» у YouTube вже є! З чим вас і вітаємо! А цікаво, скільки людей почули наживо цей альбом?

- (Сміється) Мільярди – ще ні, але сотні тисяч уже є. Ми рахували, що в рамках туру – альбом «Мільярди» наживо почує понад 250 тисяч людей. У нас заплановано близько 140 концертів і з них 4 – на великих стадіонних майданчиках.

- Знаю, що артисти не дуже люблять їздити до маленьких міст, адже там, відповідно, збирається менше публіки. А я по вашій сторіночці у Фейсбук відслідкувала, що ви не оминаєте увагою і невеликі містечка.

- Так, ми їздимо і по маленьких містах, але, звичайно, по тих, де нас чекають. Зрозуміло, що артисту не варто їхати туди, де заздалегідь відомо, що буде напівпорожній зал. Дві прокатні компанії, які з нами співпрацюють, розуміють, куди нам краще поїхати, тур поділений між ними рівненько навпіл, кожна має свою половину міст, і вони, розуміючи попит на нашу музику і наповнення залу, формують графік.

Найменша кількість людей у залі – це 90 відсотків наповнення, і, як правило, ми ще й доставляємо стільчики! Тому що бажаючих набагато більше, аніж ми можемо собі дозволити за розміром залу.

- Ви говорите, їдете туди, де вас чекають. А ви можете сказати, в яких регіонах України «Без обмежень» користується більшою популярністю? До речі, ви ж із концертами й у прифронтовій зони бували? 

- Так. Ми нещодавно виступали в Маріуполі, Краматорську і Сєверодонецьку.

«Без обмежень» – вихідці з Західної України і, безперечно, для нас найкрутіше для виступів – Львів, Івано-Франківськ, Закарпаття. Просто нас там давно знають (сміється).

А східна, центральна і південна Україна про нас у таких, умовно кажучи, «промислових» масштабах дізналася років 4-5 тому. Відповідно, там попит не такий великий. Тому у Львівській області ми можемо заїхати у будь-який населений пункт – і зібрати повен зал, а на сході й на півдні, певно, що буде трошки не так.

Але, в принципі, концертний графік поїздок по містах – більш-менш рівномірний по всій країні – й південь, і схід, і центр, і північ, і захід – скрізь буваємо.

- Ви до початку інтерв’ю сказали, що за рік даєте ледь не 200 (!) концертів!

- Якщо точніше, то ми рахували, що у 2019 році мали 174 виступи. Майже кожний другий день. З них близько 100 концертів – виступи в рамках туру «Мільярди».

- При такому щільному концертному графіку, коли встигаєте, власне, нові пісні створювати?

- Десь у дорозі пишуться тексти, потім десь у готелях – береш гітару й починаєш собі щось придумувати, писати, дописувати, змінювати.

І до того ж, це ж не так, що ми поїхали – і не повертаємося. Тиждень у нас концерти, потім 5-6 днів – відпочинок: ми займаємося студійною роботою, якоюсь організаційною, або просто відпочиваємо з родинами вдома.

МИ ТІЛЬКИ ПОЧАЛИ СЕРЙОЗНЕ ПІДКОРЕННЯ ЧИ ТО, ЛІПШЕ СКАЗАТИ, ОСВОЄННЯ УКРАЇНСЬКОГО ШОУ-БІЗНЕСУ!

- Гурту «Без обмежень» вже 21 рік і він переживав різні періоди – були тривалі затишшя, а були й ідеологічні чи емоційні сплески – як то, Революція гідності чи участь у шоу «Х-фактор», після яких ви отримали нове дихання і розпочали зірковий шлях.

Чи сподівалися ви на таке, коли починали? Наскільки досягли того, що хотіли? Результат вас задовольняє, чи ще є куди йти?

- Ми тільки почали серйозне підкорення чи то, ліпше сказати, освоєння українського шоу-бізнесу! (сміється). Ми довго йшли до цього, і от після Революції гідності, потім після «Х-фактора» – певними етапами, поштовхами почали розвиватися.

Потім знайшлися партнери – Олег Ходачук та Максим Ткаченко. Олег – генеральний продюсер гурту. Виникла думка попрацювати разом, і ми створити компанію «Без обмежень», залучивши інвестиції та команду професійних людей.

І це вже зовсім новий етап, тому що в «Без обмежень» з’явилася команда професійних людей, і кожен розумів – що і як йому треба робити. Створення музичної легенди – це не просто музика і артисти, це величезна робота команди людей, без яких майже неможливо реалізувати свої мрії.

Звичайно, зараз наші мрії реалізовані сильно, але попереду у нас – «Арена Львів», а далі – на День незалежності – найбільший майданчик країни НСК «Олімпійський».

Далі – з жовтня 2020 року починається наш світовий тур, в якому буде понад 40 концертів по всьому світу. Це й Північна Америка, і Схід, і вся Європа. І це також новий етап для «Без обмежень».

Потім ми, безперечно, повернемося додому і почнемо займатися новим альбомом. Тобто, є куди рухатися.

МУЗИКА «GO_A» ЗВУЧИТЬ СТИЛЬНО, ХОЧА МЕНІ НАДЗВИЧАЙНО СПОДОБАЛАСЯ KRUTЬ

- Назва «Без обмежень» мені особисто видається досить провокаційною: ніби промовляєш – «без обмежень» – й одразу уявляєш, що зараз так-е-е-е будуть витворяти, ледь не роздягненими по сцені скакати. Але ви закладаєте в назву зовсім інший сенс. Ця назва з вами – з моменту створення гурту, вона має якусь історію?

- Так, назва з нами з самого початку і звучить так, як вона народилася в 1999-му році. Ми її перекладали англійською, називалися «Without Limits», але потім повернули знову українську версію назви.

А, цікава історія є! Ми зібралися з хлопцями, коли нам було по 17 років, нам хотілося грати рок, нам хотілося грати рок-н-рол. Але кожен з нас любив якусь свою музику. Ігор Рибар, гітарист, до прикладу, любив і любить «Металіку», Еріка Клептона і ще щось з рок-н-ролу. Влад, басист, який тоді з нами починав, любив щось більш сучасне – Менсона, ще когось. Я любив усе це, плюс «Мумій троль», Земфіру, «Плач Єремії» і «Братів Гадюкіних»! І ми не могли домовитися – що ж ми будемо грати (сміється). Ми реально не могли зрозуміти, яку нам музику грати, і вирішили не обмежуватись і грати різну рок-музику – лише трішки в іншій стилістиці.

Якось ми йшли на конкурс (не пам’ятаю, в «Будинку піонера», чи де там) і нам потрібна була назва, тому що пісні в нас уже були, а назви – не було. І хлопці, повертаючись від мене пізно вночі (ми у мене вдома репетирували), йшли до своїх домівок пішки, змерзли, і якось тоді вигадали назву «Без обмежень». Вже на наступній репетиції вони запропонували цю назву, всі сказали: «О, клас!». Так вона і залишилася.

- Ви спостерігали за перегонами на національному відборі на Євробачення? Можливо, вболівали за переможців – гурт «GO_A»?

- Як на мене, ця музика звучить стильно, це фольк, але дуже гарно і якісно осучаснений. Мені подобається. Хоча у мене були трошки інші погляди – мені надзвичайно сподобалася Krutь. Це теж фольковий напрямок, і вона прекрасно виглядала з бандурою, стояла, а не сиділа, у неї була гарна сукня. Це було естетично, плюс до того – прекрасна пісня.

Ще мені сподобався Девід Аксельрод – це така класична пісня для Євробачення – прямо побудована, як пісня для цього конкурсу. У минулі часи саме такі композиції й перемагали, потім вже почалася зміна настроїв – стали перемагати пісні дещо іншої стилістики. Тому, суто з прагматичних міркувань мені здавалося, що переможе він. Він справді прекрасно співає, гарно виглядає, і вокаліст він був, певно, один з найкращих.

Десь у моїх думках також були і «Go_A». Судді й глядачі вирішили, що вони найдостойніші, не маю причини не погодитися. Гарна пісня і вони класно виглядали!

- Знову ж таки, тішить їхня позиція, що вони не перекладатимуть пісню на англійську мову, а вперше заспівають українською.

- Тут я не впевнений. Навряд чи це їм допоможе. Для нас це круто, бо це промоція нашого українського. Але їхати треба за перемогою і, можливо, їм би було краще перекласти. Але це вже нюанси, які вирішує сам артист і продюсер номера. Я не можу тут ні поради дати, ні казати, що це погано чи добре, бо не дуже сам орієнтуюся. Я їм бажаю перемоги. Вони того вартують, вони яскраво виглядають, у них прекрасна пісня, це – свіжий подих, мені здається. Дай Боже, щоб вони перемогли.

ПІСЛЯ «Х-ФАКТОРА» МИ СТАЛИ В СВОЮ КОЛІЮ, ЯКА НЕ ПЕРЕТИНАЄТЬСЯ З ДУМКОЮ ПРО «ЄВРОБАЧЕННЯ»

- Будемо сподіватися. Голосувати самі не зможемо, але віримо, що інші країни будуть прихильними до нас. Ви для себе ніколи не розглядали участі в «Євробаченні»? 

- Колись давно, можливо, так, але вже після «Х-фактора» ми стали в якусь свою колію і вона не перетинається з думкою про Євробачення. Безперечно, нас уже там не буде.

Як кажуть, якщо ти до 30 років не одружився, то тобі потім завжди рано. От так у нас із «Євробаченням»! Якщо ми туди не потрапили до цього часу, то нам тепер уже буде завжди трохи не туди.

Ми з командою вже думаємо іншими масштабами – ми мислимо стадіонами і закордонними турами. Ми нормально проживемо без «Євробачення», а воно без нас.

- Ви сказали, що вашою фавориткою на національному відборі була  фолькова виконавиця і це, напевно, зараз загальна тенденція – цьогоріч Шевченківську премію в номінації «Музичне мистецтво» теж отримав гурт, який виконує музику фольк – «ДахаБраха».

Давати оцінку переможцям або номінантам Шевченківської премії мені було б максимально неетично, але «ДахуБраху» я розумію не просто як фольк-гурт, а як щось більше. Це такий музичний театр із надзвичайно глибоким змістом, який я, до речі, не завжди сприймаю. Типу під настрій. Для мене це досить важка музика – вона настільки глибока і висока, що на неї треба налаштуватися і сприймати її в якомусь правильному стані.

Я тішусь, що вони перемогли. Взагалі, я дізнався про це від музичного критика Ігоря Панасова, який мав дотичність до вибору номінантів і дуже наполягав, щоб номінантами були  «ДахаБраха» і «Вів’єн Морт».

«Вів’єн Морт» – для мене взагалі величезна любов! Я обожнюю музику цієї групи і Дану (Даніела Заюшкіна, солістка гурту – ред.) як особистість і як вокалістку, і хлопців, які створюють із нею разом цю музику. Це дуже круто і вони також – певно що вартували перемоги.

Знову ж таки, коли вже хтось переміг – і після цього говорити, що хтось інший вартував перемоги більше, не можна. Але мені ближче музика «Вів’єн Морт», просто обожнюю її, і я дуже засмутився, коли почув, що вони йдуть у творчу відпустку.

Я вітаю з Шевченківською премією дівчат і хлопців з «ДахиБрахи», це круто, це вже навіки, і це вже історія української музики. Вони цього заслуговують.

Я СПРАВДІ ДИВУЮСЯ, КОЛИ МЕНІ ГОВОРЯТЬ: «ОТ ВИ ТАКИЙ ПАТРІОТ», А ЯК МОЖЕ БУТИ ПО-ІНАКШОМУ?

- Коли говорять про вас, то часто звучить таке: артист з потужною громадянською позицією. А що це для вас? Чи є чітке визначення – що таке громадянська позиція, і чи взагалі можливо, що в когось її може не бути?

Найгірше, що може відбутися з людиною, це стати манкуртом

- Оце мене найбільше обурює! Я справді щиро дивуюся, коли мені говорять: «От ви такий молодець, ви такий патріот», а мені не зрозуміло, як може бути по-інакшому?

Є таке слово, яке для мене жахливо звучить – «манкурт», це людина без пам’яті про своє коріння, про те, хто вона, звідки вона. Найгірше, що може відбутися з людиною – це стати манкуртом. Як на мене, то вже краще нехай вона має впевнену тверду протилежну позицію, тоді ти її розумієш – і це навіть може викликати повагу. Ворогів теж іноді поважають. А коли людині усе байдуже, головне, щоб у холодильнику при відкритті вмикалося світло і там щось було…

У мене абсолютно логічна громадянська позиція людини, яка живе в ХХІ сторіччі в Україні, більш-менш орієнтується в історії своєї держави і бачить, що відбувається зараз. А зараз відбувається війна. Гинуть українці. І ця війна відбувається не з наших причин, і вона ніяка не громадянська, а російсько-українська, агресор зазвичай вказується першим. Це все абсолютно очевидно, і я не знаю, як цього можна не розуміти, не бачити й ігнорувати. Тому вважаю свою громадянську позицію просто нормою.

- Я знаю, що ви були поборником запровадження мовних квот на радіо, результат від цього мені, як слухачу, здається дуже серйозний. Чи так же думаєте й ви, перебуваючи власне в потоці радіохвиль?

- Є дуже великий результат. Якби не було цих квот, українська музика теж розвивалася б, але ми її чули б в радіоефірі набагато менше. Зараз більшість радіостанцій дотримуються квот, принаймні намагаються, а хто не дотримується, отримує штрафні санкції або попередження – це теж працює.

Перемикаючи радіостанції (у мене їх дванадцять в радіолі у машині) дуже-дуже рідко чую російськомовну пісню, трошки частіше англомовні, але здебільшого – україномовні.

Я раніше, та й зараз зустрічаю критику, що, мовляв, української музики багато, але вона погана, чи що нормальної музики немає, – нічого подібного!    

Все буде нормально, ми переживемо інкубаційний період, можливо, п’ять років – і якісної української музики стане більше, тому що пропозиція зростає, й природно, що зростатиме якість.

Програмні директори радіостанцій уже перелаштувалися, звикли, що вони працюють з великою кількістю української музики – і починають відбирати найякіснішу.

Ми маємо багато перемовин з програмними директорами, обговорюємо свої пісні, коригуємо їх. Не секрет, що музиканти роблять адаптацію однієї й тієї ж пісні для різних радіостанцій.

- Як цікаво, я не знала цього.

- А я вам відкрию таємницю (сміється). Це такий компроміс, який не впливає на якість пісні, але допомагає їй звучати на різних радіостанціях. Є радіостанції, на яких прийнятний рок формат, а є – де звучить лише лаундж, то там та ж сама пісня має бути в м’якшому звучанні. Тоді продюсер починає коригувати, дає, наприклад, менше гітари, але сенс пісні залишається, вона не стає гіршою. Дещо змінене звучання дозволяє потрапляти на різні радіостанції й одна і та ж пісня стає форматом для різних радіостанцій. Це гнучкий підхід для продакшну музичного твору.

Тому програмні директори працюють з українськими музикантами й долучаються до створення якісного українського контенту, його стає більше і з часом ставатиме ще більше.

Квоти – це була прекрасна ініціатива, так працює весь світ, і це нормально. Якщо є загроза, потрібно захищатися, немає загрози – можна робити все, що хочете. Але очевидно, що загроза українській мові в Україні до цих пір залишається актуальною.

- Цікаво, от ви їдете в машині – й починає грати ваша композиція. Яка ваша реакція?

- Я роблю гучніше (посміхається). Боже мій, я ж жива людина – і мені це приємно чути! Я вислуховую, як воно звучить, щось там може ми не так зробили, треба було більше вниз додати або більше високих частот – я собі послухав, проаналізував. Але, якщо розмовляю по телефону, то вимкну і буду розмовляти по телефону, бо музику свою я слухаю досить часто, маю на увазі, коли виконую її на сцені.

- Пам’ятаєте, як відбулося усвідомлення, що «я – зірка»?

- А немає такого усвідомлення! Всім чомусь здається, що все відбувається, як у голлівудському фільмі: типу, заснув ноунеймом, прокинувся зранку – і зірка. Це ж не так відбувається. Все дуже розтягнуто в часі, був «Х-фактор», пройшов якийсь час, потім ти випустив якийсь новий класний трек і кліп – і «оп», твоя активність підросла, потім знову пішов кудись працювати – активність впала.

Безперечно, у мене є відчуття, що я впізнавана людина, неможливо заїхати на заправку чи зайти до магазину, не сфотографувавшись з кимось, це відбувається постійно, і це круто.

- Вас це не дратує?

- Я це роблю із задоволенням рівно до того моменту, доки людина не перетинає певної межі. Тому що межа є, це – особистий простір, який повинен зберігатися, зірка ти, чи не зірка. Коли люди не фамільярничають, все добре, а інколи людина до тебе підходить – і таке враження, що ми вчора з ним дітей хрестили, типу ми друзі – налітає, плескає по плечу. Я розумію, він мене слухає, ходить на наші концерти, я йому вже рідний, але ж я його не знаю! То і виходить трошки дисонанс.

Але взагалі, я з великим задоволенням завжди фотографуюся, підписую автографи, тисну руки, перемовляюся кількома фразами. Це відбувається постійно, це приємно, це природне явище і це – результат твоєї роботи, мені це не заважає і я з цим прекрасно себе почуваю.

У КЛІПІ НА ПІСНЮ «НЕ МОВЧИ» ГОЛОВНОЮ ГЕРОЇНЕЮ БУДЕ МОЯ ДРУЖИНА

- Навесні хочеться говорити про щось таке приємне, наприклад, про кохання і про жінок. Я знаю, що ваша кохана дружина не просто створює ваш особистий затишок, а й допомагає в роботі й творчості.

- Взагалі, вона дуже багато допомагає мені ідеологічно. І вона допомагала мені в ті моменти, коли у мене вже опускались руки.

Ми разом 12 років. І коли 12 років тому перший склад «Без обмежень» повернувся до Мукачево, я залишився в Києві, тому що розумів, що музикою потрібно займатися тут, але була ще одна надважлива причина – я знайшов тут свою майбутню дружину і захотів бути з нею, а не їхати додому.

Ми одружились, потім у нас народилась наша Настюха, перша, потім Лук’янчик.

Аня мені допомагає в усьому, що стосується «Без обмежень» – від прийняття важливих рішень до написання текстів пісень. Здебільшого тексти пишу я, а вона інколи коригує.

Буквально днями відзнявся кліп на пісню «Не мовчи», й у ньому головною героїнею була моя дружина. Це буде дуже яскравий, потужний кліп. Такого знімального процесу в нас ще не було, це буде незвично для «Без обмежень». І мені дуже сподобалося, що в ці моменти, у взаємодії зі мною була саме моя дружина, а не чужа мені акторка.

- Це чудово, що ви свою дружину не ховаєте, а навпаки – виставляєте на перший план! Адже серед артистів є таке, що вони приховують свою другу половину, тому що він – ліричний герой, в якого мають закохуватися, і не гоже йому бути одруженим.

«Без обмежень» – це більше, ніж про любов, це – про всі ті цінності, які потрібні нам у житті

- Ми трішки по-іншому до цього підходимо. «Без обмежень» – це трохи більше, ніж просто про любов чи романтичність, це – про всі ті цінності, які потрібні нам у житті.

На наші концерти люди ходять не подивитися на якийсь секс-символ, а почути історії свого життя або просто красиві романтичні історії. Тому я не бачу жодних причин ховати свою дружину чи дітей, бо люди, які люблять «Без обмежень», люблять мій статус одруженого чоловіка з двома діточками. Мені з цим комфортно живеться, мені не треба нічого приховувати чи вигадувати, я просто показую правду, якою вона є.

Напевно, що за це люди нас і люблять, і тому все круто між нами всіма.

- Грандіозну зустріч з усіма, хто любить «Без обмежень», ви на коли плануєте, нагадайте?

- Ми збираємо всіх 24 серпня 2020 року на НСК «Олімпійський».

- І скільки плануєте зібрати людей?

- З нас кожен собі вигадав різні цифри: Олег  (генеральний продюсер гурту) хоче, до прикладу, 60 тисяч, мені подобається цифра 55 тисяч, наші стратеги, рекламісти й креативники розраховують на 50-55 тисяч – на це побудована стратегія.

Поки що продано майже 5 тисяч квитків, на момент виходу інтерв’ю – не знаю скільки буде, динаміка мені подобається, все в рамках того, що ми собі планували.

- Але, ще ж багато часу до концерту, чи це мені лише здається?

- Це так здається! Рівненько півроку – це не багато часу для такого концерту, нам вистачить, але немає коли розслаблятися, передумувати чи змінювати стратегію, вона у нас чітко розроблена, погоджена, сто разів перевірена і порахована, рухаємося в нормальному робочому темпі й ритмі.

Перед тим ще будуть «Арена-Львів», Одеський стадіон, концерт в Івано-Франківську, можливо, у Дніпрі.

Я принагідно всіх запрошую, обов’язково приходьте, тому що не часто українські артисти збираються з вами зустрічатися на НСК «Олімпійський» – ми станемо третіми.

Хочеться побачити вас усіх, тому що цей концерт – про кожного з нас, про все те, що ми любимо, відчуваємо. І про хороше, і про сумне, але все справжнє, все з нашого життя.

День Незалежності нашої держави – це дуже велике свято, і «Без обмежень» хоче його провести у великій дружній українській родині.

Любов Базів. Київ, ukrinform.ua.

Фото Павла Багмута та з архіву Сергія Танчинця

 

07 березня 2020р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів