Художниця Наталія Тарнай відкрила мультимедійну виставку в себе вдома: Як це було (ФОТО)

Чи можна чимось здивувати сучасного, балуваного поціновувача мистецтва. Виявляється – цікаву, змістовну виставку своїх робіт можна влаштувати навіть удома, увімкнувши фантазію і створивши невеличке, майже сімейне, свято для відвідувачів. Молода, талановита мисткиня Наталка Тарнай ризикнула! Можна з впевненістю сказати – їй вдалося, – пише Varosh.

— Наталіє, як виникла ідея створити виставку вдома?

— Я навчаюся на курсі Contemporary art, на освітній онлайн-платформі Skvot, і отримала завдання зробити домашню виставку. Спочатку була думка зробити це в майстерні – хто ж здогадається, де воно насправді. Але потім вирішила, а чим погано вдома? Чого не запросити людей до себе додому, хай навіть у своє ліжко. Показати ту себе, яку я ще й сама не завжди готова прийняти, якою я собі не подобаюся – з синяками під очима, небритими ногами, з брудними нігтями і назвати це – “Я – мною відхилено”.

Попросила чоловіка пофотографувати мене і виклала з цих фотографій пазл на своєму ліжку. Бажаючі можуть прийти у спальню, лягти поруч зі “мною”, а на стелю, тим часом, проєктується запис із мого телефону – видно, що пишу, кого і що лайкаю, кого ігнорую, на кому “залипаю”. Це досить інтимне, зате, гадаю, цікаве…

— Розкажіть про свої роботи, представлені на виставці.

— Тут п’ять робіт, кожна 180х120см, вони готувалися для виставки під загальною назвою “Муза ірраціонального”. Це серія робіт про стан перед засинанням, коли раціональна частина свідомості вже вимкнулася і людина починає, умовно кажучи, марити. У голову приходить купа ідей, цікавих, незвичних думок. Напевне це одна з найбільш надихаючих і водночас абсурдних миттєвостей. Я вирішила зафіксувати цю мить ночі, щоби будь-коли могла вирватися із буденного раціонального стану у той, ірраціональний, багатий на творчі фантазії.

Світло у вікнах на моїх роботах – це здебільшого світло від машин, що їдуть повз будинок. На картинах видно все те, що я бачу з ліжка. Вночі ти не завжди можеш записати ідею, увімкнувши світло, лякаєш думки і все щезає. А маючи у полі зору ці роботи, можеш зануритися у стан, схожий на той нічний.

По квартирі також розташовані п’ять екранів, на яких транслюється відео з мого телефону. На підвіконні – 33 стікери, котрі гості, за бажанням, можуть забрати з собою. У туалеті на стіні висить анкета, і щоб не гаяти час марно, можна проголосувати, оцінивши мою невеличку експозицію. У ванній кімнаті встановлена камера, на котру можна залишити відгук на відео.

Отаке дивне поєднання побуту і мистецтва.

Тарас Табака, художник 

Це дуже класне, сучасне повернення до формату квартирників, які були популярними колись давно. Тут не просто тусовка, а реальна можливість зустрітися із цікавими людьми, поспілкуватися без усіляких обмежень, відчути себе в колі друзів, посміятися, а водночас – задуматися над чимось важливим. Мені такий формат, без сумніву, подобається.

Останнім часом ми звикли спілкуватися, в силу певних причин, через соцмережі, а тут – дуже відверта, щира, навіть, можна сказати, сімейна атмосфера. От якраз такого спілкування дуже бракує в ці непрості часи.

Мені подобається підхід до справи, ті думки та ідеї, які доносить Наталка своїми творами. Подобаються відкритість, сміливість, з чим авторка до всього підійшла. Це викликає повагу. Це відповідає сучасним тенденціям у культурі, мистецтві, саме так і хотілося б усе бачити. По суті – маленьке, неочікуване свято.

Антон Рижих, відеограф, чоловік Наталії Тарнай

— Мені завжди подобалися Наталкині ідеї, як правило, допомагаю їй у втіленні задуманого. Те, що запросила у власне ліжко всіх охочих, звісно, менше сподобалося, але розуміючи, що це тільки умовність, я не маю нічого проти. Тим паче, що сучасне мистецтво відкрите і практично не знає обмежень.

Текст і фото: Карл Смутко, Varosh