20 людей, які змінюють Закарпаття

Сьогодні публікуємо фінальну частину серії “20 людей, які змінюють Закарпаття”. Це ще двадцять історій про те, що зміни мають конкретні імена. 

Військові

Вадим Сухаревський

Вадим Сухаревський

Закарпатець Вадим Сухаревський увійшов в історію України як перший офіцер ЗСУ, під чиїм командуванням у 2014 році було відкрито вогонь на ураження російських бойовиків. Тоді Вадиму було 29 років, а серед ветеранів АТО цей епізод вважається неофіційною точкою відліку російсько-української війни.

На момент повномасштабного вторгнення росії Сухаревський уже був досвідченим військовим і начальником штабу 35-ї бригади морської піхоти. Влітку 2022 року він отримав звання Героя України за вміле командування під час наступу на Херсон, а у 2024 році став заступником Головнокомандувача ЗСУ.

Сухаревський відомий увагою до інновацій і технологічних рішень на війні, зокрема до системного використання дронів. Певний час він очолював Сили безпілотних систем (СБС), а з червня 2025 року став заступником командувача оперативного командування “Схід”.

– Вирішив стати офіцером, бо мене дратувало, що більшість командирів не здатні приймати рішення. Боялись тоді, часто бояться і зараз, – казав він. Сьогодні Сухаревський асоціюється з новою культурою військового управління, де повага до людей поєднується з технологічною перевагою як вирішальним чинником сучасної війни.

Вікторія Ковач

Вікторія Ковач

Військова лікарка, реформаторка медичної освіти та одна з найвпливовіших фахівчинь української військової медицини. Уродженка закарпатської Ільниці (Іршавщина), Вікторія Ковач “Авіцена” нині є начальницею медичної служби Третьої окремої штурмової бригади.

У мирний час Вікторія працювала в МОЗ над оновленням післядипломної освіти медиків, а також розробила систему відбору інтернів у медичній мережі “Добробут”.

Після 2022 року вона з нуля вибудувала ефективну медичну службу у 3-й окремій штурмовій бригаді – від евакуації та хірургії на передовій до системних підходів у громадському здоров’ї. “Авіцена” не просто забезпечує свою службу всім необхідним на будь-якій ділянці фронту, куди залучають бригаду. Вона також стала однією з тих, хто розширив практику переливання крові у бойових умовах ще до того, як це стало усталеним стандартом.

Її команда однією з перших на фронті запровадила чіткий менеджмент меддопомоги та системне вивчення бойового досвіду. Вікторія представляє Україну на безпекових платформах, зокрема у взаємодії з партнерами в структурах НАТО.

Волонтери

Людмила Лівак і Пласт

Людмила Лівак

Пластовий рух зародився на Закарпатті на початку 1920-х років. Осередки з’явилися у найбільших містах і селищах – Берегові, Ужгороді, Мукачеві, Перечині, Хусті, Тячеві, Рахові й Великому Березному. До кінця 1930-х років кількість пластунів на Закарпатті сягнула близько 3 000.

– Ми плекаємо в дітях загальнолюдські цінності – любов до життя, до людини, до природи і своєї країни. Патріотизм для нас полягає в доброму громадянстві, у тому, що ми робимо для ближнього, для громади, для країни, – каже керівниця закарпатського “Пласту” Людмила Лівак.

Після відновлення Пласту в області осередки з’явилися в Мукачеві, Берегові, Хусті, Довгому, Тересві та Буштині. Пластуни проводять регулярні сходини, беруть участь у культурних, історичних, екологічних, просвітницьких і волонтерських проєктах, організовують літні табори та мандрівки, співпрацюють зі словацькими і чеськими колегами. І щороку приносять на Закарпаття Вифлеємський вогонь миру.

Анна Дем’ян та ГО “Волелюбні”

Анна Дем’ян

Ужгородка Анна Дем’ян разом із волонтерками Ольгою Чиж та Василиною Синичкою у лютому 2024 року заснувала ГО “Волелюбні”. Організація надає гуманітарну допомогу, а також збирає кошти на дрони та інше необхідне для передової. За час своєї роботи волонтери відправили на передову понад 40 000 порцій сухих супів і борщів та щотижня відвідують поранених військових у медичних закладах Ужгорода. Волонтери майже щотижня організовують благодійні ярмарки та збори.

Організація також підтримує родини військових. Цьогоріч до Дня Святого Миколая ГО “Волелюбні” у співпраці із Закарпатським музично-драматичним театром організувала святкування для понад 300 дітей із родин військових.

А ще “Волелюбні” створюють платформу підтримки для людей, які опинилися у складних життєвих обставинах, і працюють на перетині соціальної допомоги, жіночого лідерства та відновлення громад.

Марк Мельниченко

Марк Мельниченко

Ужгородець Марк Мельниченко  називає себе вільним фермером та україноцентричним ютубером. Юнаком він поїхав волонтерити до країн ЄС, долучався до волонтерських програм. Там з’явилася ідея побудувати свою “хатину мрії” – будинок без відходів, зведений власноруч із природних матеріалів. 

Паралельно Марк почав вести свій блог “Моя українська мрія”, де розповідав про те, як зводить хатину та вирощує власний сад. Зараз його блог в інстаграмі має понад 110 тисяч підписників, а відео “залітають” на сотні тисяч переглядів.

Він активно записує й просвітницькі відео, де спростовує російську дезінформацію, розказує важливі факти з української історії, зокрема й для іноземців. Марк активно волонтерить, відтак, разом з підписниками він зібрав кошти вже на 3 пікапи для військових. 

Сьогодні він продовжує розвивати сад і дім, експериментує з екзотичними плодовими деревами. Проводить навчально-екологічні екскурсії для школярів, приймає волонтерів з усіх куточків України. А також протистоїть вирубці лісів у Карпатах та забудові вітровими електростанціями високогір’я. 

Бізнес

Юлія Довганич

Юлія Довганич

Лікарка Юлія Довганич , керівниця медичного центру "Дбаю" , переконана, що медицина має починатися з турботи про пацієнта, а не з бюрократії чи механічних призначень. Цей принцип став базовою філософією роботи центру.

Юлії близька модель сімейної медицини, з якою вона познайомилася під час стажування у США, у штаті Орегон.

– Мені сподобалося, що там сімейні лікарі займаються усім, тобто немає постійної переадресації на інших спеціалістів. Кваліфікований сімейний лікар може вирішити 90% потреб пацієнта. І так, наші лікарі у “Дбаю” можуть вирішувати ці 90%, – пояснює вона.

На її погляд, лікування – це більше, ніж рецепт. У певний момент пацієнта потрібно заспокоїти, поговорити з ним, пояснити стан і логіку рішень. Бо довіра і зрозуміла комунікація – така ж частина медицини, як і правильно підібрана терапія.

Суспільство, культура, мистецтво, література, освіта

Отець Владислав Ігнатишин

о.Владислав Ігнатишин

Владислав Ігнатишин – священник Ужгородського Хрестовоздвиженського греко-католицького кафедрального собору, а з вересня 2022 року керівник ліцею “Теобенд”. 

“Теобенд” – приватна католицька школа при кафедральному соборі. Отець Владислав наголошує, що створення ліцею має і історичний вимір: першу класичну школу в Ужгороді понад 450 років тому заснували єзуїти разом із протестантами. Відтак ліцей продовжив давню освітню традицію церкви в місті.

Поміркований, врівноважений і дуже контактний у спілкуванні з підлітками, отець Владислав не раз демонстрував рідкісну для “дорослих інституцій” навичку – говорити з молоддю без зверхності, просто і на рівних.

– Ми хочемо, щоб наш ліцей став місцем подяки. Я кажу дітям: якщо маєш, за що подякувати сьогодні, то ти не дарма прожив цей день. Ми намагаємось у всьому побачити Дар Божий, – каже він.

Галина Левко-Рубець

Галина Левко-Рубець

Галина Левко-Рубець – вчителька інформатики у селі Довге, пластунка, волонтерка, керівниця ГО “Боржава”, співзасновниця молодіжного простору  "Довге хаб" . ЇЇ підхід до розбудови громади простий і водночас стратегічний: якщо дати дітям простір, інструменти та якісне середовище, село перестає бути “межами”, а стає стартовим майданчиком.

– Як вчителька інформатики я розумію, що у час інтернету в нас немає обмежень ані матеріальних, ані фізичних. Для мене є стимулом та поштовхом те, що ми можемо розвиватися. Ми можемо і маємо розвиватися і будь-хто з наших дітей може стати “людиною світу”. Кожне життя має бути значиме, – каже пані Галина.

У “Довге хабі” дивляться кіно, вивчають інформатику на різних рівнях відповідно до віку дітей, практикують розмовну англійську, розивають Пласт. Молодь також пише локальні проєкти – від благоустрою села до облаштування спортивних майданчиків. 

У серпні 2025 року Галина разом з місцевою владою та партнерами відкрила громадський центр "Фортеця"  біля підніжжя Довжанського замку. Цим проєктом мешканці хочуть не тільки об’єднувати під одним дахом ініціативи громади, але й множити їх. 

Отець Богдан Савула

о.Богдан Савула

Настоятель старовинної Горянської ротонди отець Богдан Савула є хранителем однієї з найдавніших святинь України. Для нього ця роль означає щоденну відповідальність не тільки за парафію, а й за історичну, художню та сакральну спадщину, яку Горянська ротонда зберігає століттями. Отець Богдан органічно поєднує культуру і віру, не протиставляючи їх.

– Я би не дуже відділяв поняття культури від сакрального, тому що дуже багато творів культури народжувалися саме при церкві: ікони, графіки створювались саме там і церква була замовником і прихистком культури, – каже він .

Будучи священником понад 10 років, Богдан Савула наголошує на особливій відповідальності перед громадою:

“Священник є найбільш відповідальний перед Богом за спасіння своє і ближнього. Ти мусиш бути еталоном моральності, духовності і людяності перед громадою, яка дивиться на тебе як на представника Бога.”

Людмила Сорока та “Щасливі діти”

Людмила Сорока

Громадська організація "Щасливі діти" вже понад 10 років створює цікаве й корисне дозвілля для дітей та їхніх мам. Свого часу це була одна з небагатьох місцевих ініціатив на Закарпатті, сфокусованих саме на дитячій аудиторії. Попит на такі проєкти виявився значним, і з часом спільнота зростала разом із запитами сімей.

Організацію створили кілька ужгородок, матусь у декретній відпустці – Ольга Павлова, Людмила Сорока та Тетяна Літераті. Вони зсередини бачили, чого бракує в міському дитячому дозвіллі, і перетворили цю прогалину на довготривалу ініціативу з чіткою соціальною метою. Людмила Сорока, проєктна менеджерка ГО “Щасливі діти”, переконана, що в час війни діти та батьки потребують особливої уваги і підтримки.

– Що б не траплялося, ми завжди робимо все, аби передусім подбати про безпеку та комфорт дітей та їхніх батьків. Ми намагаємося бути максимально ефективними, толерантними, розуміючими і підтримуючими, – каже вона.

Команда “Щасливих дітей” гнучко реагує на актуальні потреби родин: проводить творчі екскурсійні програми, заняття з психологом і логопедом, організовує денні табори та проєкт “Майстерня помічників Святого Миколая”. Також організація розглядає напрям підготовки старших дітей до важливих освітніх етапів – відповідно до запитів батьківської спільноти.

Інга Бондаренко

Інга Бондаренко

Інга Бондаренко – професійна піаністка, засновниця музичної студії “Virtuoso”, викладачка в Ужгородській музичній школі. Ставши мамою, вона помітила, що для маленьких дітей у місті майже немає сучасних музичних можливостей. З цього запиту вона заснувала першу приватну музичну школу в Ужгороді – “Перший крок”, яка згодом стала називатися “Virtuoso”.

Інга Бондаренко розробила авторську методику викладання для малюків, підлітків і дорослих. В її основі – орф-підхід, тобто комплексне використання музики, руху, ритму та слова. Головний принцип цього методу – щиро зацікавити музикою.

Тут діти не лише засвоюють нотну грамоту і знайомляться з різними інструментами, регулярно беруть участь у відкритих звітних концертах. У підсумку школа працює не тільки як освітній проєкт, а як середовище, яке формує любов до музики й впевненість в собі та власному голосі.

Ксенія Платанова

Ксенія Платанова

Ксенія Платанова – художниця і скульпторка із Запоріжжя, яка від початку повномасштабного вторгнення живе та працює в Ужгороді. Майже рік вона волонтерила у місцевому шпиталі, а паралельно брала участь у мистецьких резиденціях, зокрема "Шпор" . Її скульптурні роботи щирі і безпосередні у своєму бажанні відчути світ навколо. 

У своїх проєктах Ксенія не намагається говорити “про все” і “за всіх”. Вона працює з особистим досвідом і внутрішньою правдою, пропускає теми крізь себе і не відділяє мистецтво від прожитого. Ця чесність і робить її голос впізнаваним – тихим, але точним.

– Ужгород прихистив і став тимчасовим домом для мене і моєї родини. Закарпаття – це гостинні люди, теплота і щирість яких відновлює, а незламність надихає. Для мене вкрай важливо продовжувати жити і працювати в Україні, відчуваючи підтримку близьких по духу людей. Завдяки резиденціям “Мистецьке об’єднання Шпор” і “Вибачте номерів немає)” я реалізувала декілька проєктів у колаборації з місцевими художниками Андрієм Стегурою та Олегом Путрашиком. Не втратити можливість висловлюватися для мене дорівнює зберегти себе як особистість, – каже Ксенія Платанова.

Лілія Івасько та “Простір молоді”

Лілія Івасько

Лілія Івасько разом із командою ГО “Простір молоді” працює над розвитком Закарпаття через системну роботу з молоддю та громадами. Фокус організації – формувати лідерство, критичне мислення та громадянську відповідальність, щоб молоді люди бачили своє майбутнє тут, у своїх містах і селах, а не лише за кордоном. 

Організація розвиває м’які навички та культуру партнерства через навчальні програми й міжнародні можливості, зокрема UPSHIFT, Youth Connect for Ukraine, Erasmus+. За останні два роки близько 25 молодих людей долучилися до таких обмінів. Упродовж 2025 року організація взяла участь у 10 міжнародних поїздках, де звучав голос української молоді з Закарпаття.

Паралельно команда підтримує зростання громад: допомагає органам місцевого самоврядування залучати партнерів і будувати молодіжну інфраструктуру, а молоді – запускати власні ініціативи. За останні три роки молодіжні команди за підтримки організації реалізували 36 локальних проєктів у громадах Закарпаття.

Локальне виробництво

Марина Гутлебет

Марина Гутлебет

Марина Гутлебет – власниця Simple Home Store в Ужгороді та бренду керамічного посуду Lebet,  який не просто прикрашає побут, а несе історії. 

— Я усвідомила, що люди не хочуть купувати щось просто так. Їм не цікаві речі, які не несуть певних цінностей. Потрібні речі, які несуть сенс, про які можна розповісти іншим. 

Її кераміка працює як продовження ідентичності – через щоденні ритуали, домашні традиції та речі, які хочеться передавати далі. Від шматка глини – до відчуття зв’язку з культурою і собою.

Спорт

Баскетбольний клуб “Ужгород”

Олександр Зубковський (праворуч), Василь Товтин та Антон Іванина

“Граємо з серцем для рідного міста” – такий слоган має баскетбольний клуб “Ужгород”. За ним стоїть щоденна, часто непомітна робота тренерів, які фактично тримають на собі розвиток дитячого баскетболу в місті.

Команду формують і розвивають Олександр Зубковський, який водночас очолює обласну Федерацію баскетболу, а також Василь Товтин та Антон Іванина. Вони тренують дітей, організовують змагання, підтримують спортивну інфраструктуру, шукають можливості для розвитку клубу.

– Нам і так непросто, тому що троє людей на таку кількість дітей – це дуже важко. Тому як голова Федерації, я просто знімаю капелюха перед колегами, – каже Зубковський.

Їхня мрія – власний зал і стабільні умови для підготовки. А їхній реальний внесок уже сьогодні вимірюється не тільки медалями, але й вірою в те, що в Ужгороді баскетбол має майбутнє. 

Розвиток міста, урбаністика

Андрій Луца

Андрій Луца

Лавиці, парклети, осмислена організація міського простору – чимало мукачівців асоціюють ці зміни з архітектором і урбаністом Андрієм Луцою. Разом з однодумцями він запустив проєкт "Бенч Лавиці", у межах якого команда встановлює нові елементи міського середовища та залучає містян до співучасті у змінах.

Торік вони встановили кілька лавиць на набережній Латориці та облаштували парклети на вулицях міста. Ці невеликі проєкти стали видимими маркерами більшої ідеї: міський комфорт починається з конкретних, добре зроблених речей, які повертають людям простір.

Мукачівці долучаються до ініціатив залежно від своєї компетенції – хтось фінансами, хтось матеріалами, хтось роботою на місці. Паралельно Андрій Луца читає лекції у громадських просторах про урбанізацію, відновлення старих приміщень і міських кварталів, а також про підходи до сучасного облаштування громадських зон. У цій роботі важливий не лише дизайн, а культура відповідальності за місто як спільний дім.

Олександр Дзембас

Олександр Дзембас

Коли ми чуємо ім’я історика й археолога Олександра Дзембаса, майже автоматично уявляємо Невицький замок. І навпаки: Невицький замок у сучасній публічній уяві – це передусім Дзембас і його багаторічна боротьба за збереження фортеці.

Науковець досліджує замок не один десяток років і переконаний: його потрібно зберегти та відновити, адже Невицький цінний тим, що не перебудовувався в інші епохи і зберіг автентичний середньовічний вигляд. Споруду, наголошує дослідник, треба системно захищати від руйнування і вандалізму.

Уже майже 30 років Олександр Дзембас проводить екскурсії для школярів та археологічні волонтерські табори на базі замку, активно займається позашкільною освітою. Дзембас також керував всеукраїнською “Школою юного археолога” у Невицькому та Чинадіївському замках, а нині веде школу юного археолога у відділі краєзнавства та туризму в ПАДІЮНі. 

Його роль у збереженні Невицького замку – приклад того, як наукова відданість і активна громадянська позиція можуть зберегти унікальну культурну спадщину, навіть коли інституції рухаються в цьому напрямку повільно.

Промоція регіону

Микола Сюсько

Микола Сюсько

Микола Сюсько – експерт з регіонального розвитку, заступник керівника відділу регіональної діяльності програми “U-LEAD з Європою”. Він багато років працює з темою спроможності громад і практичної модернізації регіону. Його фокус – не теорії, а конкретні механізми, які допомагають громадам знаходити ресурси, партнерів і впевненість у власному потенціалі.

– На Закарпатті немає неспроможних громад. Всі спроможні, але по-різному. Інше питання – рівень співпраці громад та регіонів, про який мало хто говорить, – каже він.

Зі слів Сюська, близько 20 громад із 64 в області досі не мають міжнародних партнерів. А саме партнерства і зовнішні мережі дають доступ до інструментів, які в ЄС допомагають зменшувати диспропорції розвитку між регіонами: існують десятки фондів і програм, спрямованих на вирівнювання можливостей і підтримку місцевих трансформацій.

У цій логіці робота Миколи Сюська – це про доведення фрази “регіональний розвиток” до робочого стану: через партнерства, взаємодію й прагматичні рішення, які перетворюють потенціал громад на реальні зміни.

Інновації, наука, медицина

Мирослава Майдич

Мирослава Майдич

Мирослава Майдич – виконавча директорка ІТ-кластера Закарпаття. Вона системно розвиває технологічну спільноту регіону та працює над тим, щоб Закарпаття було не лише краєм для туризму, а й впізнаваною точкою на мапі українського ІТ.

Один із ключових напрямів її роботи – інтернаціоналізація та залучення інвестицій. Торік кластер підписав меморандум про співпрацю з ІТ Асоціацією Угорщини, закріплюючи курс на партнерства, які відкривають доступ до нових ринків і практик.

– Для нас важливо налагоджувати закордонні партнерства. В першу чергу – для презентації експертності українських ІТ-компаній, для обміну досвідом з колегами, а також як можливість адаптовувати найкращі практики для розвитку локальної ІТ-спільноти та впровадження інноваційних проєктів на Закарпатті, – каже вона.

Водночас Мирослава Майдич підсилює взаємодію ІТ-спільноти з місцевими громадами, розширюючи горизонти співпраці між бізнесом, освітою та органами місцевого самоврядування. Її робота – це про “зшивання” екосистеми: коли технології перестають бути окремою тусовкою і починають працювати на розвиток регіону як цілісної моделі.

Ольга Олексик

Ольга Олексик

Заслужена лікарка України, кандидатка медичних наук, лікарка-ендокринологиня вищої кваліфікаційної категорії та керівниця закарпатської Endo Clinic Ольга Олексик переконана: розуміння процесів, якими керує ендокринна система, – це ключ до тривалого здоров’я і якісного життя. Саме з цієї логіки з’явилася Endo Clinic – простір, де лікарі поєднують клінічну практику з науковою роботою і командним підходом до складних випадків.

– Якщо лікар не займається дослідженнями і не аналізує наукові напрацювання колег, він не може так широко поглянути на конкретну медичну історію пацієнта. Ми часто їздимо на конгреси, багато спілкуємося командою про сучасні виклики. Будучи медиком, необхідно постійно займатися самоосвітою, – каже Ольга Олексик.

Як ендокринологиня вона разом із колегами приділяє значну увагу гормональному розвитку і, зокрема, дослідженням діабету 1 типу. Закарпатські лікарі працюють над проєктом, мета якого – ідентифікувати аутоімунні гени, що запускають механізм розвитку цього захворювання.

Ольга Олексик також відома системною роботою із захисту прав пацієнтів із орфанними захворюваннями, хворобою Крона та цукровим діабетом. Вона є депутаткою Закарпатської обласної ради та очолює постійну комісію з питань охорони здоров’я. Цей зв’язок науки, практики і публічної відповідальності робить її помітною фігурою в регіональній медицині, яка впливає не лише на лікування, а й на правила гри в галузі.

Varosh

Зображення: Анастасія Мамонова 

Цей матеріал підготовлений в рамках нідерландсько-словацько-українського проєкту “Посилення верховенства права на місцевому/ регіональному рівні в Україні: приклад Закарпатської області”, який втілюється за підтримки уряду Королівства Нідерланди у рамках програми MATRA, ключової нідерландської програми підтримки соціальних трансформацій.

 

17 грудня 2025р.