Лаванда, ложки, тамплієри і перша скрипка угорського театру – продовжуємо пізнавати Ужанську долину

Ужанська долина простяглася від Ужоцького перевалу вздовж річки Уж аж до Ужгорода. Оточена Карпатськими горами, багата на живописні краєвиди, автентичні села, архітектурні пам’ятки. Найцікавіші з них намагалися включити екскурсоводи, розробляючи маршрути у рамках проєкту «Пізнай Ужанську долину». Повна і офіційна його назва – «Промоція історико-культурної та природної спадщини Ужанської долини через формування нових партнерств та створення спільних продуктів».  І дійсно, проєкт об’єднав не тільки екскурсоводів, а й науковців-істориків, туризмознавців, представників територіальних громад, підприємців, що спеціалізуються на виготовленні локальної продукції, – пише Varosh.

Партнерами ініціативи виступила ГО «Асоціація фахівців туристичного супроводу Закарпаття» та управління туризму і курортів Закарпатської ОДА.

Співавторка проєкту «Пізнай Ужанську долину» Людмила Сюзева показала журналістам окремі локації, які увійшли до маршрутів та познайомили з їх розробниками. Це був надзвичайно насичений цікавий день, що розпочався зі світанку на Лавандовій горі і завершився надвечір’ям у палаці Плотені. Усі учасники промотуру поверталися додому з приємною втомою від пережитих емоцій і чудово проведеного часу.

Перечин, Лавандова гора і лавандівка

Ніжно-фіолетовий лавандовий килим з тонким ніжним ароматом квітів, закутані ранішнім туманом гори, з-за них пробиваються перші промені сонного сонця. Ще кілька років тому таку картину важко було пов’язати із Закарпаттям, а зараз це найпопулярніша літня туристична локація і один із пунктів маршруту Олександра Шершуна під назвою «Ужанський прованс».

– У нас були суперечки щодо назви, мовляв, не можна порівнювати регіони. Але тут все логічно – з французької «прованс» означає «провінція». Цей історико-культурний регіон, який знаходиться на Південному Сході Франції, назвали ще римляни. Він поєднує гори, море, лавандові поля, середньовічні замки і міста. Все це, окрім моря, є на території Ужанської долини. Море, між іншим, тут теж було, але 300 млн. років тому. Найкраще ми взяли звідти: дві легендарні твердині – руїни Середнянського і Невицького замку, а ще гори і лаванду, – зазначає під час презентації свого маршруту Олександр Шершун.

Екскурсовод розповідає, що лаванда – одна з найдавніших рослин, яка згадується ще у Біблії, якою користувалася Клеопатра, і до піку популярності яку вивели саме французи. Але що приємно, – каже Олександр, – зараз на Перечинщині лаванда правдивіша. Тому що на французьких полях вона гібридна. З активним розвитком парфумерії, промисловці з гір її спустили в долину для зручності вирощування і вивели гібридний вид. Наша лаванда повернулася в гори – туди, де і повинна рости. І зараз тут ми можемо насолоджуватися тими краєвидами, які спостерігали у давнину французи.

У наш регіон лаванду вперше привезли угорські королі з роду Анжуй. Рослина прижилася і люди почали нею активно користуватися.

До журналістів підходить власник фермерського господарства «Лавандова гора» Юрій Качур.

Розповідає, що ідею засадити поле лавандою. Запропонувала дружина Мирослава після подорожі Європою. Почали дізнаватися, вивчати, який із 24 сортів приживеться на Закарпатті. Виявилося, що лише 4 різновиди витримують наш клімат – засухи по 3 тижні і морози до -25. Зупинилися на Lavandula angustifolia, яка вважається і декоративною, і лікарською.

У господарстві, яке нині простягнулося вже майже на 10 га, задіяна уся сім’я. З лаванди виготовляють ефірне масло, конфітюр, сироп, чаї, печиво, настоянку лавандівку, антисептик. Доньки відповідають за мило і бомбочки для ванни.

Нас пригощають кавою з лавандовим сиропом, лавандівкою і лавандовим морозивом. Міцна настоянка хмелить, кава бадьорить, морозиво охолоджує. І все це – на фоні запаморочливих краєвидів. Залишаємо це місце з відчуттям неймовірної естетичної насолоди і ні краплі не жалкуємо, що заради цієї краси довелося прибути сюди о 6 ранку.

До маршруту Олександра Шершуна сьогодні ми ще повернемося, тому що кілька його локацій нас чекають попереду. Сам Сашко називає свою екскурсію найпопсовішою, оскільки до неї входять популярні і розкручені точки – Невицький і Середнянський замки. Тим не менше автор маршруту підготував для туристів кілька артефактів і обіцяє цікаві відкриття. Подорожувати можна як групою, так і самостійно з аудіогідом, завантаживши мобільний додаток izi.travel.

Полонина Руна, водоспади і чани

З Лавандової гори можна побачити красивий гірський масив і найвищу вершину цієї місцевості – Полонину Руну. Підйом на неї, а також відвідування дивовижних локацій поблизу, входять до маршруту Юрія Яновського та Юрія Черяника під назвою «Криво по Руній».

– Чудовий варіант відвідати найвищий масив у Західній частині Закарпаття, поєднавши похід з відпочинком у відомих чанах, – мовить Юрій Яновський. – Разом з Юрієм Черяником ми розробили пішохідний маршрут на Полониу Руну. Там є 13 точок, де ми розповідаємо про природу, унікальну флору і фауну. Оглядаємо 3 водоспади, фотографуємося на фоні вражаючих краєвидів. Це комфортна, цікава і безпечна подорож, яка сподобається туристам, які дуже люблять гори.

Лемківська садиба, зернянка, грибний ринок і каолінова гора

Відразу за Перечином заїжджаємо до села Зарічево. Піднімаємося на пагорб і під’їжджаємо до Лемківської садиби – хати-музею, у якій відтворено домашній побутовий інтер’єр початку ХХ ст. місцевих лемків – однієї з етнографічних груп українців. Звідси відкривається чудовий краєвид на Ужанську долину, село Новоселицю і гору Соколув Камінь. Це вотчина екскурсоводки Аліси Смирної і частина її вело-маршруту «Шлях лютянської вузькоколійки».

– Раніше Зарічево було тинґеречаним краєм, тут вирощували тинґерицю, тобто кукурудзу на місцевому діалекті, – розповідає Аліса. – На цій землі вона достигала, а вже вище, у селі Смерекова, ні – там люди сіяли овес. Тинґеричані поля тут були всюди. І коли бірув (голова села) давав команду ламати тинґерицю, виходило все село. У селі досі збереглося багато страв, які готують з кукурудзяної крупи і муки. Їх можна скуштувати.

Згідно з офіційними документами, лемківська хата збудована у 1902 році для місцевого музики Павла Ковача, який грав на скрипці на весіллях. Остання родичка, яка жила у хаті, продала її, після чого будівлю передали колгоспу, а вже потім – відділу культури обласної ради. Музейний комплекс був створений у 1985 році. У дворі Лемківської садиби проводять фестивалі та народні гуляння.

– Я би хотіла, щоб Лемківську садибу не відвідували, а щоб її використовували для атракцій. Щоб вона жила і щоб старше покоління передавало свої знання молодшому. Я родом із сусіднього села Дубриничі, але навіть мені було цікаво почути, як місцева жителька, пані Марія, розказувала, чим вони займалися в дитинстві: вони грали на піґу, на острОвку, на коцки, затулянки. Казали: раз-два, іду глядати, за мене ся не ховати, – переповідає Аліса.

Поки учасники журналістського туру вивчають експонати хати, кілька дівчат розташовуються в альтанці дворику. Для нас підготувати майстер-клас з виготовлення місцевого оберегу – ляльки-зернянки. У ході роботи ми слухаємо історію ляльки, легенди, пов’язані з нею, дізнаємося про силу і здатність оберегу приносити до хати удачу.

Волохи, ложки, місце сили і посуд зі сміття

Ми прибуваємо до села Мирча, де на нас чекає ще одна атракція. Відвідуємо автентичне поселення волохів – унікальну етнічну групу людей, що проживають на Закарпатті з ХІІІ ст.  Волохи мають румунське коріння, колись вели кочівний спосіб життя, але осіли і вже довгий час проживають на постійних територіях. У селі Мирча колишнього Великоберезнянського району, а тепер Ужгородської ОТГ, – одне з таких поселень. І відвідини його – локація маршруту «Грані кордонів» авторства Юрія Черяника, Юрія Славіка і Павла Худіша.

З давніх-давен одним із традиційних ремесел волохів було різьбярство. У Мирчі мешкає Микола Симочко, якому передалося вміння предків вирізати ложки, миски та інше господарське начиння. На наших очах у вмілих руках Миколи за допомогою спеціальних інструментів із бруска липи з’являється ложка. Поки майстер працює, спілкуємося з очільником Старостинського округу села Мирча Іваном Котларом.

– Раніше волохи переселялися з місця на місце. Могли жити 2-3 роки в одному селі і переходили в інше. На даний час вже такого нема. У Мирчі по господарських книгах рахується 17 дворогосподарств, де проживають волохи. Населення 100 осіб, з них 50 діти і 50 дорослі. Люди чуйні, знаходять спільну мову з односельцями, завжди прийдуть на допомогу. Ложкарство – їхнє традиційне ремесло. Традиція ця тут давно. На жаль, тепер тільки 3 людини залишилися, які вміють робити палачки (корита), миски, бо не мають збуту.

Для виготовлення ложок Микола використовує м’які породи дерева – липу або тополю. Інструменти собі зробив власноруч. Користується ножем, скобою і фийсою (сокирою). Дружина Люба закінчує виріб шліфовкою. Продають потім свою дерев’яну продукцію на базарі в Ужгороді.

Купуємо ложки на згадку і рушаємо далі. Дорогою на сплав проїжджаємо повз відомий дубриницький залізничний переїзд, де навколишні селяни-грибарі продають те, що вполювали. Цього разу тут на диво порожньо. Аномальна літня спека не дає грибам рости.

Сплав Ужем цього року через мілководдя також незвичний. Нашого гумового човна довелося весь час штовхати, а учасникам експедиції більше йти пішки річкою, ніж плисти. Проте до місця сили ми таки дісталися – побачили, де річка Лютянка впадає в Уж. Аліса Смирна каже, що такі місця вважаються енергетично сильними, дарують здоров’я і кріпості тим, хто у них скупається.

Втомлені і зголоднілі їдемо до вже відомої дубриницької вело-садиби «Добрунуч», де на нас чекає смачнезний обід із локальними стравами. Та сюрпризи сьогодні підстерігають на кожному кроці. Біля будинку у селі зустрічаємо вокаліста і гітариста відомого гурту «Чаламада» Василя Полажинця, який співає файну пісню, а потім запрошує в гості. Весь двір заставлений скляними пляшками, які музикант випікає, даруючи нове життя – виготовляє стильний посуд і прикраси для інтер’єру.

Паладь-Комарівці, церква із секретами і «Кантус»

Далі ми дещо віддаляємось від Ужанської долини, проїжджаємо повз Ужгород і прямуємо в сторону Чопа. З основної траси звертаємо праворуч і через якийсь час зупиняємося у селі Паладь-Комарівці. Точка нашої мандрівки – архітектурна пам’ятка середньовіччя, реформатська церква. Це локація вело-маршруту Владислава Товтина «На південь від Ужа».

– Коли ми почали розробляти наші маршрути в рамках проєкту «Пізнай Ужанську долину», це мали бути пішохідні, автомобільні і велосипедні мандрівки. І коли я розмірковував, де б іще прокласти поїздку велосипедом, то вирішив, що важливо було в зробити маршрут, який би починався в місті, був легкий і знайомив з історією та культурою Ужгородщини. Ми стартуємо з площі Петефі, а далі маршрут проходить по селам на південь від Ужгорода: Сторожниця, Паладь-Комарівці, Сюрте, Геївці, Коритняни.

На маршруті Влада Товтина багато цікавих локацій. Серед них – старовинні церкви різних конфесій і одна з найцікавіших – реформатський храм в Паладь-Комарівцях. Це готичний середньовічний храм, виконаний у готичному стилі з елементами бароко. Церква багато разів перебудовувалася. У 1729 році завершили чергову відбудову і саме цей рік у документах зазначається як рік виникнення церкви.

2006 року під час реставраційних робіт науковці під шаром тиньку виявили середньовічні розписи. На південній стіні нефу відкрився малюнок, що зображає Христа на порозі до пекла.

– Це унікальна пам’ятка, яких на Закарпатті мало. Вона не є розкрученою і настільки популярною, як Горянська Ротонда, але за своєю цінністю церква може бути гідно представлена на туристичній мапі нашого краю, – запевняє Влад.

Що стосується нашої подорожі, то ми припустили, що, напевно, нас полюбив бог туризму, бо подарував ще один сюрприз. У паладівській церкві  ми зустріли хор «Кантус», який виконував для своїх гостей із Швейцарії божественні літургії. Глоси хористів у середньовічних стінах звучали так, немов співали ангели…

Середнянський замок

Наступна зупинка – руїни замку у селищі Середнє. Під дегустацію напоїв від місцевого винороба Влада Чопака споглядаємо театралізоване дійство, яке оповідає історію пам’ятки, а ще розвінчує міф про тамплієрів, які нібито збудували замок.

Автор вже згаданого маршруту «Ужанський Прованс» Олександр Шершун виступає в ролі дійової особи вистави і коментує ідею:

– Ядровою точкою мого маршруту є селище Середнє, оскільки тут розміщені кілька унікальних об’єктів: найстаріші закарпатські винні підвали 16 ст., маєток Плотені у Великих Лазах, руїни Середнянського замку і приклад нової винної культури – Влад Чопак. Щодо замку, то його супроводжує багато міфів. Про тамплієрів – це насправді вигадка, але мені б хотілося, щоб сюди приїжджали туристи і ось так красиво спростовувати цей міф. Або ж не спростовували – це вже як кому подобається. Але гості точно більше дізнаються про Іштвана Добо, одного з найвидатніших діячів Угорщини 16 ст., на імені якого виріс цілий туристичний центр Еґер в Угорщині. Хочеться, щоб цей замок жив і потрібно придумати, як монетизувати його відвідування, щоб назбирати гроші на консервацію і припинити руйнацію цієї унікальної історичної архітектурної пам’ятки.  

Палац Плотені

Немов вишенькою на торті журналістський тур завершується у с. Великі Лази. Атмосферне театралізоване дійство перед маєтком дворянина Фердинанда Плотені не дає шансів остаточно не закохатися в Ужанську долину.

Вистава переносить глядачів у ХІХ ст. Син гірничого працівника Фердинанд Йоганн Плотені, що віртозно володів мистецтвом гри на скрипці, знайомиться з відомими скрипалем Еде Ремені і стає першою скрипкою Угорського національного театру. Потім одружується на англійській аристократці Євгенії Макалістер, одружується в Парижі, приїжджає в Лази і будує палац. Подружжя влаштовує світські бали, розвиває культуру і землеробство, господар колекціонує унікальні скрипки, навіть авторства Страдіварі і Гварнері.

У виставі персонажа Плотені віртуозно грає актор Микола Карпенко, екскурсовод Аліса Смирна блискуче впоралася з образом дружини, а все дійство супроводжує музика у виконанні струнного квартету під керуванням Сергія Добоша. Під час такої театралізованої розповіді про історію маєтку глядачі роздивляються архівні фото родини Плотені, дегустують наливки, які наче б то виготовляв пан, і навіть куштують апельсини, якими дружина пригощала хворих селянських дітей.

– Це був не мій маршрут і не моя точка, але коли ми їздили і готували місця для проєкту, то після розповіді про Плотені у Лазах у мене перед очима відразу з’явився сценарій. Я навіть Євгенію Макалістер туди вписала, тому що знатна англійка, яка з Франції переїхала у Лази і народила 8 дітей, мала право вийти на сцену, – поділилася згодом Аліса Смирна. – Вся вистава робилася для того, щоб можна було нетривіально розповісти глядачам історію, прожити все дійство. Думаю, так екскурсія точно запам’ятається туристам.

Наш насичений день завершується спілкуванням та записами інтерв’ю. Враженнями від туру Ужанською долиною ділиться Олександр Коваль, керівник порталу Турінформ Закараття:

– Найбільше сподобалося завершення екскурсії. Тиха спокійна атмосфера минулого, палац Плотені, історія, занурення, відпочинок від сьогодення. Переконаний, що туристу сподобається такий формат. Інформаційний простір треба наповнювати контентом, який направлений на формування у людей культури споживання нашого продукту, нашої ідентичності і унікальності. Це повинна бути комплексна робота організаторів, операторів, журналістів, жителів і всіх тих, хто є носіями цієї культури. Тому однозначно проєкт повинен жити і працювати.

Людмила Сюзева, співорганізаторка проєкту «Пізнай Ужанську долину»

– Сьогоднішня програма – це презентація і спроба показати творчу колаборацію митців, екскурсоводів, представників локальних бізнесів на цікавих локаціях Ужанської долини. Ви побачили, яким може бути туризм і як можна подавати звичайні екскурсії. Опцію з театралізованими дійствами і дегустаціями можна буде додатково замовити. Інформація про це буде міститися в маршрутах і в Асоціації фахівців туристичного супроводу Закарпаття. Нашим проєктом ми хотіли донести до людей все розмаїття і багатство Ужанської долини, показати історико-культурну, природоохоронну спадщину і те, як можна всіх об’єднувати для створення спільних цікавих продуктів, які слугуватимуть як промоцією всього Закарпаття, так і Ужанської долини зокрема.

Ольга Павлова, керівниця ГО «Щасливі діти», співорганізаторка престуру:

– Той стан, коли дивишся на усіх учасників і організаторів нашого туру втомлених і щасливих. Все, що приносить задоволення, важливе. В загальному вийшло круто, бо, незважаючи на таку велику кількість побаченого і почутого, інформація всоталася у свідомість і пам’ять людей. Це набагато цікавіше, ніж просто стояв би екскурсовод і монотонно розповідав.

Пізнавати Ужанську долину можна починати відразу. Беріть дітей, друзів, колег по роботі, приїжджайте на авто чи велосипеді і мандруйте Закарпаттям. Маршрути з аудіогідами у вільному доступі вже розміщені на платформі міжнародного мобільного додатку izi.travel.

---

Лариса Липкань, Varosh

Фото: Сергій Гудак

 

20 липня 2021р.