Коли працюєш із COVID-19: Один робочий день лікаря-інтерна Олександра Голубенка

Хтось працює віддалено, хтось – у вимушеній відпустці, хтось узагалі залишився без роботи. Життя в режимі «COVID-19» вплинуло майже на кожного з нас. Медіацентр вирішив розказати про один робочий день тих, хто нині завантажений роботою і перебуває у безпосередній групі ризику. Наші наступні публікації – про викладачів та студентів УжНУ, які в цей непростий час перебувають на передовій боротьби із коронавірусною інфекцією.
Перед остаточним встановленням діагнозу пацієнтам роблять тестування на наявність COVID-19. Тож і ми почнемо з публікації про діагностику. Про один робочий день і про життя на карантині розповідає лікар-інтерн спеціальності «Хірургія» Олександр Голубенко. Хлопець поділився досвідом роботи в одній із клінік міста, де забирав біоматеріали для досліджень. Далі – пряма мова.
РОБОЧИЙ ДЕНЬ ІЗ 7:40 І ПОНАД 10 ЕЛЕМЕНТІВ ЗАХИСТУ
«Мій робочий день починається близько 7:40 ранку, – розповідає Саша. – Прокидатися доводиться о 6:20. Перед роботою обов’язково снідаю та п’ю каву. Бо у клініці цього вже собі дозволити не можу. Безпосередньо до місця роботи мене довозить службове авто – його надає клініка, де я працюю.
Ми готуємо усе до прийому пацієнтів: миємо, знезаражуємо поверхні, провітрюємо приміщення. Відтак важливо правильно надягнути всі засоби індивідуального захисту – їх більше 10. Починаю зі звичайної хірургічної форми, а далі рукавички (у два шари), респіратор, хірургічна шапочка, захисний комбінезон, хірургічний халат, бахіли, нарукавники, окуляри, щиток тощо».
ЩОБ УБЕЗПЕЧИТИСЯ, ЗАСОБІВ ЗАХИСТУ НЕДОСТАТНЬО
«Моя робота полягає у заборі матеріалу зі слизових оболонок рота і носа на дослідження COVID-19 методом ПЛР. Важливо – правильно посадити пацієнта і правильно до нього підійти. Людина може закашлятися, тому слід стояти збоку. У кабінеті в цей час відчинене вікно, навпроти якого я саджаю пацієнта.
Мазки із рота і носа потрібно забирати новими інструментами. Головне під час забору біоматеріалів – не торкнутися ніяких інших частин порожнини. Від цього залежить достовірність аналізу.
Матеріали забираю у спеціальну ємність – епендорф. Його закриваю, кладу у ZIP-пакет. Потім у ще один. Потім у холодильник.
Після кожного пацієнта обов’язково змінюю верхній шар рукавичок і нарукавники. Краплі потрапляють саме на ці частини костюму, бо вони найбільше контактують із пацієнтом, тож є потенційно небезпечними».
ЩЕ ОДИН ВАЖЛИВИЙ ЕТАП – ДЕЗІНФЕКЦІЯ ТА УТИЛІЗАЦІЯ
«Змінні рукавички та нарукавники слід обов’язково утилізувати. Звісно, так само утилізації підлягають і інструменти. Спочатку ми вимочуємо їх у дизрозчині у спеціальній ємності. Відтак це все потрібно скласти у 3 герметичні пакети із металевими застібками. Ці біонебезпечні матеріали забирають, додатково дезінфікують у спеціальному стерилізаторі – автоклаві – і аж тоді відвозять на утилізацію.
Кожен наступний пацієнт приходить не раніше, як через 20 хвилин після попереднього. За цей час миємо підлогу, знезаражуємо всі поверхні, кварцуємо приміщення».
4 ГОДИНИ У ПОВНІЙ АМУНІЦІЇ
«Робочий день триває до полудня і за цей час я приймаю від 10 до 20 пацієнтів. Складно перебувати весь час у повній амуніції – це і незручно, і спекотно. Відверто кажучи, навіть банально вмитися не дуже вийдеш протягом цих 4 годин, бо доведеться повністю змінювати форму.
Після 12 години дня всі зібрані матеріали їдуть на верифікацію до лабораторії, а я – додому».
МАСКА, НАДІТА НА ПІДБОРІДДЯ, Н
Е ЗАХИЩАЄ
«Через несерйозне ставлення до ситуації, люди розслабилися. Ті, хто безцільно гуляє компаніями та ще й без масок, наражають на небезпеку не лише себе, але й інших. А у нас немає великої кількості апаратів ШВЛ. Через таке ставлення лікарі-реаніматологи рано чи пізно стоятимуть перед вибором, кого рятувати.
Люди думають, що якщо вони вже більше місяця користують одну й ту саму маску, вона їх врятує. Маски потрібно змінювати. А ще пам’ятати: маска, надіта на підборіддя або лише на рот, не захищає».
СИДІТИ ВДОМА ЗОБОВ’ЯЗУЄ ГРОМАДЯНСЬКА ПОЗИЦІЯ
«Я в самоізоляції на період, доки працюю. На роботу і з роботи. Іноді можу заїхати в магазин за оптовими покупками. Складаю собі список, швидко купую все, щоб менше там бути. Сидіти вдома мене зобов’язує моя громадська позиція і адекватне мислення, а не лише робота. Коли гарна погода, іноді дозволяю собі пройтися з роботи пішки. Але я йду у респіраторі від виходу з клініки аж до заходу в квартиру.
Тепер є нагода взятися за те, що хотів, але не вистачало часу. На карантині перечитую медичну літературу, вчуся готувати їсти, пригадую, як грати на гітарі, розвиваю свою хірургічну Інстаграм-сторінку. Також обговорюємо з місцевим осередком БУР та УМСА плани, як забезпечити лікарів. Із друзями та близькими у Скайпі спілкуюся. У вихідні поїхав у гори. Весь час був у респіраторі, дихав через раз, відійшов від людей і нарешті надИхався», – розповідає Олександр.
Тепер медик продовжить роботу вже в одній із лікарень міста.
Зауважимо, що Олександр не забирав аналізів у тих пацієнтів, котрих направляє сімейний лікар. Їх «швидка» доставляє у стаціонар, де біоматеріали забирають представники референс-лабораторії.
Волонтеріат УжНУ оголошує збір коштів під гаслом «Свій для свого». Мета – закупити засоби захисту для медиків. Адже серед них чимало своїх – тих, хто навчається чи працює в Ужгородському національному університеті.
Не залишайся осторонь. Підтримай своїх. Щоб допомогти – телефонуй: 0509093018 (Ганна Мелеганич, координаторка Волонтеріату УжНУ) або 0509799220 (Марія Треліс, координаторка Волонтеріату на медичному факультеті УжНУ).
Ксенія Шокіна, Медіацентр УжНУ
До теми
- Інклюзивна кав’ярня “Янгол” святкує першу річницю: з якими викликами зіштовхнулися в роботі
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
- Пекар, який став мінометником. Історія бійця 156-ї окремої механізованої бригади з позивним «Мадяр»
- Заради доньки: історія прикордонника Олександра Товта
- Василь Мирявчик: «Я би хотів, щоб люди були добрішими до людей із інвалідністю»
- «Я захищаю свою сім’ю, щоб жодна падла не прийшла й не сказала, що мій будинок уже його…» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
- Закарпатська міфологія на картах таро: як художниця з Ужгорода популяризує український фольклор за кордоном
- Гідні умови праці й зарплата, як у сусідів із ЄС: підготувати й утримати фахівців
- «Хочу знову підіймати український прапор на змаганнях — як в Україні, так і за її межами». Боєць стрілецького батальйону поліціії на псевдо Слон
- "Синевирське диво" під час війни. Як правильно зробити бізнес на вівцях, а репутацію - на ефективному керівництві
- Як ветеранам повернутися до цивільного життя й роботи: досвід Семена Махліна
- Декомпресія в горах: як закарпатські гвардійці відновлюють сили після фронту
- Олександра Козоріз: "Слово, до якого підходиш навшпиньки, віддячить рясно"
- «В дитинстві я лазив на стрімкі скелі за едельвейсами, а тепер ношу едельвейс на шевроні нашої бригади…» Історія Степана, бійця 128-ї бригади
- Археологи завершили розкопки у Мукачівському замку "Паланок". Знайшли унікальні артефакти (ФОТО, ВІДЕО)
- Меблі лікаря Новака, старовинні медичні інструменти та шеврони: експонати Музею історії Закарпатської обллікарні
- Історія однієї картини: «Верховинське село» Антона Кашшая
- IT-кластер Закарпаття: три роки розвитку, стійкості та інновацій
- «У мене дома молодший брат, йому 6 років. Я воюю за нього…» Історія Артема, бійця 128-ї бригади
- "Провина євреїв була лише в тому, що вони євреї": історія порятунку єврейського хлопчика на Закарпатті під час Голокосту
До цієї новини немає коментарів