Втрачений Ужгород: єпископський візник Андрій Коцка

Втрачений Ужгород: єпископський візник Андрій Коцка

 

Ім’я Андрія Коцки в кожного інтелігентного закарпатця викличе, без сумніву, асоціацію з відомим художником, яскравим представником закарпатської школи живопису. Однак нині ми розкажемо вам про іншого Андрія Коцку – батька художника, котрий усе своє доросле життя присвятив службі в господарстві Мукачівської греко-католицької єпархії. Саме він дбав про коней та карети єпископської резиденції, возив єпископів у справах. Вдома ж на візника Коцку чекали дружина та восьмеро дітей, один із яких згодом став видатним художником, пише Тетяна Літераті, Про Захід.

Серед корифеїв закарпатської художньої школи було небагато ужгородців – тут народилися лише Андрій Коцка і Шандор Петкі. Але і Коцкове ужгородське коріння було неглибоким, бо його батьки приїхали до міста вже у дорослому віці у кінці 1890-х років. Батько художника, теж Андрій (Ондраш) Коцка, народився у селі Чічере (нині – село Чічаровце у Словаччині неподалік українського кордону) у грудні 1872 року. У хресному листі написано, що і його батька звали Ондрашем Коцкою, тобто художник Коцка – як мінімум третій у поколіннях родини із таким іменем. Про життя Ондраша Коцки (батька художника) в Чічере не відомо нічого, лише з перепису населення 1921 року дізнаємося про те, що у 25-річному віці (тобто у 1897 році) він переїхав до Унґвара.

Роком пізніше до міста потрапила і мати художника Ержебет Гураль. Вона народилася у 1875 році в Нодь Копоші (нині – Велке Капушани у Словаччині), 16-літньою дівчиною виїхала до Америки на заробітки, а повернулася через кілька років, приблизно 20-літньою. У 1898 році Ержебет стала дружиною Ондраша Коцки, котрий працював у господарстві Мукачівської греко-католицької єпархії, доглядав за кіньми та екіпажами, якими користувалося вище духовенство, був візником. Припускаємо, що за багато років своєї служби він міг возити у справах єпископів Юлія Фірцака, Антонія Паппа, Петра Гебея. Проживав Ондраш Коцка тут же, неподалік резиденції, аби бути завжди готовим до роботи. Як відомо, нинішня вулиця Лучкая і прилеглий провулок Підгірний колись були територією єпископського фільварку (саду, городу та господарства), який з’єднувався з заднім подвір’ям та парком резиденції. Десь там і стояв будинок, в якому серед інших працівників проживав і Ондраш Коцка. Ми не знаємо, як виглядав цей будинок (його давно знесли), однак вигляд частини його фасаду зберігся на одній зі сімейних світлин 1918 року і, варто зазначити, виглядає він напрочуд скромно.

У 1899 році у подружжя Коцків народився перший із восьми їхніх дітей – син Янош. Про нього відомо небагато: закінчив чоловічу вчительську семінарію, працював учителем, у 1925 році час емігрував до Австралії, де і помер у 1947-му (хоча родина дізналася про це значно пізніше, лише у 1955-му).

Янош Коцка з дружиною в Австралії

Наступною у 1902 році народилася Марія. Вона поїхала з дому за кордон навіть раніше за брата – у 1921-му емігрувала до США, проживала у штаті Пенсильванія до кінця життя. До рідного міста вона навідувалася в радянські часи, встигла побачитися з братами і сестрами.

Марія Коцка у США

Третя дитина Ержебет побачила світ у 1904 (за іншими даними, 1905) році. Двадцятирічною дівчиною вона вийшла заміж і переїхала з чоловіком до Кошице. Четвертим у сім’ї народився хлопчик Іштван. У радянські часи він працював шофером і проживав у Доманинцях. П’ятою дитиною була Ганна – людина, завдяки якій і з’явився згодом Меморіальний будинок-музей художника Андрія Коцки. Життя Ганни було трагічним: чоловік-лікар, з яким вона така щаслива на сімейних фотографіях, чи-то рано помер, чи-то покинув її, а єдина донька померла немовлям. Багато років Ганна доглядала за старенькою мамою і братами, з якими проживала на Винничній, 20 (у будинку, де нині діє музей). На ній лежало все господарство, а коли брати померли, саме вона віддала все, що було в будинку-майстерні Андрія Коцки державі для створення музею, сама ж ще близько шести років проживала у цокольному поверсі будівлі. Ганна Андріївна, без сумніву, могла би заповнити усі прогалини в сімейній історії Коцків, але згадувати минуле вона не любила і спогадів не залишила.

Ганна Коцка з чоловіком

От ми й дійшли до шостої дитини в сім’ї візника Ондраша Коцки – сина Андрія (Ондраша), котрий і став у дорослому віці знаним митцем. Він народився у 1911 році, навчався на вчителя, але відрізнявся від братів і сестер тим, що мав надзвичайний талант. Батьки у розвитку цього таланту свою дитину дуже підтримували. Пізніше сестра Ганна згадувала, що навчання в публічній школі малювання Ерделі було дорогим, проте мама, не шкодуючи грошей, продала частину земельного наділу, який був у власності родини, аби вивчити сина. Не дивно, що Андрій Коцка дуже любив матір. Її портрет завжди висів у майстерні художника на видному місці біля вікна – там він висить і дотепер.

Брати і сестри Коцки. Андрій – біля сестер з правого боку

У 1913 році, услід за маленьким Ондрашем, у сім’ї Коцків народилася сьома дитина – син Ласло (Василь). Він обрав собі професію землевпорядника, закінчивши у 1931 році місцеву Торгову академію. У 1930-х працював у архіві, земельному інспектораті, після війни – в обласному земельному відділі. А далі сталося неймовірне: Василя заарештували за доносом, сміявся, мовляв, з анекдоту про Сталіна. Його звинуватили у пропаганді та агітації, що містить заклики до повалення радянської влади, засудили на 10 років і забрали у табір Івдельлаг до Свердловської області. Повернувся він у 1955-му, з тих пір проживав із братом Андрієм у будинку на Винничній, 20, перешивав йому, бувало, одяг, доглядав за садом.

Останньою ж, восьмою, у родині Коцків народилася у 1916-му донька Магдалена. Вона довгий час хворіла, власної сім’ї не мала, проживала із мамою, братами і сестрами, а померла за кілька місяців до смерті мами у 1964-му. Мама для багатьох із дітей Коцків була основою сім’ї, бо батько їхній доволі рано помер. Як розповідав колись художник Павло Балла, Ондраш Коцка-старший дуже важко пережив своє звільнення. Сталося це, нібито, коли новий єпископ Олександр Стойка придбав собі автомобіль і відмовився від пересування на кареті. Багаторічний візник Ондраш Коцка залишився таким чином без роботи, а невдовзі, у 1933 році, його не стало.   

Мама Ержебет Коцка з дітьми та онуками у дворі на Винничній, 20  

Шкода визнавати, але життя так розкидало членів багатодітної сім’ї Ондраша Коцки-старшого, що в Ужгороді нині нема жодного їхнього нащадка. З часу смерті єпископського візника не минуло ще й ста років, а життя навколо змінилося невпізнанно: карет і фіакрів на наших вулицях не залишилося взагалі, від фільваркового будинку нема і сліду, як і від самого єпископського фільварку. Зате Ондраш Коцка-старший залишив по собі інший помітний слід – талановитого сина, полотнами якого ми будемо захоплюватися ще дуже довго.

 

 

04 червня 2021р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів