Коли працюєш із COVID-19: Один робочий день лікаря-інтерна Олександра Голубенка
Хтось працює віддалено, хтось – у вимушеній відпустці, хтось узагалі залишився без роботи. Життя в режимі «COVID-19» вплинуло майже на кожного з нас. Медіацентр вирішив розказати про один робочий день тих, хто нині завантажений роботою і перебуває у безпосередній групі ризику. Наші наступні публікації – про викладачів та студентів УжНУ, які в цей непростий час перебувають на передовій боротьби із коронавірусною інфекцією.
Перед остаточним встановленням діагнозу пацієнтам роблять тестування на наявність COVID-19. Тож і ми почнемо з публікації про діагностику. Про один робочий день і про життя на карантині розповідає лікар-інтерн спеціальності «Хірургія» Олександр Голубенко. Хлопець поділився досвідом роботи в одній із клінік міста, де забирав біоматеріали для досліджень. Далі – пряма мова.
РОБОЧИЙ ДЕНЬ ІЗ 7:40 І ПОНАД 10 ЕЛЕМЕНТІВ ЗАХИСТУ
«Мій робочий день починається близько 7:40 ранку, – розповідає Саша. – Прокидатися доводиться о 6:20. Перед роботою обов’язково снідаю та п’ю каву. Бо у клініці цього вже собі дозволити не можу. Безпосередньо до місця роботи мене довозить службове авто – його надає клініка, де я працюю.
Ми готуємо усе до прийому пацієнтів: миємо, знезаражуємо поверхні, провітрюємо приміщення. Відтак важливо правильно надягнути всі засоби індивідуального захисту – їх більше 10. Починаю зі звичайної хірургічної форми, а далі рукавички (у два шари), респіратор, хірургічна шапочка, захисний комбінезон, хірургічний халат, бахіли, нарукавники, окуляри, щиток тощо».
ЩОБ УБЕЗПЕЧИТИСЯ, ЗАСОБІВ ЗАХИСТУ НЕДОСТАТНЬО
«Моя робота полягає у заборі матеріалу зі слизових оболонок рота і носа на дослідження COVID-19 методом ПЛР. Важливо – правильно посадити пацієнта і правильно до нього підійти. Людина може закашлятися, тому слід стояти збоку. У кабінеті в цей час відчинене вікно, навпроти якого я саджаю пацієнта.
Мазки із рота і носа потрібно забирати новими інструментами. Головне під час забору біоматеріалів – не торкнутися ніяких інших частин порожнини. Від цього залежить достовірність аналізу.
Матеріали забираю у спеціальну ємність – епендорф. Його закриваю, кладу у ZIP-пакет. Потім у ще один. Потім у холодильник.
Після кожного пацієнта обов’язково змінюю верхній шар рукавичок і нарукавники. Краплі потрапляють саме на ці частини костюму, бо вони найбільше контактують із пацієнтом, тож є потенційно небезпечними».
ЩЕ ОДИН ВАЖЛИВИЙ ЕТАП – ДЕЗІНФЕКЦІЯ ТА УТИЛІЗАЦІЯ
«Змінні рукавички та нарукавники слід обов’язково утилізувати. Звісно, так само утилізації підлягають і інструменти. Спочатку ми вимочуємо їх у дизрозчині у спеціальній ємності. Відтак це все потрібно скласти у 3 герметичні пакети із металевими застібками. Ці біонебезпечні матеріали забирають, додатково дезінфікують у спеціальному стерилізаторі – автоклаві – і аж тоді відвозять на утилізацію.
Кожен наступний пацієнт приходить не раніше, як через 20 хвилин після попереднього. За цей час миємо підлогу, знезаражуємо всі поверхні, кварцуємо приміщення».
4 ГОДИНИ У ПОВНІЙ АМУНІЦІЇ
«Робочий день триває до полудня і за цей час я приймаю від 10 до 20 пацієнтів. Складно перебувати весь час у повній амуніції – це і незручно, і спекотно. Відверто кажучи, навіть банально вмитися не дуже вийдеш протягом цих 4 годин, бо доведеться повністю змінювати форму.
Після 12 години дня всі зібрані матеріали їдуть на верифікацію до лабораторії, а я – додому».
МАСКА, НАДІТА НА ПІДБОРІДДЯ, НЕ ЗАХИЩАЄ
«Через несерйозне ставлення до ситуації, люди розслабилися. Ті, хто безцільно гуляє компаніями та ще й без масок, наражають на небезпеку не лише себе, але й інших. А у нас немає великої кількості апаратів ШВЛ. Через таке ставлення лікарі-реаніматологи рано чи пізно стоятимуть перед вибором, кого рятувати.
Люди думають, що якщо вони вже більше місяця користують одну й ту саму маску, вона їх врятує. Маски потрібно змінювати. А ще пам’ятати: маска, надіта на підборіддя або лише на рот, не захищає».
СИДІТИ ВДОМА ЗОБОВ’ЯЗУЄ ГРОМАДЯНСЬКА ПОЗИЦІЯ
«Я в самоізоляції на період, доки працюю. На роботу і з роботи. Іноді можу заїхати в магазин за оптовими покупками. Складаю собі список, швидко купую все, щоб менше там бути. Сидіти вдома мене зобов’язує моя громадська позиція і адекватне мислення, а не лише робота. Коли гарна погода, іноді дозволяю собі пройтися з роботи пішки. Але я йду у респіраторі від виходу з клініки аж до заходу в квартиру.
Тепер є нагода взятися за те, що хотів, але не вистачало часу. На карантині перечитую медичну літературу, вчуся готувати їсти, пригадую, як грати на гітарі, розвиваю свою хірургічну Інстаграм-сторінку. Також обговорюємо з місцевим осередком БУР та УМСА плани, як забезпечити лікарів. Із друзями та близькими у Скайпі спілкуюся. У вихідні поїхав у гори. Весь час був у респіраторі, дихав через раз, відійшов від людей і нарешті надИхався», – розповідає Олександр.
Тепер медик продовжить роботу вже в одній із лікарень міста.
Зауважимо, що Олександр не забирав аналізів у тих пацієнтів, котрих направляє сімейний лікар. Їх «швидка» доставляє у стаціонар, де біоматеріали забирають представники референс-лабораторії.
Волонтеріат УжНУ оголошує збір коштів під гаслом «Свій для свого». Мета – закупити засоби захисту для медиків. Адже серед них чимало своїх – тих, хто навчається чи працює в Ужгородському національному університеті.
Не залишайся осторонь. Підтримай своїх. Щоб допомогти – телефонуй: 0509093018 (Ганна Мелеганич, координаторка Волонтеріату УжНУ) або 0509799220 (Марія Треліс, координаторка Волонтеріату на медичному факультеті УжНУ).
Ксенія Шокіна, Медіацентр УжНУ
-->
До теми
- «Зараз у нас є шанс зберегти країну й вибороти право на вільне життя. Бо якщо програємо, більше шансів не буде…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- «Війна – це важка й страшна робота, але тут кожен проявляє свою сутність, бачить, ким він є насправді…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- Відомий закарпатець, народний артист України Іван Попович сьогодні відзначає 75-ліття
- «На бойових позиціях головне – не панікувати. Чим холоднокровніше поводишся, тим більше шансів уціліти…»
- Після перемоги мріє поїхати в Японію: історія переселенки з Краматорська, яка плете маскувальні сітки в Ужгороді
- «Після контузії мене хотіли госпіталізувати на тиждень, але я відпросився: «У мене поважна причина – одруження!»
- Галина Кенез: «Всі ми хочемо жити у вільній незалежній Україні. А для того, щоби в ній жити, за неї треба боротися»
- Нацгвардійці на Закарпатті відпрацювали пошук і затримку диверсантів
- «На бойовій позиції під постійними обстрілами ми думали про одне – як виконати завдання і вціліти…»
- "Я не була на могилах рідних жодного разу". Історія бойової медикині 128-ї бригади, у якої Росія вбила всю сім'ю
- «Я пішов у ЗСУ, щоб мої діти не бачили, що таке війна…»
- «Страх є страх. Й зрозуміло – йде війна. Але ж якщо всі боятися будуть, то що?»
- «Якби я не хотів жити в цій країні, не пішов би воювати за неї…». Історії з фронту від захисників зі 128-ї бригади
- «Впродовж однієї години ми знищили зі «Стугни» ворожий танк і БМП-3»: історії з фронту від 128-ї бригади
- «Найближче з ворогом я стикався на витягнуту руку…» Історія Валерія, бійця 128-ї бригади
- "Ми обов’язково переможемо – у нас є дух свободи". Історія су-шефа, який став штурмовиком, а зараз служить у ТЦК на Закарпатті
- «Звичайно, тут важко – і психологічно, і фізично. Але я розумію, що треба виконувати свою роботу…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія "Челентано"
- Молодший сержант Юлій «Історик» захищав Україну у 2014-2015 роках, без вагань став на захист і в лютому 2022-го
- 21-річний воїн 128-ї бригади Роман з Ужгорода: "Коли після війни повернуся в цивільне суспільство, хочу про все забути. Хоча не забуду…"
- Олександр «Юрист»: «У мене хороших друзів більше нема… Фото є, а друзів нема». Історія військового з ТЦК
До цієї новини немає коментарів