Втрачений Ужгород: під які шлягери танцювали в місті у 1927 році

Ужгородська угорськомовна газета «Ruszinszkói Magyar Hírlap» у 1927 році писала, що минулоріч (тобто у 1926-му) місто захлинула мода на «дикий» чарльстон. Мовляв, у кав’ярнях та ресторанах під час вечері молодь порушувала спокій, витанцьовуючи «ногозламний» танець під «дику негритянську музику». Цікаво, що чарльстон лише у 1925 році вперше потрапив із США до Франції та був виконаний у Театрі Єлисейських полів, а вже через рік його вільно витанцьовувала ужгородська молодь.

Тенденція ця, як писала газета, досить швидко минула, і вже у 1927-му гості кав’ярень і ресторанів знову могли спокійно вечеряти, перечитуючи улюблені газети. Але це не означає, що молодь перестала танцювати, – просто тепер вона «виламувала ноги» на вечірках у своїх будинках та маленьких салонах.

«Майже в кожному родинному будинку, де проживає молода дівчина, після чаю о п’ятій або вечері молоді люди продовжують витіснені із закладів традиції танцювання у маленьких домашніх салонах», – йшлося у статті.

Те, що танцювальна лихоманка захопила Ужгород, підтверджувала й невеличка статистика, наведена у газетному матеріалі. Репортер навідався до великого музичного магазину Кофмана, де йому розповіли, які ноти нині розходяться найкраще (з цього робимо висновок, що грамофони тоді були далеко не у всіх, тож, мабуть, виконували модні шлягери на домашніх вечірках з нот на фортепіано). А найкраще у 1927 році продавалися ноти нового світового шлягера «Jaj, dejócsúszik a banánhéj» («Ой, як добре ковзає бананова шкірка»). Цю пісеньку з прихованим еротичним змістом місцеві угорці добре знають і співають на якихось посиденьках і нині. А тоді, у 1920-х, вона мала просто неймовірну популярність!

Автором веселої мелодії, яка дуже швидко «залипає» в голові, був музикант Бейла Дайош. Цікаво, що народився Дайош, справжнє ім’я якого – Леон Гольцман, 1897 року в Києві. Його батько був євреєм, а мати – угоркою, чиє дівоче прізвище музикант згодом і використовував. У 1920-х Бейла Дайош був зіркою європейської салонної музики: виступав зі своїм оркестром на найпопулярніших майданчиках, записував музику до кінофільмів. Саме його ансамбль і створив танцювальний шлягер, відомий під назвами «Jaj, dejócsúszik a banánhéj» або «Bananas’ Skin Stomp».

Пізніше для нього вигадали і нехитрий текст про те, як гарно ковзає бананова шкірка і яку це викликає хіть (знайти повний текст легко можна в Інтернеті). Ця пісенька була переспівана з тих пір безліч разів і в безлічі варіаціях. Робили це найвідоміші співаки Угорщини, такі, як, наприклад, Міклош Шебьо, відомий тим, що виконував шлягери для радіо.

Але повернімося ще до Ужгорода 1927 року, коли «банановий» фокстрот лунав чи не в кожному домі. За підрахунками газети «Ruszinszkói Magyar Hírlap»  та власника музичного магазина Казимира Кофмана, лише за 5 днів грудня 1927 року було продано 250 примірників нот шлягера «Jaj, dejócsúszik a banánhéj». На другому місці за популярністю (судячи з кількості куплених нот) у той час був танцювальний шлягер «Jidische charleston» (в іншому варіанті – «Yiddisher Charleston»). Він завоював популярність у всьому світі ще у 1926 році, а слова до нього були, свого роду, насмішкою над відомим Генрі Фордом, котрого в той час звинувачували в антисемітізмі:

«Oy that- oy that Yiddishe Charleston

Oy that – oy that Yiddishe Charleston

You should see the Cohensand Kellys doing it everywhere.

Oy that – oy that Yiddishe Charleston

Oy that – oy that Yiddishe Charleston

Butchers, bakers, button-hole makers doing it everywhere

Millionaires with big personalities doing it everynight

Millionaires of all nationalities being Israelite.

Oy that – oy that Yiddishe Charleston

Oy that – oy that Yiddishe Charleston

Henry Fordis learning how to Yiddishe Charleston now».

На третьому місці за популярністю та за кількістю проданих нот у 1927 році було ліричне танго «Gy?lölöm magát» («Ненавиджу вас»), яке написали відомі угорські композитори Мігай Айземанн та Ласло Сіладі. «Ненавиджу вас, бо ви належите іншому. Ненавиджу вас, бо ви належите сотні іншим. Ненавиджу вас, бо ви – не моя», – співали у 1927-му в будинках ужгородців.

Також дуже популярною у той час була пісенька «Doktor úr, maga de jó pofa» («Пане докторе, ви – чудовий хлопець»). Мелодію її написав Лайош Лойтої, а жартівливий текст про доктора, котрий нічого суттєвого не говорить, зате приємно гладить своїх пацієнтів (чи, скоріше, пацієнток) створили Іштван Бийкеффі та Ласло Водної.

Стаття у газеті закінчується тим, що Кофман ще довго розповідав про популярні шлягери, аж ось по радіо зазвучав джаз-бенд римської кав’ярні «Метрополітен» та ще одна популярна пісня «Nem hiszek én többé magának» («Не вірю я вже більше вам»). Під цю прекрасну мелодію репортер, пританцьовуючи, і покинув симпатичний музичний магазин Кофмана. Ми ж, пританцьовуючи, закінчимо цю статтю ще одним відео зі шлягером 1927 року.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі